Гайдабура Валерій Михайлович

Вале́рій Миха́йлович Гайдабу́ра (нар. 1 липня 1937(19370701), Гуляйполе, Запорізька область) — український театрознавець, Доктор мистецтвознавства (1999), Заслужений діяч мистецтв УРСР (1990), член-кореспондент Національної академії мистецтв України (2004).

Гайдабура Валерій Михайлович
Народився 1 липня 1937(1937-07-01) (86 років) або 1937[1]
Гуляйполе, Дніпропетровська область, Українська Радянська Соціалістична Республіка, СРСР
Діяльність мистецтвознавець, театрознавець
Alma mater Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара
Галузь мистецтвознавство[1] і театр[1]
Батько Гайдабура Михайло Денисович

Висловлювання у Вікіцитатах

Життєпис ред.

Батько — Михайло Денисович Гайдабура (1909—1941) — молодим загинув в період Другої Світової війни (при захисті Севастополя), В. Гайдабурі на той час було лише 4 роки. Ця трагічна подія в майбутньому вплинула на історико-жанрову тематику творчості театрознавця, його тяжіння до проблем мучеництва людства та їх відбиття в сценічному мистецтві.

1954 року закінчив із срібною медаллю школу в Гуляйполі, а 1959 року — філологічний факультет Дніпропетровського університету. Шлях до театру прокладався з юних років, але не стільки до акторства, як до тієї серцевини, де сцена сплітається з літературою.

1959—1962 рр. — починав як кореспондент Запорізької обласної газети, приділяючи увагу подіям із театрального життя міста. 1962 року займає посаду завідувача літературної частини Запорізького українського музично-драматичного театру імені М. Щорса, де працював чверть століття, занурившись у складну й примхливу  структуру професії. Діяльність на посаді завліта була високо оцінена колегами, тому саме В. Гайдабура 10 років керував лабораторією завлітів театрів республіки при СТД України. В період роботи у Запорізькому театрі театрознавець видає три книжки про історію колективу.

1975 року захищає кандидатську дисертацію «Сценічне втілення народної героїки» (спираючись на 50-річний творчий досвід театру ім. М. Щорса).

З 1994 року — займає посаду заступника генерального директора з творчих питань Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка. За цей час виходить з друку ще десять книжкових видань і безліч різнотематичних газетно-журнальних статей в Україні та за кордоном. Прицільно і «зблизька» вивчає практику театру в діаспорі — США, Канаді, Німеччині.

Міністерство культури України реалізувало ініціативу  В.Гайдабури і близько двадцяти митців діаспори одержали почесні звання Батьківщини (2002).

1999 року в Національній музичній академії України імені Петра Чайковського В. Гайдабура захистив докторську дисертацію на тему: «Сценічне мистецтво в Україні періоду німецько-фашистської окупації (1941—1944)». Багатий за довгий час здобутий і осмислений фактичний матеріал та ґрунтовні наукові висновки дослідження мали широкий розголос в Україні, Росії та країнах української діаспори. Цикл на цю тему транслювався Національною радіокомпанію України регулярно впродовж п'яти років.

2017 року щедро передав місту власний архівний набуток із базових тематик: період Другої Світової війни — до Державного архіву-музею літератури і мистецтв України, мистецтво діаспори — до Музею театрального, музичного та кіномистецтва України.

Бібліографія ред.

  • 1979 — «Театр імені М. Щорса»
  • 1984 — «Володимир Грипич»
  • 1984 — «Єлизавета Хуторна»
  • 1998 — «Театр, захований в архівах»
  • 2004 — «Театр, між Гітлером і Сталіним»
  • 2006 — «Летючий корабль Лідії Крушельницької»
  • 2007 — «Театральні автографи часу»
  • 2009 — «ГУЛАГ і світло театру. Листи із зони Сергія та Анни Радлових (1946—1953)»
  • 2011 — «А що тато робить в театрі?»
  • 2013 — «Заграва. Український театр Канади (1953—2013)»
  • 2013 — «Театр, розвіяний по світу. Феномен сцени повоєнної української діаспори»
  • 2014 — «Перша сцена України. Фрагменти історії»
  • 2017 — «Ганна Борисоглібська. Життя і безсмертя корифея сцени соборної України»

Нагороди ред.

  • 1994 — лауреат премії «Київська пектораль»
  • 2002 — Почесна грамота Міністерства іноземних справ України за вагомий особистий внесок у справу зміцнення зв'язків між закордонним українством та історичною Батьківщиною
  • 2007 — Золота медаль Національної Академії мистецтв України
  • 2013 — Лауреат премії імені Уласа Самчука (Канада)
  • 2017 — Лауреат премії ім. Валеріяна Ревуцького (Канада)

Примітки ред.

  1. а б в Czech National Authority Database

Джерела ред.

Посилання ред.