Відкрити головне меню

Дмитро́ Григо́рович Білоу́с (24 квітня 1920(1920-04-24), Курмани, Українська СРР — 13 жовтня 2004(2004-10-13), Київ, Україна) — український поет, перекладач з болгарської мови, літературний критик, громадський діяч.

Білоус Дмитро Григорович
Білоус Дмитро Григорович.jpg
Псевдо Димко
Народився 24 квітня 1920(1920-04-24)
Курмани, Роменський повіт, Полтавська губернія, Українська СРР
Помер 13 жовтня 2004(2004-10-13) (84 роки)
Київ, Україна
Поховання Байкове кладовище
Громадянство СРСР СРСР, Україна Україна
Національність українець
Діяльність поет, перекладач, літературний критик, поет, працював на кафедрі журналу (Дніпро)
Alma mater Філологічний факультет Київського університету[d]
Мова творів українська
Роки активності 1935—2004
Премії Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1990
імені Максима Рильського, імені Олександра Копиленка, імені Лесі Українки, імені Олени Пчілки
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден Дружби народів

Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (за книжку «Диво калинове»). Автор збірок гумору та сатири, книжок для дітей, статей, літературних розвідок про творчість українських письменників.

Зміст

Біографічні відомостіРедагувати

Народився 24 квітня 1920 року в селянській багатодітній сім'ї Ганни Давидівни і Григорія Миколайовича Білоусів (був десятою дитиною) в селі Курмани, нині Недригайлівського району Сумської області. Як згадував сам Дмитро Григорович, «сімейка в мого батька була, як у того Омелечка, про якого в народній пісні співається… Було нас одинадцятеро дітей. Я був десятою дитиною, якраз „лялькою в колисці“, коли старші вже парубкували й дівували».

Після закінчення школи поїхав до Харкова, де вчився на робітничому факультеті та працював на електрозаводі. 1938 року вступив на філологічний факультет Харківського університету. Його однокурсниками були Олесь Гончар і Григорій Тютюнник.

Друкувався з 1935 року.

З початком німецько-радянської війни 1941 добровольцем пішов у сталінську армію. Після тяжкого поранення лікувався у шпиталі міста Красноярськ у Росії. Потім у Москві був співробітником редакції радіомовлення для партизанів і населення окупованих території України. Писав гуморески для радіожурналу «Сатиричний залп», друкувався в журналі «Перець», писав вірші для партизанських листівок.

Помер 13 жовтня 2004 року в Києві.

ТвориРедагувати

  • Осколочним! (збірка гумору та сатири)
  • Веселі обличчя (збірка гумору та сатири)
  • Вічно жива
  • Диво калинове (збірка)
  • Хліб і слово
  • Чари барвінкові (збірка)

Укладач антології болгарської поезії українською мовою.

НагородиРедагувати

 
Надгробок Дмитра Білоуса на Байковому кладовищі в Києві.

ПреміїРедагувати

ОрдениРедагувати

  • радянський орден Дружби народів (1980),
  • болгарський орден Кирила і Мефодія першого ступеня (1966),
  • болгарський орден «Мадарський вершник» (1995);
  • український орден князя Ярослава Мудрого п'ятого ступеня (жовтень 2001);
  • український орден «За мужність» третього ступеня (2002).

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати