Населення Росії

демографічні дані населення в РФ
Шаблон:Alt
Ріст чисельності населення країни
Чисельність 142,42 млн осіб
Густота 8,8 особи/км²
Природний приріст -0,04 ‰
Народжуваність 11,6 ‰
Смертність 13,69 ‰
 • чоловіків 64,7 року
 • жінок 76,57 року
Смертність немовлят 6,97 ‰
Коефіцієнт міграції 1,69 ‰
до 14 років 16,68 %
15–64 років 69,71 %
старіші за 65 років 13,61 %
загалом 0,86 чол./жін.
при народженні 1,06 чол./жін.
до 15 років 1,06 чол./жін.
у віці 15–64 років 0,75 чол./жін.
після 65 років 0,45 чол./жін.
Нація росіяни
Найбільший етнос росіяни
Національні меншини татари, українці, башкири
Офіційна російська
Також у побуті татарська, чеченська

Населення Російської Федерації. Чисельність населення країни 2015 року становила 142,423 млн осіб (10-те місце у світі)[1]. Чисельність росіян стабільно зменшується, народжуваність 2015 року становила 11,6 ‰ (169-те місце у світі), смертність — 13,69 ‰ (11-те місце у світі), природний приріст (депопуляція) — -0,04 % (203-тє місце у світі) . Історично чисельність населення країни зростала таким чином: 1897 рік — 67,47 млн осіб, 1914 рік — 89,9 млн осіб, 1939 рік — 128,5 млн осіб, 1959 рік — 137,5 млн осіб, 1979 рік — 147,7 млн осіб, 1989 рік — 147,4 млн осіб, 2002 рік — 145,17 млн осіб, 2012 рік — 143,35 млн осіб . Росію населяє велика кількість народів європеоїдної і монголоїдної рас, найбільшими з яких виступають росіяни, татари, українці, башкири, чуваші й чеченці . Більша частина (¾) населення країни розміщується в західній європейській частині з помірним континентальним кліматом, смугою між узбережжями Балтійського і Каспійського морів, на площі 20 % від загальної території держави; арктична північ, Сибір із його багаторічною мерзлотою, тайгою і болотами заселені слабо . Офіційна мова — російська; в окремих суб'єктах Федерації офіційними мовами вважаються також мови місцевих національних меншин, найпоширеніші з них — татарська і чеченська . Історично релігією титульної нації держави, росіян, слугувало православ'я. У той же час в багатонаціональній державі простежуються регіональні відмінності: на Кавказі переважає іслам, як і на Середньому Поволжі й Південному Уралі, в Сибіру поряд з православ'ям важливим є також іслам (Західний Сибір) і буддизм (Східний Сибір), місцеві вірування, шаманство. Історичним наслідком державної ідеології атеїзму в СРСР є більшою мірою декларативність відношення населення до певної конфесії, номінальне слідування релігійним обрядам . У державі присутня розвинена система шкільної і вищої освіти, держава субсидує безкоштовну освіту поряд з оплатною. Неписемність серед дорослого населення відсутня . В країні присутня розвинена державна система охорони здоров'я, успадкована від радянської влади, яка знаходиться в стадії трансформації і реформування; відчутний постійний брак коштів на її утримання . Присутня державна система соціального захисту малозахищених верств населення, що має перехідні риси від соціальної системи успадкованої від СРСР до соціальних систем прийнятих в західних суспільствах . Демографічні й соціологічні дослідження в країні ведуться рядом державних (Федеральна служба державної статистики) і науково-освітніх установ, регулярно проводяться переписи населення (останній відбувся 2010 року) .

Зміст

Природний рухРедагувати

ВідтворенняРедагувати

Рівень застосування контрацепції 68 % (станом на 2011 рік)[1]. Середній вік матері при народженні першої дитини становив 24,6 року (оцінка на 2009 рік)[1].

НароджуваністьРедагувати

 
Коефіцієнт народжуваності по суб'єктах Російської Федерації, 2012 рік (англ.)
 
Соціальна реклама «Одна дитина — добре, дві краще!», Чебоксари, 2011 рік

Народжуваність у Росії, станом на 2015 рік, дорівнює 11,6 ‰ (169-те місце у світі)[1]. 2012 року в Росії було зареєстровано 1 898 836 народжень (13,3 на 1000 осіб), що на 1,4 % більше ніж у 2012 році. Коефіцієнт смертності коливався в межах від 3,7-5,6 ‰ в Інгушетії, Ямало-Ненецькому автономному окрузі, Чечні та Дагестані до понад 17,0 ‰ у Псковській, Тверській, Новгородській та Тульській областях.

Коефіцієнт народжуваності по федеральних округах, 2012 рік:

Динаміка коефіцієнта народжуваності по регіонах за 1990—2014 роки


Коефіцієнт потенційної народжуваності 2015 року становив 1,61 дитини на одну жінку (179-те місце у світі)[1]. По федеральних округах (станом на 2011 рік)[2]:

Динаміка фертильності в Росії[3][4]
Рік 1927 1931 1935 1940 1946 1950 1954 1958 1962 1966 1970 1974 1978 1982 1986 1990 1994 1998 2002 2006 2011
Фертильність 6,73 5,63 4,31 4,26 2,81 2,89 2,97 2,69 2,36 2,13 2,00 2,00 1,90 1,96 2,18 1,89 1,39 1,24 1,29 1,31 1,58

СмертністьРедагувати

 
Коефіцієнт смертності по суб'єктах Російської Федерації, 2012 рік (англ.)

Смертність у Росії 2015 року становила 13,69 ‰ (11-те місце у світі)[1].

Коефіцієнт смертності по федеральних округах, 2012 рік:

Історична динаміка коефіцієнта смертності[3]
Рік 1930 1940 1950 1960 1970 1980 1990 2000 2010 2012
Смертність (‰) 27,3 23,2 11,5 7,4 8,7 11,0 11,2 15,2 14,2 13,3
Динаміка коефіцієнта народжуваності й смертності за період 2011—2015 років

Природний прирістРедагувати

Природний приріст населення в країні 2015 року був негативним і становив -0,04 % (депопуляція) (203-тє місце у світі)[1].

Природний рух населення Росії в 1946—2015 роках[5][3][6][7][8][9][10]

Вікова структураРедагувати

Середній вік населення Росії становить 39,3 року (55-те місце у світі): для чоловіків — 36,4, для жінок — 42,3 року[1]. Очікувана середня тривалість життя 2015 року становила (153-тє місце у світі), для чоловіків — 64,7 року, для жінок — 76,57 року[1]. Для Росії характерний дуже високий розрив між тривалістю життя жінок і чоловіків — майже 13 років (у світі загалом — близько 7 років, у розвинених країнах — 4 роки). За цим показником Росія посідає перше місце у світі. Чоловіки в середньому живуть близько 58 років — через дуже велику частку смертей від так званих зовнішніх причин: травм, отруєнь, убивств і самогубств (у середньому по країні близько 13 % усіх смертей).

Вікова структура населення Російської Федерації, станом на 2015 рік, виглядає таким чином:

  • діти віком до 14 років — 16,68 % (12 204 992 чоловіка, 11 556 764 жінки);
  • молодь віком 15-24 роки — 10,15 % (7 393 188 чоловіків, 7 064 060 жінок);
  • дорослі віком 25-54 роки — 45,54 % (31 779 688 чоловіків, 33 086 346 жінок);
  • особи передпохилого віку (55-64 роки) — 14,01 % (8 545 371 чоловік, 11 409 076 жінок);
  • особи похилого віку (65 років і старіші) — 13,61 % (5 978 578 чоловіків, 13 405 710 жінок)[1].

Шлюбність — розлучуваністьРедагувати

Коефіцієнт шлюбності, тобто кількість шлюбів на 1 тис. осіб за календарний рік, дорівнює 9,2; коефіцієнт розлучуваності — 4,8; індекс розлучуваності, тобто відношення шлюбів до розлучень за календарний рік — 51 (дані за 2011 рік)[11][12]. Середній вік, коли чоловіки беруть перший шлюб дорівнює 27,4 року, жінки — 24,9 року, загалом — 26,2 року (дані за 2011 рік)[13].

РозселенняРедагувати

 
Густота населення суб'єктів Російської Федерації

Більша частина населення країни розміщується в західній європейській частині, смугою між узбережжями Балтійського і Каспійського морів, що займає лише 20 % території. Умовний трикутник, вершинами якого є Санкт-Петербург на півночі, Сочі на півдні й Іркутськ на сході. На північ від цього трикутника сприятливих кліматичних умов розташовується зона тайги і багаторічної мерзлоти; на південний схід від неї простягаються напівпустелі й пустелі.

Вектор розміщення населення в азійській частині пов'язаний з історією освоєння і направлений від Уралу до тихоокеанського узбережжя вздовж кордонів Казахстану, Монголії і Китаю. У Сибіру, площа якої становить майже 3/4 території Росії, проживає менше чверті населення. Західна і центральна частини Європейської частини Росії найбільш густо заселені і урбанізовані. У цих районах розташовані найбільші міста Росії і традиційні центри культури та промисловості. На Уралі населення сконцентроване головним чином між містами Нижній Тагіл і Магнітогорськ. У Сибіру населення зосереджене вздовж траси Транссибірської залізниці, на якій розташовані і її найбільші міста — Новосибірськ, Омськ, Красноярськ і Іркутськ і на території Кузнецького вугільного басейну (Кузбас).

Густота населення країни 2015 року становила 8,8 особи/км² (222-ге місце у світі)[1]. Серед суб'єктів Федерації найвища густота населення спостерігається у Москві (4770 осіб/км²), Санкт-Петербурзі (3594 особи/км²), Московській області (158,8 особи/км²), Інгушетії (121,9 особи/км²), Північній Осетії (88,4 особи/км²) та Чечні (84,7 особи/км²). Відносно густонаселеними (60-70 осіб/км²) є окремі регіони півдня та Поволжя (Краснодарський край, Кабардино-Балкарія, Чувашія, Калінінградська область). Найменшою густотою населення характеризують регіони Сибірського (3,75 особи/км²) та Далекосхідного (1,01 особи/км²) федеральних округів: у 6 суб'єктах (Камчатський край, Магаданська область, Республіка Саха (Якутія), Чукотський АО, Ненецький АО, Ямало-Ненецький АО) вона є меншою за 1 особу/км².

УрбанізаціяРедагувати

Докладніше: Міста Росії

Росія — високоурбанізована країна. Рівень урбанізованості становить 74 % населення країни (станом на 2015 рік), темпи зменшення частки міського населення — 0,13 % (оцінка тренду за 2010—2015 роки)[1].

Головні міста держави: Москва (столиця) — 12,166 млн осіб, Санкт-Петербург — 4,993 млн осіб, Новосибірськ — 1,497 млн осіб, Єкатеринбург — 1,379 млн осіб, Нижній Новгород — 1,212 млн осіб, Самара — 1,164 млн осіб (дані за 2015 рік)[1].


МіграціїРедагувати

Річний рівень імміграції 2015 року становив 1,69 ‰ (54-те місце у світі)[1]. Цей показник не враховує різниці між законними і незаконними мігрантами, між біженцями, трудовими мігрантами та іншими.

Біженці й вимушені переселенціРедагувати

Станом на 2015 рік, в країні постійно перебуває 311,5 тис. біженців з України[1]. У той самий час у країні, станом на 2015 рік, налічується 27,0 тис. внутрішньо переміщених осіб через військові конфлікти на Північному Кавказі[1].

У країні мешкає 101,8 тис. осіб без громадянства, переважно циган і месхетинських турків, що втекли з Узбекистану від погромів 1989 року. Останнім влада Краснодарського краю неодноразово відмовляла в натуралізації, вважаючи їх нелегальними мігрантами. Між 2003 і 2010 роками понад 600 тис. приїжджих із пострадянського простору осіб було натуралізовано[1].

Росія є країною-спостерігачем в Міжнародній організації з міграції (IOM)[14].

Расово-етнічний складРедагувати

Етнічний склад (2012 рік)[1]
Етнос: Відсоток:
росіяни
  
77.7%
татари
  
3.7%
українці
  
1.4%
башкири
  
1.1%
чуваші
  
1%
чеченці
  
1%
інші
  
14%
Докладніше: Народи Росії

Росія — багатонаціональна країна. Згідно з даними перепису населення 2002 року, в Росії проживають представники понад 200 націй, народів і народностей (перепис 2010 року)[15]. Важливість цього факту зображена в преамбулі Конституції Російської Федерації. Головні етноси країни: росіяни — 77,7 %, татари — 3,7 %, українці — 1,4 %, башкири — 1,1 %, чуваші — 1 %, чеченці — 1 %, інші — 14 %[1].

Близько 80 % населення Росії становлять росіяни. Росіяни розселені по території країни нерівномірно: в деяких регіонах, як-от Інгушетія, становлять менш як 5 % населення. У 19892010 роках, за небагатьма винятками, чисельність населення більшості «європейських» народів, які мешкають на території Російської Федерації, зменшується, а «азійських» — збільшується. Так, серед народів Росії з кількістю населення понад 30 тис. осіб максимальний приріст у 2002—2010 роках спостерігався серед:

  1. киргизів +225,14 %,
  2. узбеків +135,82 %,
  3. таджиків +66,73 %,
  4. черкесів +20,93 %,
  5. кумиків +19,09 %[16][17].

Максимальний спад чисельності серед народів Росії з кількістю населення понад 30 тис. осіб спостерігався серед:

  1. фінів −40,48 %,
  2. білорусів −35,46 %,
  3. поляків −35,45 %,
  4. карелів −34,85 %,
  5. українців −34,49 %[16][17].

Таким чином, загальна чисельність «європейських» народів Росії, до яких входять слов'янська, германська, романська, грецька, балтійська, кельтська, албанська, фіно-угорська мовні групи і баски зменшилася за період 1989—2010 років на 13,8 млн осіб, або на 10,57 %, склавши 2010 року лише 81,71 % від всього населення (1989 року — 88,78 %). А загальна чисельність «азійських» народів Росії (тюркська, монгольська, тунгусо-маньчжурська, вірменська, іранська, індоарійська, нахсько-дагестанська, абхазо-адизька, самодійська групи, картвельська, сино-тибетська, чукотсько-камчатська, австроазійська, австронезійська, єнисейська, юкагірська, паратайська родина, а також корейці, нівхи, японці, айни) збільшилася на 4 млн осіб, або на 24,2 %, склавши 2010 року вже 14,31 % від всього населення (1989 році — 11,20 %)[16][17].

Національний склад населення Росії[16][17]
Етнос 2002 рік 2010 рік
Чисельність  % Чисельність  %
1 Росіяни 115 889 107 79,83 111 016 896 77,71
2 Татари 5 554 601 3,83 5 310 649 3,72
3 Українці 2 942 961 2,03 1 927 988 1,35
4 Башкири 1 673 389 1,15 1 584 554 1,11
5 Чуваші 1 637 094 1,13 1 435 872 1,01
6 Чеченці 1 360 253 0,94 1 431 360 1,00
7 Вірмени 1 130 491 0,78 1 182 388 0,83
8 Аварці 814 473 0,56 912 090 0,64
9 Мордва 843 350 0,58 744 237 0,52
10 Казахи 653 962 0,45 647 732 0,45
Інші 12 843 393 8,84 11 033 341 7,72
Не вказано 1 460 751 1,01 5 629 429 3,94
Динаміка чисельності народів європейської частини Росії, 1926—2010 роки
Динаміка чисельності сибірських народів, 1926—2010 роки
Динаміка чисельності кавказьких народів, 1926—2010 роки
Динаміка чисельності центральноазійських народів, 1926—2010 роки

Українська діаспораРедагувати

 
Розселення українців в Росії, 1989 рік
Докладніше: Українці Росії

За офіційними статистичними джерелами 1719 року, чисельність українців в Росії становила 262,9 тис. осіб, 1795 року вона зросла до 810,9 тис. осіб. Згідно з переписом кількість українців в Росії 1897 року досягла 3,6 млн, а 1926 року — 7,87 млн. У повоєнні роки українці чисельно становили всього 3,359 млн, у 1989 році — 4,4 млн. Найбільше українців проживає у Москві, Санкт-Петербурзі, в районах Курська, Воронежа, Саратова, Самари, Астрахані, Владивостока, Кубані (Краснодарський край), Дону, від Оренбурга до Тихого океану, в Закаспійській області, в Приморському краю над рікою Уссурі, в Амурській області («Зелений Клин»).

Ряд авторів та організацій вважають офіційні оцінки чисельності українців в Росії заниженими. Газета «Лига Наций» за 2000 рік, подає приблизне число українців як 5 млн осіб. Триває швидка асиміляція українців. Найстародавніші компактні поселення українців — у Воронезькій, Курській і Білгородській областях. Після «розкуркулювання» 1930-х років їхня кількість з 0,8-1 млн населення сильно змінилась і сьогодні становить 200 тис. українців. На Північному Кавказі проживає 460 тис. українців. Найкомпактніше в цьому регіоні українці проживають в Краснодарському краї та Ростовській області. У нафтових і газових районах Півночі та Західному Сибіру проживають: Тюменська область — 260 тис.; Ханти-Мансійський автономний округ — 150 тис.; Республіка Комі — 100 тис. чоловік. Всього в Сибіру та на Далекому Сході проживає 1,5 млн українців. В областях і республіках Урало-Поволжського регіону (Челябінська, Оренбурзька, Саратовська області) — 800 тис. українців. В Москві та Московській області проживають до 500 тис. українців. У Санкт-Петербурзі та Ленінградській області до 250 тис. українців. З 1991 року триває процес трудової еміграції українців до Росії. Офіційно за період 1991—2002 роки це 1,244 млн чоловік. За оцінками від 7 до 10 млн мешканців Росії є українцями за походженням.

ЕкзонімиРедагувати

 
Альтернативні назви міст Російської Федерації

Географічна мапа Російської Федерації зберегла велику кількість екзонімів населених пунктів, водних та інших географічних об'єктів. Максимальна кількість традиційних варіантів найменувань мають річки (Волга, Єнісей, Дон, Лена тощо), що протягом багатьох століть слугували водночас і кордонами розселення різних народів і місцями їх контактів. Причинами великої кількості традиційних найменувань міст, селищ, островів і річок в Російській Федерації є: велика територія, велика кількість народів (які належать у великій кількості випадків до різних мовних сімей), що населяють і раніше населяли території у межах сучасної Росії, велика кількість змін історичної належності одних і тих же територій. Крім того мають значення лінгвістичні особливості перекладу топонімів, використання «кальки» (наприклад, у назві «Новгород» багато мов переводять першу частину слова «Нов(ий)»), часті зміни назв міст в межах однієї мови (Вятка — Хлинов — Вятка — Кіров)[18][19][20].

МовиРедагувати

Мови Росії (2017 рік)[1]
Мова: Відсоток:
російська
  
85.7%
татарська
  
3.2%
чеченська
  
1%
інші
  
10.1%
Докладніше: Мови Росії

Офіційна мова[21]: російська — розмовляє 85,7 % населення країни. Інші поширені мови: татарська — 3,2 %, чеченська — 1 %, інші мови — 10,1 % (оцінка 2010 року). Росія, як член Ради Європи, підписала, але не ратифікувала Європейську хартію регіональних мов[22].

Рідна мова населення Росії згідно з переписом 2010 року:[23]
російська 85,73 %
татарська 3,23 %
чеченська 1,03 %
башкирська 0,83 %
чуваська 0,74 %
аварська 0,61 %
вірменська 0,60 %
даргінська 0,42 %
кабардино-черкеська 0,41 %
азербайджанська 0,37 %
кумицька 0,36 %
українська 0,36 %
осетинська 0,36 %
якутська 0,35 %
казахська 0,34 %
лезгінська 0,33 %
мордовська 0,32 %
інгушська 0,32 %

Російська моваРедагувати

 
Діалекти російської мови

Державною мовою Російської Федерації на всій її території (згідно зі статтею 68 Конституції РФ) є російська мова. Республіки в складі РФ мають право надавати своїм мовам статус державних. Конституція РФ не згадує про права автономних округів та областей запроваджувати власні державні мови. Але на практиці автономні округи та області оголошують свої мови державними за допомогою власних статутів.

Інші мовиРедагувати

Народи Росії говорять більш ніж на 100 мовах і діалектах, що належать до індоєвропейської, алтайської та уральської мовних сімей, кавказької і палеоазійських мовних груп. Найпоширенішою мовою в Росії є російська. Число носіїв ще восьми мов у РФ перевищує один мільйон осіб. У 2009 році ЮНЕСКО визнала 136 мов на території Росії такими, що перебувають під загрозою зникнення[24].

Рідна мова серед представників найчисельніших національностей (понад 200 тис. осіб), згідно з переписом 2010 року[25]:

Рідна мова Російська Інша
Росіяни 99,9 - 0,1
Татари 79,2 20,5 0,3
Українці 24,2 75,6 0,2
Башкири 71,7 13,7 14,7
Чуваші 70,9 28,9 0,1
Чеченці 98,8 1,1 0,1
Вірмени 69,0 30,7 0,3
Аварці 92,7 1,3 6,0
Мордва 64,7 35,2 0,1
Казахи 72,2 27,3 0,4
Азербайджанці 83,6 15,3 1,1
Даргинці 98,0 1,6 0,4
Удмурти 62,2 37,7 0,1
Марійці 74,7 25,0 0,3
Осетини 92,6 7,1 0,3
Білоруси 17,3 82,5 0,2
Кабардинці 97,9 2,0 0,1
Кумики 98,2 1,5 0,4
Якути 93,3 6,7 0,0
Лезгіни 94,9 4,3 0,8
Буряти 78,5 21,4 0,1
Інгуші 98,3 1,5 0,1
Німці 10,8 89,1 0,1
Узбеки 81,0 17,0 2,0
Тувинці 98,4 1,5 0,1
Комі 59,6 40,4 0,1
Карачаєвці 97,6 2,3 0,1
Цигани 81,5 18,0 0,5

РелігіїРедагувати

Релігії в Росії (2009 рік)[1]
Віросповідання: Відсоток:
православні
  
20%
інші християни
  
2%
мусульмани
  
17%
атеїсти і агностики
  
61%
Докладніше: Релігія в Росії

Головні релігії й вірування, які сповідує, і конфесії та церковні організації, до яких відносить себе населення країни: російське православ'я — 15-20 %, іслам — 10-15 %, інші течії християнства — 2 % (станом на 2006 рік)[1]. Враховано лише вірян, що дотримуються релігійних практик. Як спадщина семи десятиліть радянської влади в країні поширений атеїзм, декларативність відношення населення до певної конфесії, номінальне слідування обрядам. У країні поширені традиційні релігії народів, що історично її населяють: християнство, іслам, юдаїзм і буддизм. Історично релігією титульної нації держави, росіян, слугувало православ'я. У той же час в багатонаціональній державі простежуються регіональні відмінності: на Кавказі переважає іслам, як і на Середньому Поволжі й Південному Уралі, в Сибіру поряд з православ'ям важливим є також іслам (Західний Сибір) і буддизм (Східний Сибір), місцеві вірування, шаманізм.

ОсвітаРедагувати

Державна система освіти в Росії регулюється відповідним федеральним Міністерством освіти й науки як у вигляді встановлених освітніх стандартів і вимог, яким повинні відповідати освітні програми окремих суб'єктів федерації, окремих навчальні заклади усіх форм власності, так і прямим управлінням державних закладів освіти[26]. Основним регулювальним механізмом слугують норми федеральних законів «Про освіту» 1992 року, «Про вищу і післявузівську професійну освіту» 1996 року і «Про освіту в Російській Федерації» 2013 року[26]. Державні витрати на освіту становлять 4,2 % ВВП країни, станом на 2012 рік (110-те місце у світі)[1]. Середня тривалість освіти становить 15 років, для хлопців — до 15 років, для дівчат — до 15 років (станом на 2014 рік). Рівень письменності 2015 року становив 99,7 % дорослого населення (віком від 15 років): 99,7 % — серед чоловіків, 99,6 % — серед жінок[1].

Система освіти в Росії складається з таких щаблів:

Середня і професійнаРедагувати

Медаль за значні досягнення в здобутті знань для випускників російських шкіл У Російських школах повна середня освіта продовжується 11 років, неповна — 9 років, і складається з трьох етапів: початкова — 4 роки (1-4 клас), базова середня — 5 років (5-9 клас), повна середня — 2 роки (10-11 клас). Навчання в школах обов'язкове для дітей, що досягли віку 6 років. Загальна середня освіта викладається в загальних середніх школах, існують також школи з поглибленим вивченням певних предметів, ліцеї, гімназії, школи для дітей з особливими потребами. Загальна кількість шкільних дисциплін — близько 20, серед яких: алгебра, геометрія, фізика, хімія, біологія, російська мова і література, історія, суспільствознавство, географія, іноземна мова, інформаційно-комунікаційні технології, музика, образотворче мистецтво, трудове навчання, фізкультура.

Після закінчення школи учні здають Державну підсумкову атестацію (ДПА) у формі єдиного державного іспиту (ЄДІ) з математики, російської мови і 2 предметів за вибором. За результатами навчання видається атестат про основну загальну освіту, що підтверджує факт навчання і містить оцінки за всіма дисциплінами.

ВищаРедагувати

Перший вищий навчальний заклад в Московській державі, Слов'яно-греко-латинська академія була заснована 1687 року в Москві за участі Симеона Полоцького[27]. 1724 року за розпорядженням Петра I у Петербурзі була запроваджена Академія наук і при ній Академічний університет для підготовки кадрів для неї. Перший класичний університет в Російській імперії був відкритий 1755 року в Москві за участі Михайла Ломоносова. Третім класичним університетом Російської імперії був харківський на Слобожанщині, створений стараннями Василя Каразіна 1804 року.

У Росії вища освіта існує в трьох формах: денній, вечірній і заочній. За типом державні університети в Російській Федерації розподіляються на: федеральні, національні дослідницькі, регіональні опорні, з особливим статусом (Московський і Санкт-Петербурзький державні).

Провідними вищими навчальними закладами міжнародного значення в Росії виступають: Московський державний університет МДУ (фізика, математика, комп'ютерні науки, хімія, географія, лінгвістика, статистика, історія), Санкт-Петербурзький державний університет СПбДУ (фізика, математика, історія, філософія, лінгвістика), МІФІ (математика, ядерна фізика), Московський фізико-технічний інститут МФТІ (математика, фізика, інженерія), Новосибірський державний університет НДУ (математика, фізика, філософія), Вища школа економіки ВШЕ (економіка, соціологія, філософія)[28]. З яких перші два постійно перебувають у світових рейтингах найкращих вишів QS World University Rankings, Times Higher Education World Reputation Rankings, Шанхайському ARWU[28][29][30][31].


Охорона здоров'яРедагувати

Забезпеченість лікарями в країні на рівні 4,31 лікаря на 1000 мешканців (станом на 2006 рік)[1]. Забезпеченість лікарняними ліжками в стаціонарах — 9,7 ліжка на 1000 мешканців (станом на 2006 рік)[1]. Загальні витрати на охорону здоров'я 2014 року становили 7,1 % ВВП країни (106-те місце у світі)[1].

Смертність немовлят до 1 року, станом на 2015 рік, становила 6,97 ‰ (159-те місце у світі); хлопчиків — 7,81 ‰, дівчаток — 6,07 ‰[1]. Рівень материнської смертності 2015 року становив 25 випадків на 100 тис. народжень (119-те місце у світі)[1].

Росія входить до складу ряду міжнародних організацій: Міжнародного руху (ICRM) і Міжнародної федерації товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця (IFRCS), Дитячого фонду ООН (UNISEF), Всесвітньої організації охорони здоров'я (WHO).

ЗахворюванняРедагувати

Потенційний рівень зараження інфекційними хворобами в країні середній. Найпоширеніші інфекційні захворювання: діарея, кліщовий енцефаліт (станом на 2016 рік)[1].

Кількість хворих на СНІД невідома, дані про відсоток інфікованого населення в репродуктивному віці 15-49 років відсутні[1]. Дані про кількість смертей від цієї хвороби за 2014 рік відсутні[1].

Частка дорослого населення з високим індексом маси тіла 2014 року становила 26,2 % (46-те місце у світі)[1].

СанітаріяРедагувати

Доступ до облаштованих джерел питної води 2015 року мало 98,9 % населення в містах і 91,2 % в сільській місцевості; загалом 96,9 % населення країни[1]. Відсоток забезпеченості населення доступом до облаштованого водовідведення (каналізація, септик): в містах — 77 %, в сільській місцевості — 58,7 %, загалом по країні — 72,2 % (станом на 2015 рік)[1].

Соціально-економічне положенняРедагувати

Співвідношення осіб що в економічному плані залежать від інших до осіб працездатного віку (15-64 роки) загалом становить 43,1 % (станом на 2015 рік): частка дітей — 24 %; частка осіб похилого віку — 19,1 %, або 5,2 потенційно працездатних на 1 пенсіонера[1]. Загалом дані показники характеризують рівень попиту державної допомоги в секторах освіти, охорони здоров'я і пенсійного забезпечення, відповідно. За межею бідності 2014 року перебувало 11,2 % населення країни[1]. Розподіл доходів домогосподарств в країні виглядає таким чином: нижній дециль — 5,7 %, верхній дециль — 42,4 % (станом на 2011 рік)[1].

Станом на 2016 рік, уся країна була електрифікована, усе населення країни мало доступ до електромереж[1]. Рівень проникнення інтернет-технологій високий. Станом на липень 2015 року в країні налічувалось 104,553 млн унікальних інтернет-користувачів (7-ме місце у світі), що становило 73,4 % від загальної кількості населення країни[1].

Трудові ресурсиРедагувати

Загальні трудові ресурси 2015 року становили 74,89 млн осіб (8-ме місце у світі)[1]. Зайнятість економічно активного населення у господарстві країни розподіляється таким чином: аграрне, лісове і рибне господарства — 9,4 %; промисловість і будівництво — 27,6 %; сфера послуг — 63 % (станом на 2014 рік)[1]. Безробіття 2015 року дорівнювало 5,4 % працездатного населення, 2014 року — 5,2 % (59-те місце у світі); серед молоді у віці 15-24 років ця частка становила 13,7 %, серед юнаків — 13,3 %, серед дівчат — 14,1 % (78-ме місце у світі)[1].

КриміналРедагувати

Кількість засуджених у Росії наближається до 900 тис., рівень рецидивної злочинності перевищив 46 %, офіційно зареєстровано 731 тис. безпритульних дітей, армія яких щороку збільшується на 130 тис. Ці цифри, особливо стосовно безпритульних, дуже занижено. За даними ж Інституту соціально-економічних досліджень РАН, до початку 2011 у Росії вже налічувалося: 4 млн безпритульних, 3 млн жебраків, близько 5 млн безпритульних дітей[32].

За даними Держкомстату РФ:

  • майже кожна п'ята російська дитина — вихованець дитбудинку чи безпритульний (як правило, при живих батьках);
  • після виходу з дитбудинку 30 % випускників стають безхатченками, 20 — злочинцями і майже 10 % — самогубцями[32][33].

За кількістю споживання алкоголю на душу населення, за кількістю вбивств (у середньому 80 тис. на рік за офіційною статистикою, що враховує тільки моментальне вбивство на місці злочину), а також безпритульних дітей Росія в останні роки впевнено посідає перше місце у світі[32].

НаркотикиРедагувати

 
Світові маршрути наркотрафіку (англ.)

Обмежене нелегальне вирощування конопель і опійного маку, виготовлення метамфетамін, переважно для внутрішнього ринку. Перевальним пункт для азійських опіатів, марихуани, латиноамериканського кокаїну, як для внутрішнього споживання, так і на шляху до Європи; значний виробник прекурсорів героїну; значний споживач опіатів. Урядом проводиться жорстка політика проти нелегального обігу й вживання наркотичних засобів, проте боротьба обмежена розвиненою корупцією й організованою злочинністю[1].

Торгівля людьмиРедагувати

Згідно зі щорічною доповіддю про торгівлю людьми (англ. Trafficking in Persons Report) Управління з моніторингу та боротьби з торгівлею людьми Державного департаменту США, уряд Росії не докладає зусиль в боротьбі з явищем примусової праці, сексуальної експлуатації, незаконною торгівлею внутрішніми органами, законодавство не відповідає мінімальним вимогам американського закону 2000 року щодо захисту жертв (англ. Trafficking Victims Protection Act’s), країна знаходиться у списку третього рівня[34][35].

Гендерний станРедагувати

Статеве співвідношення (оцінка 2015 року):

  • при народженні — 1,06 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці до 14 років — 1,06 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 15-24 років — 1,05 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 25-54 років — 0,96 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 55-64 років — 0,75 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці старше за 64 роки — 0,45 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • загалом — 0,86 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої[1].

Демографічні дослідженняРедагувати

Демографічні дослідження в країні ведуться рядом державних і наукових установ:

ПереписиРедагувати

Рік Населення Зміна
1897 125 640 000
1926 94 596 000 −24.7%
1937 104 000 000 +9.9%
1939 109 400 000 +5.2%
1959 117 534 000 +7.4%
1970 130 252 000 +10.8%
1979 137 758 000 +5.8%
1989 147 342 000 +7.0%
2002 145 306 500 −1.4%
2010 142 849 500 −1.7%
Джерело: Дані офіційних переписів[4][5].


У Росії регулярно проводяться на науковій основі переписи населення, проте деякі їхні показники можуть бути засекречені, або спотворені з ідеологічних міркувань. У Російській імперії під керівництвом видатного географа, економіка-статиста Петра Семенова-Тянь-Шанського був проведений загальноімперський перепис населення 1897 року, результати якого видавались до 1905 року і склали 89 томів, 119 книг.

У Радянському Союзі проводились загальнодержавні переписи населення 1926, 1937 (однодобовий перепис результати якого оголошені «шкідницькими»), 1939, 1959, 1970, 1979 і 1989 року. Окрім того молода радянська влада намагалась провести переписи населення 1920 (на підконтрольних територіях без Криму і Далекого Сходу) і 1923 року (охопив лише міське населення), остаточні результати яких були видані до 1928 року.

Російська Федерація провела два загальнодержавних переписи 2002 і 2010 років.

2014 року Російська Федерація окупувала й анексувала Кримський півострів України, утворивши окремий Кримський федеральний округ (пізніше об'єднаний з Північно-Кавказьким) у складі двох об'єктів федерації (Республіка Крим і місто Севастополь). З 14 по 25 жовтня 2014 року на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополь російською владою незаконно був проведений перепис громадян України та Росії, що на той час мешкали на території Кримського півострова[36]. Більшість громадян України, що відмовилися від участі в переписі, все одно були переписані на умовах тотожних всеросійському перепису 2010 року[37]. Остаточні підсумки перепису були оприлюднені в серпні 2015 року[38]. Згідно з даними незаконного перепису на Кримському півострові 2014 року проживало 2 284 769 осіб, з яких на території Автономної Республіки Крим — 1 891 465 осіб (82,8 %), у Севастополі — 393 304 особи (17,2 %)[38]. Росіян — 1,49 млн осіб (67,90 %), українців — 344,5 тис. осіб (15,68 %), кримських татар — 232,3 тис. осіб (10,57 %)[39][38].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан ап ар ас ат ау аф ах ац аш (англ.) Russia // The World Factbook. — Central Intelligence Agency, 2015. ISSN 1553-8133.
  2. Женщины и мужчины России. 2012 Статистический сборник. — М. : Росстат, 2012.
  3. а б в (рос.) Андреев Е. М., Дарский Л. Е., Харькова Т. Л. Демографическая история России: 1927—1957. — М. : «Информатика», 1998. — 187 с.
  4. а б (рос.) Центральная База Статистических Данных — Федеральная служба государственной статистики.
  5. а б (англ.) Population Division of the Department of Economic and Social Affairs of the United Nations Secretariat, World Population Prospects: The 2012 Revision.
  6. (рос.) Интерактивная витрина. Федеральная служба государственной статистики. Процитовано 14 травня 2011 року. 
  7. Демография России. Процитовано 21 червня 2015 року. 
  8. (рос.) Каталог публикаций. Федеральная служба государственной статистики. Gks.ru. 8 травня 2010 року. Процитовано 4 червня 2013 року. 
  9. (рос.) Чисельність населення Росії за суб'єктами федерації, 2013—2015 роки. Exel-таблиця.
  10. (рос.) Число прерываний беременности. ЕМИСС. Процитовано 21 червня 2015 року. 
  11. (англ.) Marriages and crude marriage rates. — United Nations Statistical Division, 2011.
  12. (англ.) Divorces and crude divorce rates. — United Nations Statistical Division, 2011.
  13. (англ.) Mean age at first marriage by sex — United Nations Economic Commission for Europe.
  14. (англ.) International Organization for Migration.
  15. (рос.) Национальный состав (график). Итоги переписи населения 2002 года. Федеральная служба государственной статистики. Архів оригіналу за 2011-08-21. Процитовано 2011-07-03. 
  16. а б в г (рос.) Национальный состав населения по регионам России. — Дані всеросійського перепису населення 2002 року.
  17. а б в г (рос.) Всероссийская перепись населения 2010 г. Национальный состав населения Российской Федерации — Дані всеросійського перепису населення 2010 року.
  18. (рос.) Багров Лео. История русской картографии. — М., 2005. — 523 с.
  19. (рос.) Мурзаев Э. М. Очерки топонимики. — М., 1974.
  20. (рос.) Агеева Р. А. Происхождение имён рек и озёр. — М., 1985.
  21. Значна кількість держав і територій розрізняють статуси державної, національної і офіційної мов. Державні мови у різних країнах мають різний правовий статус, або його відсутність, сферу застосування. У даному випадку під офіційною мовою розуміється мова, якою користуються державні, адміністративні, інші управлінські органи конкретних територій у повсякденному діловодстві.
  22. (англ.) European Charter for Regional or Minority Languages. The list of signatories.
  23. (рос.) Перепись 2010. Население наиболее многочисленных национальностей по родному языку.
  24. (рос.) ЮНЕСКО: 136 мов в Росії знаходяться на межі зникнення. — Інтернет-журнал «Нова Політика», 20 лютого 2009 року, 14:12.
  25. Всероссийская перепись населения 2010 года: Население наиболее многочисленных национальностей по родному языку
  26. а б в (рос.) Федеральный закон Российской Федерации № 273-ФЗ [xn--273--84d1f.xn--p1ai/zakonodatelstvo/federalnyy-zakon-ot-29-dekabrya-2012-g-no-273-fz-ob-obrazovanii-v-rf «Об образовании в Российской Федерации»], прийнятий 29 грудня 2012 року.
  27. (рос.) Храмешин С. Н. История Славяно-греко-латинской академии. — М., 2006.
  28. а б (англ.) Study in Russia. — Top Universities Country Guides.
  29. (англ.) QS World University Rankings 2014/15. Russia. — Top Universities Country Guides.
  30. (рос.) МГУ и СПбГУ вошли в топ-100 мирового репутационного рейтинга университетов Times Higher Education. // Газета, 12 березня 2015 року.
  31. (рос.) Рейтинг вишів 2011 року.
  32. а б в Юрій Соболєв «Пострадянська Росія» // «Дзеркало тижня. Україна», № 8, 04 березень 2011 року.
  33. (рос.) Состояние и тенденции преступности в Российской Федерации: Криминологический и уголовно-правовой справочник / Под общ. ред. А. Я. Сухарева, С. И. Гирько. — М., 2007. С. 35.
  34. (англ.) Trafficking in Persons Report 2013 — доповідь Управління з моніторингу та боротьби з торгівлею людьми Державного департаменту США за 2013 рік.
  35. (англ.) (ісп.) (фр.) Global Report on Trafficking in Persons — доповідь про стан боротьби з торгівлею людьми у світі від Управління ООН з наркотиків і злочинності (UNODC) за 2009 рік.
  36. (рос.) Росстат подвел итоги переписи населения в Крыму. // Российская газета, 16 грудня 2014 року.
  37. (рос.) Ялтинцы стали лидерами по количеству отказов от участия в переписи. — Новости Крыма, 17 грудня 2014 року.
  38. а б в (рос.) Итоги переписи населения в Крымском федеральном округе. — Федеральная служба государственной статистики.
  39. (рос.) Таблицы с итогами Федерального статистического наблюдения «Перепись населения в Крымском федеральном округе» 2014 года. — Федеральная служба государственной статистики.

ЛітератураРедагувати

  • Безуглий В. В. Регіональна економічна та соціальна географія світу / В. В. Безуглий, С. В. Козинець. — К. : Видавничий центр «Академія», 2007. — 688 с.
  • Гудзеляк І. Географія населення: Навчальний посібник / І. Гудзеляк. — Л. : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. — 232 с.
  • Джаман В. О. Регіональні системи розселення: демографічні аспекти. — Чернівці, Рута, 2003. — 392 с.
  • Дорошенко Л. С. Демографія: Навчальний посібник. — К. : МАУП, 2005. — 112 с. ISBN 966-608-442-2
  • Економічна і соціальна географія країн світу. Навчальний посібник / За ред. Кузика С. П. — Л. : Світ, 2002. — 672 с. ISBN 966-603-178-7
  • Загальна медична географія світу / В. О. Шевченко [та ін.]. — К. : [б.в.], 1998. — 178 с.
  • Крисаленко В. С. Динаміка населення: Популяційні, етнічні та глобальні виміри. — К. : НІСД, 2005. 368 с.
  • Любіцева О. О., Мезенцев К. В., Павлов С. В. Географія релігій. — К. : АртЕК, 1999. — 504 с. ISBN 966-505-006-0
  • Масляк П. О. Країнознавство. — К. : Знання, 2007 р. — 292 с.
  • Масляк П. О. Економічна і соціальна географія світу / П. О. Масляк, І. І. Дахно. — К. : Вежа, 2003. — 280 с.
  • Павлов С. В. Географія релігій. — К. : АртЕК, 1999. — 504 с.
  • (рос.) Атлас народов мира. — М. : ГУГК ГГК СССР и Институт этнографии им. Н. Н. Миклухо-Маклая АН СССР, 1964. — 185 с.
  • (рос.) Численность и расселение народов мира. Этнографические очерки / под ред. С. И. Брука. — М. : Издательство АН СССР, 1962. — 487 с.
  • (рос.) Водарский Я. Е. Население России в конце XVII — начале XVIII века. — М. : Наука, 1977. — 263 с.
  • (рос.) Водарский Я. Е., Кабузан В. М. Территория и население России в XV—XVIII веках // Российская империя. От истоков до начала XIX века. Очерки социально-политической и экономической истории / редакторы А. Аксенов, Я. Водарский, Н. Никитин, Н. Рогожин. — М. : Русская панорама, 2011. — 880 с. — ISBN 978-5-93165-267-2.
  • (рос.) Кабузан В. М. Народы России в XVIII в.: Численность и этнический состав. — М. : Наука, 1990.
  • (рос.) Лаппо Г. М. География городов: Учебное пособие для географических факультетов вузов. — М. : Туманит, изд. центр ВЛАДОС, 1997. — 476 с.
  • (рос.) Ягельский А. География населения. — М. : Прогресс, 1980. — 383 с.
  • (рос.) Население России за 100 лет (1897—1997): Статистический сборник / Госкомстат России. — М. , 1998. — 222 с. — ISBN 5-89476-014-3.
  • (рос.) Новосельский С. А. Смертность и продолжительность жизни в России. — Петроград: Типография МВД, 1916. — 207 с.

ПосиланняРедагувати