Кандиба Наталія Григорівна

українська акторка

Кандиба Наталія Григорівна (нар. 11 вересня 1914(19140911) х. Весело-Сім'янівка, нині у складі смт Дубов'язівка Конотоп. р-ну Сум. обл.[1] — 16 лютого 1983  Київ) — українська акторка з козацького старшинського роду Кандиб. Мати кінознавиці Оксани Мусієнко, бабуся мистецтвознавиці Наталії Мусієнко.

Кандиба Наталія Григорівна
Народилася 29 серпня (11 вересня) 1914
Померла 16 лютого 1983(1983-02-16) (68 років)
Київ, Українська РСР, СРСР
Громадянство Російська імперіяСРСР СРСР
Діяльність акторка
Alma mater Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
Заклад Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка і Національна філармонія України
IMDb nm7548724

Біографія ред.

Народилася 11 вересня 1914 р.(за новим стилем, згідно джерела з енциклопедії)[2] на хуторі Весело-Сім'янівка у дворянській родині, яка володіла маєтностями в Курилівці, Дубов'язівці, Полтавці. У 30-ті роки ХХ ст. цей хутір злився з с. Дубов'язівка Конотопського району Сумської обл.

Закінчила робфак і Київський театральний інститут. Славне козацько-дворянське походження стало лише на заваді юній Наталці під час навчання в Київському театральному інституті в 30-х роках 20 століття. Її намагалися виключити як «класово-ворожий елемент», хоча батько вже давно як загинув у вирі тяжких воєнно-революційних років. Врятувало те, що вітчим, Грищенко Семен Михайлович, працював робітником заводу Арсенал.

Після закінчення Інституту збуваються найсміливіші бажання — Наталія Кандиба стає актрисою Київського театру ім. Івана Франка. В роки війни молода актриса, як і мільйони її співвітчизників, залишилася на німецькій території. Проте в Києві дружині офіцера-фронтовика залишатися було небезпечно. Родина перебирається до Білої Церкви, де актриса починає працювати в пересувному театрі. Відомий мистецтвознавець В.Гайдабура в своїх книжках «Театр, захований в архівах»[3] та «Театр між Гітлером і Сталіним»[4], де він згадує ім'я Н.Кандиби, переконливо довів, що митці, які волею долі грали в театрах України в тяжку воєнну добу, стверджували духовні цінності національної культури та підтримували віру і надію в серцях людей. Згодом вони ставали об'єктами несправедливих звинувачень — адже вже саме перебування на окупованій території розцінювалося радянським режимом як зрада. Такого осуду зазнали видатний режисер І.Кавалеридзе, співак Б.Гмиря та інші.

Ще йшла війна, а Наталія Кандиба в складі радянської концертної бригади виступала фронтовими шляхами Польщі, Угорщини, Австрії, іноді і під обстрілами, і під бомбардуваннями.

Після війни актриса їде до чоловіка Станіслава Вікторовича Вишинського, який служив в радянській віськовій частині у німецькому місті Веймарі, а після повернення до Києва працював у кінематографі. Тут Наталія Кандиба вступає до театру при будинку офіцерів і грає провідні ролі як у класичному репертуарі, («Пізня любов» Островського) так і у п'єсах сучасних авторів(«За тих, хто в морі» Лавреньова). Невдовзі на театр чекає сумна доля. Майже вся трупа театру складалася з акторів, які були евакуйовані німцями для виступів перед українцями — працівниками німецьких підприємств. Цих акторів на чолі з головним режисером, талановитим і досвідченим фахівцем, М. Корниловим було заарештовано за звинуваченням у співпраці з Німеччиною.

З 1954 року працює в Київському театрі ім. Івана Франка, де її талант не розкривався в повній мірі, ролі були дещо схематичними. Істинне покликання вона знайшла у художньому читанні українській поезії. З 1960 року Наталія Григорівна стає актрисою Київської державної філармонії.

Українська поетеса Любов Забашта писала про неї, що вона «…віддала себе на вівтар мистецтва безповоротно, до останнього дихання». Основою репертуару актриси стає українська поезія, як класична, так і сучасна. Серед улюблених авторів-сучасників: : Максим Рильський, Андрій Малишко, Платон Воронько, Леонід Вишеславський. Молоді поети охоче довіряли актрисі виконання своїх творів, бо знали, що її високий професіоналізм стане запорукою успіху.

Вдячні поети дарували їй свої книги із щирими автографами ред.

«Дорогій Наталці Кандибі, артистці з пристрасною душею, що віддала себе на вівтар мистецтва безповоротно, до останнього дихання», Любов Забашта(1967)

Деякі з них: «Шановній Наталії Григорівні Кандибі — чудесному пропагандистові поетичного слова.- Від широго серця. Іван Гончаренко» (1960)

«Чудовій артистці Кандибі на велике щастя, сердечно» — Платон Воронько (1964)

"Наталі Кандибі, чудовій артистці та людині,Лідія Компанієць " (1967)

«Любій і милій Наталії Григорівні — справжньому майстру художнього слова і справному світлому моєму другові! Сердечно, Платон Воронько» (1976)

«Наталії Григорівні Кандибі з глибокою повагою та вдячністю — на щастя,Борис Олійник» (1976)

У 1966 році поет Леонід Вишеславський присвятив Наталії Кандибі рядки:

 

Голос і очі артистки Наталі
я зберігаю у серці своєму,
як дубов’язівські сонячні далі,
як золотого кохання поему.[5]

 

Театральні роботи ред.

  • Ніна — «Угрюм-река»;
  • Ліда — «Платон Кречет»;
  • Надя — «Калиновий гай».

Фільмографія ред.

Знімалась у фільмах:

  • 1955 — «Пригоди з піджаком Тарапуньки», (короткометражний)
  • 1959 — «Олекса Довбуш» (в эпізоді)
  • 1960 — «Фортеця на колесах», (в епізоді)
  • 1963 — «Повернення Вероніки» (в эпізоді)
  • 1970 — «Шлях до серця»,
  • 1964 — «Тіні забутих предків»: Озвучення нею матері Іванка здобуло високу оцінку у статті І. Дзюби.

Примітки ред.

  1. Кандиба Наталія Григорівна [Архівовано 31 жовтня 2020 у Wayback Machine.].
  2. Дату народження було встановлено за свідченнями нащадків актриси, дублікат свідоцтва про народження якої містив технічні помилки. Н.Кандиба про них знала, але не виправила. Деякі мистецтвозначі статті спираються на помилкові дані дублікату, замість 1914 року  - 1916, інший місяць тощо.
  3. Гайдабура В. М. Театр, захований в архівах (Сценічне мистецтво в Україні періоду німецько-фашистської окупації 1941—1944 рр.) К., 1998. С.10.
  4. Гайдабура В. М. Театр між Гітлером і Сталіним: Україна. 1941—1944. Долі митців// К., 2004. С.32.
  5. Мусієнко Н. Оксана Станіславівна Мусієнко: матеріали до біографії ; передм. В. Скуратівський, худ . Г. Вишеславський //К.: Логос. 2014, ст. 43-44. ISBN 978-966-171-825-7

Джерела ред.