Кандиба Наталія Григорівна

Кандиба Наталія Григорівна (29 вересня 1914(19140929) хутір Веселосім'янівський.[1] — 16 лютого 1983  Київ) — українська акторка з козацького старшинського роду Кандиб. Мати українського кінознавця Оксани Мусієнко.

Кандиба Наталія Григорівна
Народилася 29 вересня 1916(1916-09-29)
Веселосім'янівка Конотопський район, Україна
Померла 16 лютого 1983(1983-02-16) (66 років)
Київ, СРСР
Громадянство Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Діяльність акторка
Alma mater Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
Заклад Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка і Національна філармонія України
Нагороди та премії


БіографіяРедагувати

Народилася 29 вересня 1914 р. на хуторі Веселосім'янівському у дворянській родині, яка володіла маєтностями в Курилівці, Дубов'язівці, Полтавці. У 30-ті роки ХХ ст. цей хутір злився з с. Дубов'язівка Конотопського району Сумської обл.

 
Свідоцтво про народження Кандиби Н. Г. (дублікат). Помилково вказано село Велика Семенівка (замість Весела Сім'янівка), а також рік народження — 1916 замість 1914 . Наталія Григорівна знала про цю помилку, але змирилася з нею.

У дитячі роки деякий час проживала у своїх дідуся та бабусі в Курилівка.

Закінчила робфак і Київський театральний інститут. Славне козацько-дворянське походження стало лише на заваді юній Наталці під час навчання в Київському театральному інституті в 30-х роках 20 століття. Її намагалися виключити як «класово-ворожий елемент», хоча батько вже давно як загинув у вирі тяжких воєнно-революційних років. Врятувало те, що вітчим, Грищенко Семен Михайлович, працював робітником заводу Арсенал.

Після закінчення Інституту збуваються найсміливіші бажання — Наталія Кандиба стає актрисою Київського театру ім. Івана Франка. В роки війни молода актриса, як і мільйони її співвітчизників, залишилася на німецькій території. Проте в Києві дружині офіцера-фронтовика залишатися було небезпечно. Родина перебирається до Білої Церкви, де актриса починає працювати в пересувному театрі. Відомий мистецтвознавець В.Гайдабура в своїх книжках «Театр, захований в архівах» та «Театр між Гітлером і Сталіним» переконливо довів, що митці, які волею долі грали в театрах на теренах України в тяжку воєнну добу, стверджували духовні цінності національної культури та підтримували віру і надію в серцях людей. Згодом, вони ставали об'єктами несправедливих звинувачень — адже вже саме перебування на окупованій території розцінювалося радянським режимом як зрада. Варто лише згадати долю видатного режисера І.Кавалеридзе або геніального співака Б.Гмирі.

Ще йшла війна, а Наталія Кандиба після чергової окупації сталінськими військами Києва вступає до їхньої фронтової концертної бригади. Разом з військами артистів гнали фронтовими шляхами Польщі, Угорщини, Австрії, виступаючи іноді і під обстрілами, і під бомбардуваннями.

Після війни актриса їде до чоловіка Станіслава Вікторовича Вишинського, який служив в окупаційних військах в місті Веймарі, а після повернення до Києва все життя працював у кінематографі. Тут Наталія Кандиба вступає до театру при будинку офіцерів і грає провідні ролі як у класичному репертуарі, («Пізня любов» Островського) так і у п'єсах сучасних авторів(«За тих, хто в морі» Лавреньова). Невдовзі на театр чекає сумна доля. Майже вся трупа театру складалася з акторів, які були евакуйовані німцями для виступів перед українцями — працівниками німецьких підприємств. Цих акторів на чолі з головним режисером, талановитим і досвідченим фахівцем, М. Корниловим було заарештовано за звинуваченням у співпраці з Німеччиною.

З 1954 року працює в Київському театрі ім. Івана Франка, де вона не грала переважно епізодичні ролі, але тут розкрилось її істинне покликання до художнього читання. Вона залишає театр і повністю присвячує свій яскравий талант українській поезії. З 1960 року Наталка Григорівна стає актрисою Київської державної філармонії.

Українська поетеса Любов Забашта писала про неї, що вона «…віддала себе на вівтар мистецтва безповоротно, до останнього дихання». Основою репертуару актриси стає українська поезія, як класична, так і сучасна. Серед улюблених авторів-сучасників: Максим Рильський, Андрій Малишко, Платон Воронько, Леонід Вишеславський. Молоді поети охоче довіряли актрисі виконання своїх творів, бо знали, що її високий професіоналізм стане запорукою успіху.

Вдячні поети дарували їй свої книги із щирими автографамиРедагувати

Деякі з них: «Шановній Наталії Григорівні Кандибі — чудесному пропагандистові поетичного слова.- Від широго серця. Іван Гончаренко» (1960)

«Чудовій артистці Кандибі на велике щастя, сердечно» — Платон Воронько" (1964)

«Дорогій Наталці Кандибі, артистці з пристрасною душею, що віддала себе на вівтар мистецтва безповоротно, до останнього дихання Любов Забашта» (1967)

«Наталі Кандибі, чудовій артистці та людині, Лідія Компанієц» (1967)

«Любій і милій Наталії Григорівні — справжньому майстру художнього слова і справному світлому моєму другові! Сердечно, Платон Воронько» (1976)

«Наталії Григорівні Кандибі з глибокою повагою та вдячністю — на щастя, Борис Олійник» (1976)

2007 року в збірнику Мистецькі обрії Академії Мистецтв України друкувався матеріал наукового співробітника Інституту проблем сучасного мистецтва Академії мистецтв України Наталії Борисівни Мусієнко про актрису Наталію Григорівну Кандибу, доньку Григорія Петровича та Наталії Пилипівни Кандиб, яка народилася в селі Сім'янівка але, як пише авторка статті, «…наскільки мені відомо, вона, її батьки, її бабуся — Анна Леонтівна Кандиба, довгий час жили у Курилівці».

В 1966 році поет Леонід Вишеславський писав про Наталію Кандибу: «Голос і очі артистки Наталі я зберігаю у серці своєму, як дубов'язівські сонячні далі, як золотого кохання поему».

Театральні роботиРедагувати

ФільмографіяРедагувати

Знімалась у фільмах:

  • 1955 — «Пригоди з піджаком Тарапуньки», (короткометражний)
  • 1959 — «Олекса Довбуш» (в эпізоді)
  • 1960 — «Фортеця на колесах», (в епізоді)
  • 1963 — «Повернення Вероніки» (в эпізоді)
  • 1970 — «Шлях до серця»,
  • 1964 — «Тіні забутих предків»: Озвучення нею матері Іванка здобуло високу оцінку у статті І. Дзюби.

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. У 30-ті роки ХХ ст. цей хутір злився з с. Дубов'язівка