Відкрити головне меню

Елізабет Блеквелл (англ. Elizabeth Blackwell, 3 лютого 1821 — 31 травня 1910) — перша жінка, яка отримала вищу медичну освіту в США і включена в UK Medical Register.

Елізабет Блеквелл
Elizabeth Blackwell NLM 02.jpg
Народилася 3 лютого 1821(1821-02-03)[1][2][…]
Бристоль, Ейвон, Південно-Західна Англія, Англія, Сполучене Королівство[4]
Померла 31 травня 1910(1910-05-31)[1][2][3] (89 років)
Kilmund або Гастінгс, Східний Сассекс[d], Східний Сассекс, Англія, Сполучене Королівство[1]
Поховання
Kilmund : 
зображення місця поховання
Громадянство
(підданство)
46 Star US Flag.svg США
Flag of the United Kingdom.svg Сполучене Королівство
Діяльність лікарка, творець медичних текстів, есеїст, феміністка, правозахисниця
Alma mater Geneva Medical Colleged[1]
Сфера інтересів есей
Нагороди

CMNS: Елізабет Блеквелл на Вікісховищі

БіографіяРедагувати

Народилася в Брістолі в сім'ї Самуеля і Ганни Блеквеллів[5]. У неї було дві старші сестри, Анна і Маріан, і шестеро молодших братів і сестер — Самуель, Генрі, Емілі, Еллен, Говард і Джордж. Поки Елізабет була маленькою, з їх родиною також жили її тітки: Барбара, Енн, Люсі і Мері. Перші спогади Елізабет пов'язані з будинком по 1 Wilson Street[6].

Її дитинство було щасливим, Елізабет особливо згадувала позитивний вплив батька. У вихованні, релігії і соціальних питаннях він був досить ліберальний; наприклад, проступки дітей він не карав прочуханкою, а записував в чорну книгу, і якщо там накопичувалося багато порушень, дитину відправляли на горище на час обіду[6]. Однак це не означає, що він погано виховував дітей. У Елізабет були і гувернантка, і приватні вчителі для кращого інтелектуального розвитку, однак у підсумку вона була соціально ізольована від усіх, крім своєї сім'ї[5].

У 1828 році сім'я переїхала на вулицю Нельсона, а в 1830 році, коли в Брістолі стали спалахувати заворушення, Самуель вирішив переїхати з родиною до Америки. У серпні 1832 року родина прибула до Америки на судні Cosmo. Батько став активним в реформістських колах[5], їх будинок відвідували лідери аболіціоністів, наприклад, Вільям Ллойд Гаррісон[7]. Сім'я прийняла його ліберальні погляди і в знак протесту проти рабства відмовилася від цукру, хоча сам Блеквелл був його виробником[6]. Елізабет зростала, відвідуючи антирабські ярмарки і демонстрації, що призвело до її більшої інтелектуальної та економічної незалежності[5].

У 1836 році їхній завод згорів. Незважаючи на відновлення, повернутися у справу вдалося лише через рік. Сім'я економила, відмовилася від прислуги, і в спробі відновити свій бізнес переїхала в Цинциннаті, штат Огайо, в 1838 році. Однією з причин для переїзду в Цинциннаті був інтерес Самуеля до вирощування цукрових буряків, альтернативи рабської праці з вирощування цукрового очерету. Через три тижні після їх переїзду, 7 серпня 1838 року, старший Блеквелл несподівано помер від жовчної лихоманки. Він залишив після себе вдову, дев'ять дітей, і багато боргів[5].

Внаслідок фінансової необхідності Ганна, Мар'ян і Елізабет відкрили школу, The Cincinnati English and French Academy for Young Ladies. Вона не була особливо інноваційною, бо була просто джерелом коштів для сестер[8]. Боротьба з рабством відійшла в ці роки на другий план, ймовірно, в тому числі внаслідок більш консервативних поглядів на це питання в Цинциннаті[5].

Ймовірно, під впливом сестри Анни, у грудні 1838 року Елізабет стає активним членом єпископальної церкви Св. Павла. А втім, візит Вільяма Генрі Ченнінга в 1839 році змушує її змінити погляди і Елізабет почала відвідувати унітарну церкву. Консервативне співтовариство Цинциннаті відреагував негативно, і, як наслідок, Академія втратила безліч учнів і була закинута в 1842 році. Блеквелл почала давати приватні уроки[5].

Візит Ченнінга зародив у Елізабет нові інтереси в галузі освіти і реформ. Вона працювала на інтелектуальним самовдосконаленням: вивчала мистецтво, відвідувала різні лекції, писала оповідання, а також брала участь в різних релігійних службах всіх конфесій (квакерів, милеритів, євреїв). На початку 1840-х вона почала висловлювати думки про права жінок у своїх щоденниках і листах, а також брала участь у політичній кампанії Харрісона 1840 року[5].

У 1844 році з допомогою своєї сестри Анни Блеквелл отримала викладацьку роботу з оплатою 400 доларів в рік у місті Хендерсон, штат Кентуккі. Хоча вона була задоволена своїми учнями, житло і школа її не влаштовували, крім того, вона вперше зіткнулася з реаліями рабства, і в підсумку повернулася через півроку в Цинциннаті, вирішивши витрачати своє життя на щось менш дрібне і нудне[6].

ОсвітаРедагувати

Вперше думка про здобуття медичної освіти прийшла в голову Елізабет після смерті її друга від захворювання. Цей друг казав, що жінка, ймовірно, може зробити процес лікування більш комфортним, а сама Елізабет думала, що жінки можуть бути хорошими лікарями внаслідок своїх материнських інстинктів. Спочатку вона відмовлялася від цієї ідеї, бо ненавиділа все, пов'язане з тілом, і навіть дивитися не могла на медичні книги[6]. Іншим явищем, що вплинуло на її рішення, була конотація до слів «жінка-лікар» — вона фактично говорила про те, що максимум, чого може досягти жінка в цій області, стосується здійснення абортів[5]. Крім того, для Елізабет було важливо жити одній, незалежно від чоловіка і шлюбних уз[6].

Рішення Елізабет вивчати медицину було досить спонтанним, зроблене до того, як вона зрозуміла, як важко буде подолати всі патріархальні бар'єри, однак ці труднощі лише зміцнили її рішучість. У 1845 році Блеквелл вирішила здобути ступінь доктора медицини, хоча ще не знала, де це станеться і як вона буде оплачувати навчання[5].

Прагнення Елізабет схвалив священик, який випадково був колишнім лікарем. З метою накопичити 3000 доларів вона, знову з допомогою сестри, влаштувалася викладати музику. У цей же період вона знову стала відвідувати зустрічі проти рабства[5].

Після переїзду до брата преподобного Діксона внаслідок закриття школи Діксона і знаходження нової роботи вона спробувала розсилати листи про можливості навчання в медичній школі, але не отримувала сприятливих відповідей. У 1847 році Елізабет покинула Чарльстон, поставивши собі за мету вступити в будь-яку медичну школу в Філадельфії, просячи про це особисто[5]. Тут вона стала брати уроки у доктора Вільяма-старшого, який, у свою чергу, брав уроки у Джонатана Аллена, і намагалася добитися прийняття в яку-небудь із шкіл. Більшість лікарів радило їй або поїхати вчитися в Париж, чи переодягнутися чоловіком, щоб отримати можливість навчатися, оскільки вона, по-перше, жінка, а значить, інтелектуально неповноцінна, а по-друге, якщо вона виявиться на висоті, їй не дадуть вчитися, побоюючись конкуренції. Зневірившись, Елізабет звернулася в дванадцять «сільських шкіл»[6], і в жовтні 1847 року її прийняли в Женевський медичний коледж[6] в США. Це сталося майже випадково: декан відмовився приймати рішення особисто, і поставив питання на голосування серед 150 студентів з умовою, що одного голосу проти буде достатньо для відмови. Студенти ж вирішили, що це такий смішний жарт, і тому проголосували всі за[9][10].

Коли Елізабет вперше приїхала в коледж, вона була здивована, бо не знала нікого і нічого[5]. Однак вона справила сильний вплив на групу; якщо раніше в лекційному залі був такий гомін, що лекція була ледве чутна, то тепер студенти сиділи і слухали тихо[10].

Доктор Джеймс Вебстер, читаючи курс анатомії, діставшись до лекцій про розмноження, попросив Елізабет віддалитися, стверджуючи, що це занадто вульгарно для її тонкого розуму, однак відповідь Елізабет не тільки дозволила їй залишитися, але й підняла престиж "непристойних" лекцій. Блеквелл підтримували як викладачі, так і студенти[10], проте вона все ж випробувала на собі соціальну ізоляцію і відкинула женихів і друзів, вважаючи за краще ізолювати себе[5].

23 січня 1849 року Елізабет Блеквелл стала першою жінкою, яка досягла ступеня доктора медицини у Сполучених Штатах. Місцева преса повідомила про закінчення її навчання прихильно, і коли декан, доктор Чарльз Лі, присвоїв їй науковий ступінь, він встав і вклонився Елізабет[11]. Тези роботи Елізабет були пов'язані з тифом, і були засновані на клінічній практиці[5].

У квітні 1849 року вона вирішила продовжити навчання в Європі, відвідала кілька лікарень у Великій Британії і вирушила до Парижа. Як і в Америці, вона отримала безліч відмов внаслідок своєї статі. У червні її прийняли в «лежачу» лікарню La Maternité[9] за умови, що вважатиметься акушеркою, а не лікарем; в кінці року Пол Дюбуа сказав, що вона буде кращим акушером в США, як серед жінок, так і серед чоловіків[6].

4 листопада 1849 року під час лікування дитини з офтальмією новонароджених в її око бризнуло трохи зараженої рідини. Внаслідок хвороби вона втратила зір на ліве око і, отже, будь-яку надію стати хірургом[6]. Після періоду відновлення вона поступила в лікарню Святого Варфоломія в Лондоні в 1850 році, регулярно відвідувала лекції Джеймса Педжета. Там вона справила хороше враження, хоча вона зустрілася з деяким опором, коли намагалася обходити палати[5].

У 1851 році Блеквелл вирішила повернутися в Сполучені Штати, щоб робити кар'єру. Упередження щодо жінок у галузі медицини були не такі сильні, і вона сподівалася на створення своєї власної практики[5].

Кар'єраРедагувати

Повернувшись у Нью-Йорк, Блеквелл відкрила свою власну практику. Вона зіткнулася з неприємностями, але їй все ж таки вдалося отримати деяку підтримку засобів масової інформації, таких як New York Tribune[6]. У неї було дуже мало пацієнтів через упередження щодо жінок-лікарів здатних тільки робити аборти. У 1852 році вона почала читати лекції і опублікувала The Laws of Life with Special Reference to the Physical Education of Girls, свою першу роботу по фізичному і психічному розвитку дівчинки. Хоча сама Елізабет робила кар'єру і не вийшла заміж і не народила дитину, цей трактат займався підготовкою молодих жінок до материнства[5].

У 1853 році Блеквелл створила невеликий диспансер поруч з Томпкінс-сквер. Вона також найняла Марію Закревську, німкеню, що здобувала медичну освіту, і стала її наставницею. У 1857 році Марі з Елізабет і її сестрою Емілі, що також здобула ступінь доктора медицини, розширили диспансер до Лікарні для незаможних жінок і дітей Нью-Йорка. Жінки входили до складу опікунської ради, до складу Виконавчого комітету, і були лікарями. Установа приймала амбулаторно і була навчальним центром медсестер. На другий рік потік пацієнтів збільшився вдвічі[5].

Коли в США почалася громадянська війна, сестри Блеквелл допомагали пораненим. Елізабет гаряче співчувала Півночі, і навіть зайшла настільки далеко, щоб сказати, що вона залишила б країну, якщо б Північ пішлав на компроміс з питання про рабство[12]. Однак, сестри зустрілися з деяким опором United States Sanitary Commission: чоловіки-лікарі відмовилися допомагати з планом по освіті медсестер, якщо в ньому будуть брати участь Блеквелли. Втім, лікарня прийняла участь у підготовці медсестер, співпрацюючи з Доротеєю Дікс[12].

Елізабет кілька раз з'їздила в Англію для збору коштів, намагаючись створити там ще один лазарет. В 1858 році, згідно із законом про медицину 1858, який визнав лікарів з іноземними ступенями, що практикували у Великій Британії до 1858 року, вона змогла стати першою жінкою, чиє ім'я увійшло в General Medical council's medical register (1 січня 1859 р.)[13]. Крім того, вона стала наставником Елізабет Гарретт Андерсон. До 1866 році майже 7000 пацієнтів проходили лікування в Нью-Йоркській лікарні, і Блеквелл було необхідно повернутися в Сполучені Штати. Паралельний проект провалився, але в 1868 році в додаток до лазарету був створений медичний коледж для жінок. У ньому практикувалися інноваційні ідеї Блеквелл про медичну освіту — чотирирічний період навчання з набагато більш широкою клінічною підготовкою, ніж вимагалося раніше[5].

Між Емілі і Елізабет Блеквелл в цей період відбулася сварка. Вони обидві були дуже вперті, і відбулася боротьба за владу над управлінням лікарнею і коледжем[5]. Єлизавета, відчуваючи себе дещо відстороненою від медичного жіночого руху Сполучених Штатів, поїхала в липні 1869 року в Англію, щоб спробувати встановити медичну освіту для жінок там[5].

У 1874 році Блеквелл спільно з Софією Джекс-Блейк, що раніше вчилася у нью-йоркській лікарні, створила медичну школу для жінок в Лондоні. Блеквелл вважала Джекс-Блейк небезпечною, агресивною і нетактовною[14], а в 1874 році вдалося відкрити London School of Medicine for Women, головною метою якої була підготовка до здачі іспиту в Worshipful Society of Apothecaries. Блеквелл виступала категорично проти використання вівісекції в лабораторії школи[5].

Після створення школи Блеквелл була обрана лектором з акушерства. Вона пішла з цієї посади в 1877 році, офіційно завершивши медичну кар'єру[5].

З 1869 року Блеквелл жила переважно на доходи від інвестицій в Америці, цікавлячись соціальними реформами і ставши активним автором. У 1871 році вона заснувала National Health Society. Неодноразово подорожувала по Англії, Франції, Уельсу, Швейцарії та Італії[5].

Найбільша її активність припала на період після відходу з медицини, 1880-1895 роки. Блеквелл цікавилася багатьма реформаторськими рухами — моральної реформою, сексуальної чистотою, гігієною і медичною освітою, профілактичною медициною, санітарією, євгенікою, плануванням сім'ї, правами жінок, ассоцианізмом, християнським соціалізмом, медичною етикою — втім, нічим з цього глибоко вона не займалася. Вона вступала в різні організації і намагалася зберегти вплив в кожній. У Блеквелл була висока, і в кінцевому рахунку, недосяжна мета: євангельська моральна досконалість; всі реформи об'єднувалися навколо цієї теми. Вона навіть зробила великий внесок у створення двох утопічних громад, Starnthwaite і Hadleigh, у 1880 році[5].

Вона вважала, що християнська мораль повинна відігравати велику роль в наукових дослідженнях в області медицини, і медична школа повинна вчити студентів цієї основної істині. Вона також була антиматеріалістом і не вірила в вівісекцію, щеплення, вакцини, мікробну теорію, віддаючи перевагу більш духовним методам лікування. Вона вважала, що хвороба трапляється з моральних проблем, а не через мікроби[15].

Вона вела велику кампанію проти розпусти, проституції та контрацептивів, рекомендуючи замість них метод циклу[16]. Вона виступала проти Contagious Diseases Acts, стверджуючи, що це — псевдолегалізація проституції. У 1878 році вона написала Counsel Parents to on the Moral Education of their Children, есе про проституцію і шлюб, приводячи доводи проти Contagious Diseases Acts. Вона була консервативна у всіх сенсах за винятком того, що вірила в статеву пристрасть жінок і відповідальність обох сторін за контроль цих пристрастей[17].

Бібліографія[6]Редагувати

  • 1849 The Causes and Treatment of Typhus, or Shipfever (thesis)
  • 1852 The Laws of Life with Special Reference to the Physical Education of Girls (brochure, compilation of lecture series) pub. by George Putnam
  • 1878 Counsel Parents to on the Moral Education of their Children in Relation to Sex (eight editions, republished as The Moral Education of the Young in Relation to Sex)
  • 1881 «Medicine and Morality» (published in Modern Review)
  • 1884 The Human Element in Sex: being a Medical Enquiry into the Relation of Sexual Physiology to Christian Morality (two editions)
  • 1887 Purchase of Women: the Great Economic Blunder
  • 1871 The Religion of Health (compilation of lecture series, three editions)
  • 1888 On the Decay of Municipal Representative Government — A Chapter of Personal Experience (Moral Reform League)
  • 1891 Erroneous Method in Medical Education etc. (Women's Printing Society)
  • 1892 Why Hygienic Congresses Fail
  • 1895 Pioneer Work in Opening the Medical Profession to Women — Autobiographical Sketches (Longmans, reprinted New York: Schocken Books, 1977)
  • 1898 Scientific Method in Biology
  • 1902 Essays in Medical Sociology, 2 vols (Ernest Bell)

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г Ogilvie M. B. The Biographical Dictionary of Women in Science: Pioneering Lives From Ancient Times to the Mid-20th CenturyRoutledge, 2003. — Vol. 1. — P. 136–137. — 798 p. — ISBN 978-1-135-96342-2
  2. а б Encyclopædia Britannica
  3. а б SNAC — 2010.
  4. A Woman of the Century : Fourteen hundred-seventy biographical sketches accompanied by portraits of leading American women in all walks of life
  5. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб Sahli, Nancy Ann (1982). Elizabeth Blackwell, M.D., (1821-1910): a biography. New York: Arno Press. ISBN 0-405-14106-8. 
  6. а б в г д е ж и к л м н Blackwell, Elizabeth, and Міллісент Garrett Fawcett. Pioneer Work in Opening the Medical Profession to Women. London: J. M. Dent & Sons, 1914. Print.
  7. Elizabeth Blackwell, Diary, 10 May 1836 (Blackwell Family Papers, Library of Congress)
  8. Elizabeth Blackwell, Diary, 19-21 Грудня 1838 (Blackwell Family Papers, Library of Congress).
  9. а б Curtis, Robert H. (1993). Great Lives: Medicine. New York, New York: Atheneum Books for Young Readers. 
  10. а б в Smith, Stephen. Letter. The Medical Co-education of the Sexes. New York Church Union. 1892.
  11. «Dr. Elizabeth Blackwell’s Graduation: An Eye-Witness Account by Margaret Munro De Lancey». Архів оригіналу за 12 грудень 2003. Процитовано 2 березень 2019. 
  12. а б Elizabeth Blackwell. Letters to Barbara Bodichon. 29 Jan 1859. 25 Nov 1860. 5 June 1861 (Elizabeth Blackwell Collection, Special Collections, Columbia University Library).
  13. Moberly Bell, Enid (1953). Storming hte Citadel: The Rise of the Woman Doctor. London: Constable & Co. Ltd. с. 25. 
  14. Elizabeth Blackwell. Letter to C. Samuel Blackwell. 21 Sep 1874. (Blackwell Family Papers, Library of Congress).
  15. Blackwell, Elizabeth (1892). Why Hygienic Congresses Fail. London: G. Bell. 
  16. Blackwell, Elizabeth (1888). A Medical Address on the Benevolence of Malthus, Contrasted with the Corruptions of Neo-Malthusianism. London: T. W. Danks & Co. 
  17. Blackwell, Elizabeth (1890). Counsel to Parents on the Moral Education of their Children. New York: Brentano's Literary Emporium. 

ЛітератураРедагувати

  • Baker, Rachel (1944). The first woman doctor: the story of Elizabeth Blackwell, M. D. J. Messner, Inc., New York, OCLC 848388
  • Mesnard, E. M. (1889). Miss Elizabeth Blackwell and the Women of Medicine. Paris.
  • Wilson, Dorothy Clarke (1970). Lone woman: the story of Elizabeth Blackwell, the first woman doctor. Little Brown, Boston, OCLC 56257