Євгеніка

Практика покращення духовного і фізичного здоров'я людини

Євге́ніка (від грец. εὐγενής — хорошого роду, знатний) — набір вірувань і практик, що має на меті покращення генетичної якості людського населення.[1][2] Термін «євгеніка» запропонував у 1883 році англійський вчений Френсіс Гальтон.[3]

От яке визначення євгеніки він тоді дав: «Вивчення впливів, що підлягають суспільному контролю і можуть поліпшити чи погіршити як фізичні, так і розумові якості прийдешніх поколінь». І при цьому він додав, що на першій стадії пов'язані з цим питання будуть піддаватися чисто науковій розробці, причому справа не піде далі пропаганди євгенічних ідей. На другій стадії вже можна буде вжити ряд заходів практичного характеру і видати відповідні закони. Нарешті, на третій стадії такі закони стануть непотрібними, тому що всі люди усвідомлять необхідність правил євгеніки.

Історично, євгеніки намагались змінити людський генофонд через виключення людей і груп, які вважались гіршими, і просування тих, які вважались ліпшими.[4]

Застосування євгеніки ред.

Початково євгеніка сприймалась як позитивне явище, гуманісти XVIII сторіччя розглядали цю практику як спосіб покращити тіло людини й уникнути страшних хвороб у майбутньому.[5]

Перші широкомасштабні наукові дослідження галузі розпочалися в США на початку XX ст. Згодом була розвинута в нацистській Німеччині де була проголошена державною доктриною, хоч і набула дещо радикальних рис, через що значно почала асоціюватись із нацистською ідеологією.[6]

Елементи євгеніки також присутні в сучасному світі — це стосується практики планування сім'ї, а також, як до цього вдаються в деяких країнах західного світу, практика перевірки крові чоловіка і жінки, які мають намір укласти шлюб.

Прикладом довготривалої і успішної практики використання абортів для запобігання народження дітей з важкими патологіями є програма запобігання β-таласемії (серповидноклітинної анемії) на Сардинії (Італія).[джерело?] В середині 1970-х була розпочата масова програма пренатальної діагностики плодів, гомозиготних по гену таласемії (тобто дитина, що розвивається з такого плоду, приречена на важку хворобу, для запобігання фатальних наслідків якої необхідне переливання донорської крові з періодичністю в 20-30 днів), батькам надають вибір — переривати вагітність чи ні. В результаті, частота народження дітей, хворих на таласемію, на Сардинії за 25 років знизилася в 20 разів. Решта 5 % хворих дітей з'являються за інформованої згоди батьків. Хоча цей випадок не вважається власне євгенікою деякими дослідниками.[7]

Сучасна євгеніка ред.

Розвиток генетичних, геномних та репродуктивних технологій на початку ХХІ століття підняв численні питання щодо етичного статусу євгеніки, фактично викликаючи відродження інтересу до цієї теми. Деякі, як-от соціолог Каліфорнійського університету в Берклі Трой Дастер, стверджують, що сучасна генетика це чорний вхід до євгеніки.[8] Цю думку поділила тодішній помічник директора з судово-медичної експертизи Білого дому Таня Сімончеллі, яка заявила у 2003 році у публікації Програми народонаселення та розвитку в Гемпширському коледжі, що прогрес у передімплантаційній генетичній діагностиці[en] (PGD) рухає суспільство до «нової ери євгеніки», і що, на відміну від нацистської євгеніки, сучасна євгеніка орієнтована на споживачів і базується на ринку, «де діти все частіше вважаються споживчими продуктами, виготовленими на замовлення».[9] У газетній статті 2006 року Річард Докінз сказав, що дискусії щодо євгеніки гальмувалися тінню зловживання нацистами, настільки, що деякі вчені не визнають, що виведення людей для певних здібностей взагалі можливе. Він вважає, що це фізично не відрізняється від розведення домашніх тварин за такими рисами, як швидкість або навички вівчаря. Докінз відчув, що минуло достатньо часу, щоб принаймні запитати, в чому полягає етична різниця між виведенням здібностей і підготовкою спортсменів або примушуванням дітей брати уроки музики, хоча він міг придумати переконливі причини, щоб показати відмінність.[10]

Лі Куан Ю, батько-засновник Сінгапуру, пропагував євгеніку ще в 1983 році.[11] Прихильник природи над вихованням, він заявив, що «інтелект — це 80 % природа і 20 % виховання», і приписував успіхи своїх дітей генетиці.[12] У своїх промовах Лі закликав високоосвічених жінок мати більше дітей, стверджуючи, що «соціальні правопорушники» будуть панувати, якщо їх рівень народжуваності не підвищиться.[13] У 1984 році Сінгапур почав надавати фінансові стимули високоосвіченим жінкам, щоб заохотити їх мати більше дітей. У 1985 році стимули були значно зменшені після громадського галасу.[14][15]

У жовтні 2015, Міжнародний біоетичний комітет ООН написав, що не варто плутати етичну складність генетичного вдосконалення людей з етичними негараздами євгеніки 20-го сторіччя. Однак, тут все присутня складність, бо маємо виклик ідеї людської рівності і відкриваються нові форми дискримінації і стигматизації тих, хто не хоче або не можне собі дозволити цю технологію.[16]

Національний дослідницький інститут людського геному[en] каже, що євгеніка «неточна», «науково помилкова і аморальна».[17]

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. Eugenics. Unified Medical Language System (Psychological Index Terms). Бетесда, Меріленд: Національна медична бібліотека. 2009. Архів оригіналу за 16 жовтня 2010. Процитовано 19 жовтня 2017. 
  2. Galton, Francis (1904). Eugenics: Its Definition, Scope, and Aims. The American Journal of Sociology X (1): 82. Bibcode:1904Natur..70...82.. doi:10.1038/070082a0. Архів оригіналу за 1 березня 2006. Процитовано 1 січня 2020. 
  3. Bowler, Peter J. (1 січня 2003). Evolution. University of California Press. ISBN 978-0-520-92978-4. 
  4. Spektorowski, Alberto; Ireni-Saban, Liza (2013). Politics of Eugenics: Productionism, Population, and National Welfare. Лондон: Routledge. с. 24. ISBN 978-0-203-74023-1. Архів оригіналу за 19 жовтня 2021. Процитовано 16 січня 2017. «Отже, як прикладна наука, практики євгеніки включали все від догляду під час вагітності для матерей до примусової стерелізації і евтаназії. Гальтон розділив практику євгеніки на два типи — позитивну і негативну — обидва спрямовані на покращення людської раси через штучний добір.» 
  5. Internet Archive, Lee M. (1998). Remaking Eden : how genetic engineering and cloning will transform the American family. New York : Avon Books. ISBN 978-0-380-79243-6. 
  6. Black, Edwin (2003). War against the weak : eugenics and America's campaign to create a master race. New York: Four Walls Eight Windows. ISBN 1-56858-258-7. OCLC 52071794. 
  7. Kalokairinou, E. M. (1 червня 2007). The experience of beta-thalassaemia and its prevention in Cyprus. Medicine and Law 26 (2). с. 291–307. ISSN 0723-1393. PMID 17639852. Процитовано 11 травня 2017. 
  8. Epstein, Charles J. (2003-11). Is modern genetics the new eugenics?. Genetics in Medicine 5 (6). с. 469–475. ISSN 1098-3600. doi:10.1097/01.gim.0000093978.77435.17. Процитовано 8 лютого 2022. 
  9. Wayback Machine. web.archive.org. Архів оригіналу за 18 жовтня 2013. Процитовано 8 лютого 2022. 
  10. CATHERINE CARSWELL in Glasgow Herald 1915. D.H. Lawrence. Routledge. 11 січня 2013. с. 113–114. ISBN 978-0-203-19511-6. 
  11. Chan, Ying-kit (4 жовтня 2016). Eugenics in Postcolonial Singapore. Blynkt.com. Berlin. Архів оригіналу за 8 жовтня 2017. Процитовано 19 жовтня 2017. 
  12. Gould, Stephen Jay (16 серпня 1984). Between You and Your Genes. The New York Review of Books. Архів оригіналу за 19 серпня 2018. Процитовано 19 серпня 2018. 
  13. Gould, Stephen Jay (16 серпня 1984). Between You and Your Genes. The New York Review of Books. Архів оригіналу за 19 серпня 2018. Процитовано 19 серпня 2018. 
  14. Singapore: Population Control Policies. Library of Congress Country Studies (1989). Бібліотека Конгресу. Архів оригіналу за 11 квітня 2011. Процитовано 11 серпня 2011. 
  15. Jacobson, Mark (January 2010). The Singapore Solution. National Geographic (журнал). Архів оригіналу за 19 грудня 2009. Процитовано 26 грудня 2009. 
  16. Report of the IBC on Updating Its Reflection on the Human Genome and Human Rights. International Bioethics Committee. 2 жовтня 2015. с. 27. Архів оригіналу за 8 жовтня 2015. Процитовано 22 жовтня 2015. «Не треба плутати ціль удосконалення особистостей і людського виду через інженерію генів пов'язаних з деякими характеристиками і властивостями з варварськими проєктами євгеніки, які планували просте знищення людських особин 'недосконалих' з ідеологічної точки зору. Однак, це кількома способами зачипає прицип поваги до людської гідності. Ця ціль послаблює ідею того, що різниці між людськими особинами, незалежно від міри їх обдарованності, це саме те, що визнання їхної рівності має на меті і, отже, захищає. Вона додає ризики нових форм дискримінації і стигматизації для тих, хто не можне собі дозволити такі вдосконалення або просто не хоче вдаватися до них. Також, у цьому випадку, доводи, які надали на користь так званої ліберальної євгеніки не переважають показання до застосування межі медичних причин.» 
  17. Eugenics and Scientific Racism. National Human Genome Research Institute (англ.). Процитовано 15 жовтня 2022. 

Література ред.

Посилання ред.