Відкрити головне меню
Схема переходу, включно з гіпотетичною п'ятою фазою

Демографічний перехід — історичний перехід від одного типу відтворення населення до іншого[1]. Сучасний демографічний перехід є швидким зниженням народжуваності і смертності, в результаті чого відтворення населення зводиться до простого заміщення поколінь. Цей процес є частиною переходу від традиційного суспільства (для якого характерна висока народжуваність і висока смертність) до індустріального.

Теорія демографічного переходуРедагувати

 
Статево-вікові піраміди, характерні для різних стадій демографічного переходу (англ.)

Термін був уперше введений в науковий обіг американським демографом Френком Ноутстейном 1945 року, хоча подібні ідеї висловлювалися і раніше. Сама концепція демографічного переходу набула особливої популярності пізніше, у зв'язку з демографічними змінами, що відбулися після Другої світової війни в країнах, що звільнилися від колоніалізму. В результаті значного зниження смертності (на перших порах головним чином через успішні протиепідемічні заходи) і збереження високого рівня народжуваності в цих країнах різко прискорився ріст населення, що отримало назву демографічного вибуху.

Було з'ясовано, що аналогічні зміни відбулися в основному у XIX столітті і нині в економічно розвинутих країнах, але в них різке прискорення зростання населення супроводжувалося зниженням рівня народжуваності і в кінцевому рахунку стабілізацією зростання населення. З іншого боку, досить швидке зниження народжуваності спостерігається в даний час і в країнах Третього світу, багато з яких (наприклад, Іран) вже досить близькі до завершення демографічного переходу.

ЕтапиРедагувати

 
Приріст населення у різних фазах демографічного переходу

Загальна схема процесу демографічного переходу складається з чотирьох послідовних фаз, кожна з яких в різних регіонах Землі відбувається за власним сценарієм, але має певні спільні риси з аналогічними фазами в інших регіонах. Позначимо коефіцієнт народжуваності через R(x), коефіцієнт смертності через S(x), тоді приріст коефіцієнта народжуваності буде R(x), а коефіцієнта смертності буде S'(x).

  • Перший етап (демографічна революція) характеризується збереженням високої народжуваності при різкому скороченні смертності. Завдяки цьому досягається високий рівень природного приросту[1]. Менше зниження коефіцієнта народжуваності ніж зниження коефіцієнта смертності (R'(x)>S'(x)), отже коефіцієнт природного приросту максимальний. До 1925 року цей етап пройдено промислово розвиненими країнами.
  • Другий етап характеризується переходом від багатодітних сімей до малодітних, зниженням показників народжуваності і смертності[1]. Коефіцієнт смертності знижується і досягає мінімуму (S'(x)=0,(min)), в той час як коефіцієнт народжуваності знижується швидше коефіцієнта смертності (R'(x)<S'(x)), що призводить до уповільнення приросту населення, а також до демографічного старіння населення.
  • Третій етап характеризується підвищенням показників смертності за рахунок «старіння» населення, при повільному зниженні народжуваності. Відбувається перехід до слаборозширеного відтворення населення, пізніше до його зменшення — депопуляції[1]. Коефіцієнт смертності збільшується (S(x) зростає) (внаслідок демографічного старіння), а також сповільнюється зниження коефіцієнта народжуваності (R'(x) спадає). До кінця третього етапу коефіцієнт народжуваності приблизно дорівнює рівню простого відтворення, а коефіцієнт смертності нижче рівня простого відтворення. R(x) ≈ 2,1, S(x) < 2,1, де 2,1 — рівень простого відтворення.
  • Четвертий етап настає тоді, коли показники народжуваності і смертності зрівнюються, а ріст кількості населення припиняється[1]. Коефіцієнт смертності (S(x)) збільшується і стає рівним коефіцієнту народжуваності (R(x)). Процес демографічної стабілізації закінчується.

На даний час країни, що розвиваються, знаходяться на другому і третьому етапах, розвинені вийшли на четвертий етап, при цьому в багатьох з них смертність перевищила народжуваність і спостерігаються від'ємні показники природного приросту населення. Економічно розвинені країни вже завершили демографічний перехід, а ті, що розвиваються закінчують другий і вступають в третій етап, тобто виходять із стану демографічного вибуху і наближаються до завершення демографічного переходу.

Дані демографічного переходу в ряді країнРедагувати

 
Народжуваність на 1000 осіб у країнах світу, 2005—2010 роки

На даний час процес демографічного переходу завершили Росія, Китай і всі розвинені країни. В процесі різкого падіння народжуваності знаходяться Єгипет, Алжир, також Мексика, Бразилія, Аргентина, ряд інших країн Латинської Америки. В останні роки в Ірані, Туреччині та Тунісі народжуваність знизилася до рівня простого заміщення поколінь[2].

Число країн з рівнем народжуваності, недостатнім для повного заміщення поколінь, зросла з 13 % у 1970 році до 66 у 2002 році. Загальна чисельність населення цих країн досягла 46 % людства.

ПричиниРедагувати

Початок демографічного переходу пов'язано з початком модернізаційних процесів, що ведуть до зростання виробництва ВВП на душу населення, поліпшення якості харчування, санітарних умов, якості та доступності медичного обслуговування і т. ін., що в свою чергу призводить до значного зростання тривалості життя і падіння смертності. Модернізаційні процеси приводять в кінцевому рахунку і до не менш помітного падіння народжуваності, але відбувається це з відчутним запізненням.

Демографічний перехід можна представити як два швидких процеси: перетворення фази сільського виживання у фазу міського достатку і конденсацію фази достатку у формі великих міст. Головний рушій зростання в кінцевому підсумку зупинить людство і поверне його до початку демографічної еволюції. У традиційному аграрному суспільстві діти розглядалися як додаткові робочі руки в господарстві. Тому народження дітей мало економічний сенс. Крім того, велика кількість дітей є гарантією продовження роду в умовах відносно високої дитячої смертності. Урбанізація і праця індустріального типу руйнують цей тип поведінки і призводять до зниження народжуваності, причому чим більше поколінь прожило в місті після міграції з села, тим нижча народжуваність. Наявність значного числа дітей була також єдиною надійною гарантією благополучної старості батьків в умовах відсутності систем соціального страхування і пенсійного забезпечення.

У розвиненому індустріальному суспільстві діти повинні тривалий час вчитися, щоб отримати кваліфікацію, що відповідає сучасним вимогам. Це призводить до їх виключення з господарського життя. Діти з помічників перетворюються на тягар для дорослих. Батьки змушені витрачати свій час і фінансові кошти для досягнення дітьми високого освітнього рівня. Вони воліють виростити лише одного-двох «високоякісних» дітей, так як велика кількість дітей в сім'ї, як правило, негативно позначається на їхньому освітньому рівні й подальшій кар'єрі. Крім того, тривалий період навчання сприяє підвищенню середнього віку жінки, що народжує першу дитину (з 16 до 25 років і старше). В аграрному ж суспільстві діти, працюючи разом з батьками, набували необхідні трудові навички природним шляхом.

Практично всі країни з високим освітнім рівнем мають низькі показники народжуваності. І навпаки, лідери по народжуваності мають неграмотне населення (в арабських країнах 38 % населення старше 15 років неграмотно, в країнах «чорної» Африки — 35 %). Винятком є Ізраїль, де, незважаючи на дуже високу освіченість, на жінку припадає 2,44 дитини, тоді як у всіх країнах ЄС — менше двох. Частково це обумовлено дуже високою народжуваністю євреїв-ортодоксів (у любавичеських хасидів — в середньому 7,5 дитини на сім'ю) та ізраїльських арабів. Хоча всі євреї грамотні, група євреїв-ортодоксів отримує тільки релігійну освіту і залишається орієнтованою на традиційні цінності, що виключають можливість демографічного переходу.

З'явилися люди, що свідомо відмовляються від дітонародження (чайлдфрі).

Система пенсійного забезпечення також сприяє зниженню народжуваності, так як люди перестають бути настільки кровно зацікавлені у наявності великої кількості нащадків, що допомагають у старості.

Концепція другого демографічного переходуРедагувати

Як спроба дати адекватне теоретичне пояснення сучасної і майбутньої ситуації, що виникла гіпотеза «Другого демографічного переходу», що відбувається в Європі (подібні ідеї висуваються також в рамках гіпотези про п'яту фазу демографічного переходу).

Основна ідея, що лежить в основі концепції другого демографічного переходу, була запропонована 1986 року нідерландськими демографами Роном Лестегом і Дірком ван де Каа. Автори концепції доводять, що сучасна демографічна ситуація і головна її особливість — зниження народжуваності нижче рівня, який забезпечує просте відтворення населення — обумовлені принципово іншими причинами порівняно зі зниженням народжуваності під час першого демографічного переходу[3]. Ван де Каа стверджує, що з середини 1970-х років Європа вступила на нову стадію демографічній історії. Він припускає, що демографічний перехід XIX сторіччя необхідно розглядати як перший перехід. «Несподівані», «заплутані» зміни в демографічній ситуації з середини 1960-х років відзначили початок другого демографічного переходу. До цього часу вже закінчився післявоєнний сплеск народжуваності і утвердилася довготривала тенденція до зниження народжуваності.

Ван де Каа виділяє чотири основні риси цього переходу:

  1. широке поширення юридично неоформлених форм спільного життя і альтернативних форм сім'ї.
  2. перехід від дітоцентричної моделі сім'ї до «зрілої» пари партнерів з однією дитиною.
  3. перехід від превентивної контрацепції, призначеної для запобігання народжень ранніх дітей, до свідомого планування народження кожної дитини.
  4. перехід від уніфікованої моделі до плюралістичних моделей сім'ї.

Індустріальні країни дійсно досягли нового рівня у своєму демографічному розвитку. При цьому існує повний контроль над народжуваністю. І оскільки пари відчувають брак мотивації мати більше одного або двох дітей, народжуваність опускається нижче рівня відтворення поколінь[4]. Разом з тим, серед країн Північно-Західної Європи вдалося в 1990-ті роки домогтися помітного зростання народжуваності завдяки цілеспрямованим заходам щодо її стимулювання[5].

Стабілізація чисельності населення світуРедагувати

Більшість дослідників погоджується з тим, що безперервне гіперболічне зростання населення землі неможливе.

Професор Капиця припускав, що населення землі стабілізується до 2100—2150 року на рівні 12-13 мільярдів чоловік[6]. Сам процес переходу припаде на період 2020—2030 років[6].

Ілон Маск вважає, що людство в найближчому майбутньому чекає "демографічний колапс" - і це є загрозою для його існування.[7]

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д Кузик С. П., 2002, с. 70-75
  2. Country comparison. Total fertility rate (TFR) : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, . — Дата звернення: 2 березня 2018 року. — ISSN 1553-8133.
  3. Lesthaeghe, van de Kaa, 1986
  4. World Fertility Patterns, 2009
  5. Коротаев А. В., 2009
  6. а б Капица С. П., 1999
  7. Илон Маск назвал проблему, которая способна уничтожить человечество

ЛітератураРедагувати

УкраїнськоюРедагувати

РосійськоюРедагувати

Іншими мовамиРедагувати

ПосиланняРедагувати