Йов (Тивонюк)
Митрополит Йов (в миру Тивонюк Дмитро Якович; 6 листопада 1938, Почаїв — 1 грудня 2020, Москва[1]) — архієрей РПЦ. Мав титули: Зарайський (1975—1988), Костромський і Галицький (1988—1989), Житомирський і Новоград-Волинський (1989—1994), Одинцовський (1994—1996), Челябінський і Златоустівський (1996—2011). Висвячений у єпископа в 1975 році, з 1988 року — архієпископ, з 2000 року — митрополит. З 2011 року перебував на спокої.
| Йов (Тивонюк) | ||
.jpg) | ||
| ||
|---|---|---|
| 5 жовтня 1994 — 19 липня 1976 | ||
| ||
| Попередник: | вікаріатство скасоване | |
| Наступник: | вікаріатство скасоване | |
| ||
| — 27 грудня 1996 | ||
| Альма-матер: | Київська духовна семінарія | |
| Науковий ступінь: | кандидат богослов'я | |
| Діяльність: | священник | |
| Ім'я при народженні: | Дмитро Якович Тивонюк | |
| Народження: | 6 листопада 1938 Почаїв, Українська РСР, СРСР | |
| Смерть: | 1 грудня 2020 (82 роки) Москва, Росія | |
| Священство: | 1968 | |
| Чернецтво: | 1968 | |
| Єп. хіротонія: | 1975 | |
|
Нагороди: | ||
    | ||
Життєпис ред.
Народився в сім'ї селян. В юності став послушником Почаївської лаври, а потім Балтського монастиря. Навчався в Київській, а після служби в армії — Одеській семінаріях, пізніше — в Московській духовній академії.
Початок служіння ред.
Прийняв чернецтво в Троїце-Сергієвій лаврі. Кандидатська дисертація ієродиякона Йова (хіротонію здійснював майбутній патріарх Пимен) була присвячена Успенському собору Лаври[2].
У 1969 митрополит Пимен висвятив Йова в ієромонахи і відправив в Читу. Після повернення Йов поступив в аспірантуру Московської духовної академії і на роботу в ВЗЦЗ МП.
У 1974 возведений у сан ігумена. 26 грудня того ж року возведений у сан архімандрита.
3 січня 1975 хіротонізований на єпископа Зарайського, вікарія Московської єпархії. Хіротонію в Богоявленському патріаршому соборі здійснили патріарх Московський і всієї Русі Пимен, митрополити Київський Філарет Денисенко, Тульський Ювеналій Поярков, архієпископи Волоколамський Питирим Нечаєв, Дмитровський Володимир Сабодан, єпископи Подільський Серапіон Фадєєв, Курський Хризостом Мартішкін.
Тоді ж призначений керуючим патріаршими парафіями в Канаді і тимчасово в США (1975–1976). Через рік повернувся до Радянського Союзу, ставши заступником голови ВЗЦЗ. Брав участь в підготовці святкування тисячоліття хрещення Русі.
12 березня 1979 нагороджений Орденом преподобного Сергія Радонезького III ступеня[3].
30 листопада 1988 призначений Священним Синодом архієпископом Костромським і Галицьким.
Архієрейство в Житомирі ред.
У 1989 переведений в Український екзархат, на Житомирську кафедру, на місце єпископа Іоанна Боднарчука, незабаром позбавленого архієрейського сану і чернецтва за розкольницьку діяльність. Опинившись в Україні, Йов критично оцінив дії митрополита Філарета і намітив кандидатуру митрополита Володимира на його місце. Коли Філарет відмовився від обіцянки скликати собор архієреїв України для звільнення його від обов'язків предстоятеля Української Православної Церкви, даного на архієрейському соборі 1— 4 квітня 1992, Йов запросив на зустріч в Житомир єпископа Онуфрія. Незважаючи на протидію Філарета, зустріч відбулася. Крім Онуфрія і Йова, на ній були присутні митрополит Агафангел, єпископи Василь, Сергій і Аліпій, інші священнослужителі і миряни. Учасники зборів визнали Філарета клятвопорушником і зажадали скликання собору. Проведений за дорученням Священного синоду РПЦ Харківський собор 27 — 28 травня 1992 скинув Філарета, і митрополитом було обрано Володимира[4][5].
Архієрейство в Челябінську ред.
Після двохрічного (1994–1996) перебування на Одинцовській кафедрі Йов був призначений правлячим архієреєм в Челябінськ.
25 лютого 2000 в Богоявленському соборі в Москві Патріархом Алексієм II возведений у сан митрополита[6].
Будівництво храмів ред.
Відзначається суттєве зростання числа парафій Челябінської єпархії за роки перебування Йова на Уралі. Серед новозбудованих храмів — комплекс Серафима Саровського, храм в ім'я Святого Симеона Верхотурського в Златоусті, Вознесенська церква в Магнітогорську, Богоявленська церква в Єткулі і найбільший в Челябінську храм Георгія Побідоносця. Проте, патріарх Кирило під час візиту до Челябінська зазначив «печать старого життя», що лежить на місті, що пов'язують з неактивністю Йова в боротьбі за храм Олександра Невського на Алому полі, де розташовується органний зал[7].
Відносини з владою ред.
Відносини Йова з місцевою владою називають зразковими[7].
У 2008 митрополит був нагороджений відзнакою «За заслуги перед Челябінської областю»[8], в 2009 було підписано угоду про співпрацю з Уральським федеральним округом[9], в 2010 — угоду про соціальне партнерство з округом в Челябінську підписав патріарх Кирило[10].
Йов збирався особисто відспівувати померлого під слідством віце-губернатора Костянтина Бочкарьова[11] і клопотав про дострокове звільнення колишнього мера Міасса Володимира Григоріаді, засудженого за хабарництво[12].
Конфлікти в єпархії ред.
За спогадами ігумена РПАЦ Прокла, Йов був неприязно зустрінутий челябінським духовенством, але зумів завоювати авторитет. Одним з його прихильників спочатку був ігумен Севастіан Жатков[13]. За даними газети «Коммерсантъ», архієпископ ігнорував звернення, що надходили стосовно пристрасті Севастіана до педофілії[14].
В кінці 1997 (згідно зі свідченнями Прокла) між Йовом та Севастіаном настало похолодання відносин. У 1999 ігумен був заарештований, в 2000 — визнаний винним і засуджений до тюремного ув'язнення. Після звільнення за амністією приєднався до РПАЦ[15].
У 2004 стався конфлікт між митрополитом і настоятелем магнітогорського храму Ярославом Марчишаком. Ярослав звинуватив фінансове керівництво храму в розкраданнях і сформував нову парафіяльну раду, але був звинувачений в перелюбі і позбавлений статусу благочинного[16].
Скандал викликав великий резонанс, місцеві ЗМІ пророкували Йову відставку[17].
У 2007 єпархія почала боротьбу з культом Чебаркульського підлітка В'ячеслава Крашеніннікова[18][19], яка завершилася успіхом в 2010, коли Видавнича рада Російської православної церкви визнала життєпис «святого отрока» таким, що суперечить православному віровченню[20].
Відхід на спокій ред.
22 березня 2011 митрополит Іов відправлений Синодом на спокій за станом здоров'я. Синод висловив йому глибоку вдячність за багаторічну архіпастирську працю. Місцем його проживання була визначена Москва[21]. Призначений почесним настоятелем до Храму Ризоположення на Донській.
Похований 4 грудня 2020 року на братському кладовищі Свято-Успенської Почаївської Лаври м. Почаєва
Нагороди ред.
- орден св. князя Володимира II ступеня (1977)
- орден прп. Сергія Радонезького III ступеня (1979)
- орден прп. Сергія Радонезького I ступеня;
- орден прп. Сергія Радонезького II ступеня (25 лютого 2005) — «до уваги за ревне архієрейське служіння і у зв'язку з 30-річчям архієрейської хіротонії»[22]
- орден св. кн. Данила Московського II ступеня.
Примітки ред.
- ↑ а б Отошел ко Господу митрополит Иов (Тывонюк) / Новости / Патриархия.ru. Патриархия.ru (рос.). Архів оригіналу за 17 січня 2021. Процитовано 1 грудня 2020.
- ↑ Андреевский вестник (№ 12 2005). Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 3 квітня 2020.
- ↑ Журнал Московской Патриархии. Архів оригіналу за 15 червня 2011. Процитовано 3 квітня 2020.
- ↑ История МП: Владислав Цыпин. Архів оригіналу за 4 жовтня 2018. Процитовано 3 квітня 2020.
- ↑ Пресс-служба Украинской Православной Церкви. Архів оригіналу за 11 березня 2012. Процитовано 3 квітня 2020.
- ↑ Возведение в сан митрополитов и архиепископов [Архівовано 15 квітня 2019 у Wayback Machine.] // Журнал Московской Патриархии. М., 2000. № 4. стр. 33
- ↑ а б «Слова патриарха были не лучшим комплиментом…» — статья на [Архівовано 16 квітня 2014 у Wayback Machine.] Ура.ру
- ↑ Сумин поздравил челябинского архиерея с 70-летием и наградил за заслуги перед областью (ФОТО) — РИА УРА.ru. Архів оригіналу за 20 грудня 2013. Процитовано 3 квітня 2020.
- ↑ Церковь получила госзаказ на психологическую разгрузку страдающих от кризиса. Все официально. Даже документ подписан — РИА УРА.ru. Архів оригіналу за 20 грудня 2013. Процитовано 3 квітня 2020.
- ↑ Подписано соглашение о социальном партнерстве между Русской Православной Церковью и Уральским федеральным округом / Новости / Патриархия.ru. Архів оригіналу за 9 січня 2020. Процитовано 3 квітня 2020.
- ↑ Бочкарев скончался… — статья на Ура. Ru. Архів оригіналу за 20 грудня 2013. Процитовано 3 квітня 2020.
- ↑ Власти Челябинской области внесли уточнение: Григориади просили не помиловать, а выпустить досрочно — РИА УРА.ru. Архів оригіналу за 20 грудня 2013. Процитовано 3 квітня 2020.
- ↑ Портал-Credo.Ru — Игумен Прокл (Васильев). Архів оригіналу за 20 квітня 2021. Процитовано 3 квітня 2020.
- ↑ Поп-педофил снова на свободе. Коммерсантъ № 46 (2176). 16 марта 2001. Архів оригіналу за 29 квітня 2012. Процитовано 13 серпня 2010.
- ↑ Севастиан (Жатков). Архів оригіналу за 12 вересня 2017. Процитовано 3 квітня 2020.
- ↑ Портал-Credo.Ru — МОНИТОРИНГ СМИ: Большой скандал в Челябинской епархии. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 3 квітня 2020.
- ↑ Первый митрополит Южного Урала уходит в отставку — Новости онлайн — Chelyabinsk.ru — агентство новостей. Новости Челябинска. Лента новостей Челябинска. Новость дня[недоступне посилання з Июнь 2018]
- ↑ 11-летнего мальчика объявили новым мессией — статья на Ура. Ru. Архів оригіналу за 5 липня 2014. Процитовано 3 квітня 2020.
- ↑ Обращение митрополита Челябинского и Златоустовского Иова к духовенству и верующим в связи с распространением ложного культа почитания «отрока Вячеслава Чебаркульского» | Прав …. Архів оригіналу за 27 квітня 2015. Процитовано 3 квітня 2020.
- ↑ Выписка из протокола заседания Коллегии по рецензированию и экспертной оценке Издательского Совета № 5 от 11 февраля 2010 года. Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 3 квітня 2020.
- ↑ Священный Синод назначил новых правящих архиереев на ряд кафедр Русской Православной Церкви. Архів оригіналу за 30 січня 2020. Процитовано 3 квітня 2020.
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 13 квітня 2019. Процитовано 3 квітня 2020.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
Джерела ред.
Посилання ред.
- У Росії помер митрополит Іов — українець, який виступав проти автокефалії української церкви /Радіо Свободв, 2.12.2020/ [Архівовано 6 березня 2022 у Wayback Machine.]
- Иов, митрополит (на покое) (Тывонюк Дмитрий Яковлевич) [Архівовано 27 квітня 2020 у Wayback Machine.]
- ИОВ (Тывонюк) [Архівовано 29 вересня 2020 у Wayback Machine.]
|
Це незавершена стаття про православ'я. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |