Відкрити головне меню

Едуа́рд Фрі́дріхович Е́дель (нім. Eduard Friedrich Edel, рос. Эдуард Фридрихович Эдель; 6 листопада 1874(18741106) — ?) — російський і український офіцер німецького походження, артилерист, полковник1916). Народився в Мітава, Курляндія. Випускник Кадетського корпусу (1899), Костянтинівського артилерійського училища (1901). З 1918 року — в армії Української держави, у 1919—1920 роках — в армії УНР. Учасник російсько-японської (19041905), Першої світової (19141918), українсько-радянської воєн (19181921). Георгієвський кавалер. Ім'я на російський лад — Едуард Федорович Едель (рос. Эдуард Федорович Эдель).

Едуард Едель
Народження 6 листопада 1874(1874-11-06)
Мітава, Курляндія
Смерть невідомо
Громадянство Російська імперія (до 1918)
Українська Народна Республіка
Приналежність Російська армія
Армія УНР
Рід військ артилерія
Звання Полковник (8.12.1916)
Командування начальник збройного відділу Головного артилерійського управління Армії УНР;
Війни / битви Російсько-японська війна
Перша світова війна
Українсько-радянська війна
Нагороди Орден Святого Володимира (IV ступеня)
Георгіївська зброя

БіографіяРедагувати

Народився 6 листопада 1874 року в Мітаві Курляндської губернії, в родині Фрідріха Еделя. Закінчив кадетський корпус, Костянтинівське артилерійське училище, вийшов підпоручиком до 45-ї артилерійської бригади, у складі якої брав участь у Російсько-японській війні.

З 20 травня 1915 р — командир 5-ї батареї 45-ї артилерійської бригади. З 1 червня 1915 р. — командир 3-ї батареї 86-ї артилерійської бригади (згодом перейменована у 102-гу артилерійську бригаду). З 14 травня 1916 р. — підполковник; з 8 грудня 1916 р. — полковник.

Під час Першої світової війни був контужений та отруєний газами. Нагороджений усіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою, Георгіївською зброєю.

З 10 грудня 1917 р. — командир 1-го дивізіону 2-ї Української гарматної бригади 1-го Українського корпусу.

З 20 березня 1918 р. — помічник начальника частини збройного відділу Головного артилерійського управління Армії УНР; з 6 липня 1918 р. — начальник цієї частини.

З 4 червня 1919 р. — начальник частини постачання польової артилерії головного артилерійського управління Армії УНР. З 16 листопада 1919 р. — поза штатом. Перебував на інтернуванні в Польщі.

З 25 квітня 1920 р. перебував у резерві старшин головного артилерійського управління Армії УНР.

ДжерелаРедагувати