Горишківка

село в Томашпільському районі Вінницької області України

Гори́шківка — село в Україні, у Томашпільському районі Вінницької області. Населення становить 864 осіб.

село Горишківка
Країна Україна Україна
Область Вінницька область
Район/міськрада Томашпільський район
Рада/громада Горишківська сільська рада
Код КОАТУУ 0523981801
Основні дані
Засноване 1797
Населення 864
Площа 3,802 км²
Густота населення 140,19 осіб/км²
Поштовий індекс 24221
Телефонний код +380 4348
Географічні дані
Географічні координати 48°38′21″ пн. ш. 28°36′52″ сх. д. / 48.63917° пн. ш. 28.61444° сх. д. / 48.63917; 28.61444Координати: 48°38′21″ пн. ш. 28°36′52″ сх. д. / 48.63917° пн. ш. 28.61444° сх. д. / 48.63917; 28.61444
Середня висота
над рівнем моря
258 м
Місцева влада
Адреса ради 24221, Вінницька обл., Томашпільський р-н, с. Горишківка, вул. Центральна, 75, тел. 4-61-31.

Голова/староста: Григорець Василь Михайлович

Карта
Горишківка. Карта розташування: Україна
Горишківка
Горишківка
Горишківка. Карта розташування: Вінницька область
Горишківка
Горишківка
Мапа

Історія села ГоришківкаРедагувати

Село Горишківка розташоване в північній частині Томашпільського району. Село розкинулося на похилих схилах долини Безімяної притоки річки Русава поблизу водорозділу Південного Бугу та Дністра. Село Горишківка є самостійною адміністративно — територіальною одиницею в складі Томашпільського району Вінницької області.

Центр сільської ради лежить за 35 (17)км від районного центру і за 7 км від залізничної станції Юрківка.

За архівними даними та легендами село засноване в 1797 р., а з 1850 р. називалось містечком. Історична назва села походить від назви трави, якої на цій території росло багато — горішок; подорожуючи чумаки, зупиняючись на відпочинок та ночівлю, щоб попасти воли і дали назву селу Горишківка.

На 1889 р. число жителів в селі Горишківка нараховувало 1.500 осіб, у тому числі 22,8 % євреї. Дворів — 250. Одна церква. Еврейський молитовний дім. Ремісників — 8. Базарних днів в році 52 (по червергах). / Гульдман В. К. Подольская губернія. — Кам'янець-Подільський, 1889. — С.374.

За книгою, «Приходи и церкви Подольской епархии» / під ред. Сіцинського. — Камянець-Подільський, 1901. — с.1027. Горишківка розташована на порівняно рівнинній місцевості: Місцевість бідна водою, у цілому в селі ї тільки одна криниця, вода якої придатна для споживання, а з чотирьох інших п'є тільки худоба, але й ті висихають. В гігієнічному відношені, Горишківка не може бути зарахована до сприятливої місцевості.

Місцевість належала Четвертинським, а пізніше Регульським. Село обсаджене лісами та лісосмугами. Коли місцевість належала пані Регульській через село протікала річка, але її не подобався шум води і вона наказала забити джерело в лісі «Ялечків». Забивали овечою вовною, пір'ям і річка змінила своє русло. За переказами односельчан це сьогоднішня річка «РУСАВА». В ті часи були плани щодо побудови через село залізничної колії, та панна не погодилась і залізничну колію побудували в обхід села через Юрківку.

Під час першої російської революції 1905—1907 рр. у Горишківці відбулися заворушення селян проти поміщиків.

У 1929 р. в селі була створена ініціативна група «СОЗ» (спільний обробіток землі). Головою групи був учитель Марецький М. М. Потім прислали 25-ти тисячника Шевцова, а головою сільської ради — Лєвіна. Літом 1930 р. відбувся масовий наплив людей в ініціативну групу. Так створився колгосп ім. Ілліча. Через певний період село було поділено на два колгоспи ім. Леніна і ім. Сталіна. В зв'язку з нападом німецько-фашистських загарбників на нашу Батьківщину в 1941 р. колгосп свою діяльність припинив.

У 1941—1944 р. в селі проживало 2276 чоловік в тому числі 177 євреїв. До складу Горишківською сільради входило село Станіславка з 586 чол., Забіляни 225 чол., Горишківський совхоз з 197 чол. Діяло гетто, куди нацистами насильно зганялися євреї для компактного мешкання та подальших репресій[1].

Лише в березні 1944 р. колгосп свою діяльність відновив.

29 серпня 1950 р. загальні збори членів колгоспів ім. Ілліча, ім. Сталіна с. Горишківка та ім. Крупської с. Станіславка прийняли постанову про об'єднання цих колгоспів в один під назвою ім. Ілліча с. Горишківка.

27 вересня 1950 р. виконком Томашпільської районної Ради депутатів трудящих затвердив постанови загальних зборів цих колгоспів. В укрупнене колективне господарство об'єдналося 718 дворів за населенням 2093 осіб.

24 січня 1959 р. загальні збори членів колгоспу прийняли постанову про приєднання колгоспу ім. Ілліча с. Горишківка до колгоспу ім..Леніна с. Паланка. 15 лютого 1959 р. постанову було затверджено.

В практичній діяльності колгоспу ім. Леніна з'ясувалося, що колгосп за своїм розміром великий і не зручний для керівництва, а тому райком партії і райвиконком внесли пропозиції загальним зборам членів колгоспу про розукрупнення колгоспу на два самостійних колгоспи: к-п ім. Ілліча в с. Горишківка та ім.. Леніна в Паланці. Таким чином в с. Горишківка 5 березня 1966 р. утворився самостійний колгосп ім. Ілліча.

В 1996 р. к-п ім. Ілліча реорганізовано в ПСП " Мрія " (колективне с.- г. п-во), в 2000 р.- СТОВ " Мрія "(с.-г.п-во з обмеженою відповідальністю), в 2001 р. — СПП " Горишківка "(с.-г. приватне п-во).

В селі православна віра. Перший храм, на честь Різдва Пересвятої Богородиці побудований в 1721 р., капітальний ремонт проведено в 1844 р., на кошти прихожан. В приході з поч. ХІХ ст. священиками всі були з прізвища Звиногродських, першим був Іаків, який помер в 1824 р., другим Михайло, який залишив службу в 1860 р., третім його син Олександер, який помер в 1895 р., далі і його син Іван. З 60-х років існує церковно — приходська школа в 1890 р. В 1899 р. відкрита школа грамоти Нова церква була збудована в 1905 р. Великий внесок в її розвиток вніс Тараненко Микола Дмитрович. Найбільш вагомим внеском було збереження церкви. В той час коли руйнували церкви, дійшла черга і до Горишківською. Від Тараненка вимагали ключі, але він кинув їх в натовп людей, люди не зізналися хто піймав. За цей вчинок Тараненко багато років (10р.) провів у в'язниці. У 2004 р. прихожани відзначили 100 річчя з дня народження Тараненка. Була урочиста служба Божа.

Сьогодні прихожан зустрічає священик Дідур Філіп Іванович.

Сучасний період

Село Горишківка — адміністративно — територіальна одиниця. Населення Горишківка станом на 1.01.04 р. складає 519 чол., серед яких більше 90 % українців, 219 чол. і 300 жінок.

На території населеного пункту є одна загальноосвітня школа І-ІІ ст., відділення зв'язку, два магазини будинок культури, бібліотека, церква.

Ґрунтовий покрив складається по геоморфологічному районуванню відноситься до ерозійної рівнини розвинутої на доксибрійській платформі і розділеної численними ярами, балками, річними долинами. Землі в основному чорнозем та місцями є опідзолені, глейчасті.

Населення на кінець 2003 р. складає 519 чол., з них 250 пенсіонерів, 26 дітей дошкільного віку, 44 школярі. В2003 р. в селі ненародилося жодної дитини, померло 19 чоловік. Довгожителькою села Ярош Афія Дмитрівна 1907 р. н., а також Боса Марина Василівна 1908 р.н., яка померла в 2003 р. проживши 96 р., Малярин Федосія Степанівна яка померла в 2002 р. прошивши також 96 р.

На 1 січня 2005 р. в селі Горишківка проживало 473 чол.

Село вважається неперспективним. Самостійного господарства немає. Працювати немає де. Землями сільськогосподарського призначення, у даний час користується Марківка. Працюючих в сільському господарстві нараховується до 20 чол. Також однією з важливих причин є закриття школи.

Люди особливо молодь, намагається покинути село. Їдуть на роботи до Києва, молоді сім'ї виїжджають на постійне місце проживання у Вапнярку.

Народних традицій в селі, по можливості, дотримуються. Але так як розповідає старше покоління, то ні. Намагається кожна родина, щоб на Різдво були колачі, а на Пасху — пасха, крашанки, але хороводів тих ігор, які були в давнину немає.

ПостатіРедагувати

В селі є орденоносці.

Орденом " Трудового Червоного Прапора " нагороджені: Рудик Василь Тимофійович

Дубчак Василь Якович

Гумешок Василь Макарович

Орденом " Знак пошани ": Гончар Іван Терентійович

Рудик Василь Тимофійович

Іваненко Варвара Омелянівна

Медаллю « За трудову доблість»

Момот Михайло Профирович

Ковалик Марія Родіонівна

Фурмашок Василь Ілліч

Запіченко Марія Филимонівна

Медаллю « За трудовон отличие»

Галуша Олена Мифодіївна

Село пишається своїми видатними людьми, які своєю працею досягли успіхів, піднялись на вершини, це Галуша Микола Андрійович — заслужений військовий спеціаліст РФ, кандидат військових наук, старший військовий співробітник, член-кореспондент АВН, лауреат премії АВН ім. О. В. Суворова. Проживає в м. Мосвка.

На кінець 2003 с.-г. комплекс визначався наступними показниками: чисельність поголів'я ВРХ-195 гол., у тому числі 97 корів, свиней 184 гол.

Протягом останніх років в селі збудовано 1 житловий будинок, введено в дію приватний продуктовий магазин. Індивідуальною підприємницькою діяльністю ніхто не займається.

Офіційно зареєстровано 12 чол. безробітних, які стоять на обліку в центрі зайнятості. В селі нараховано 246 приватних осель громадян. Є 120 газобалонних установок. Природний газ, на кінець 2003 р. до села доведений. Газифікований лише тракторний стан. Все село електрифіковано. Немає проблем і з телефонізацією.

В селі є два заклади торгівлі, кожний вівторок функціонує базар, у п'ятницю люди їдуть на базар у Вапнярку, а в четвер в Томашпіль — ходить рейсовий автобус.

Загальна площа території сільської ради складає 2242 га, у тому числі 186 га. площа населеного пункту. Розташовано 992,42 га земель, виготовлено 100 % державних актів на право приватної власності на землю. Є 76,7 га. земель резерву, з них 74,5 га-рілля. Введено 216,99 га земель запасу, у тому числі 143 га під фермерським господарством, 32.7 га передано громадянам, які вийшли з кооперації і самостійно обробляють земельні паї (одноосібники). Земельні ділянки не сільськогосподарського призначення ще не приватизувались.

Медична допомога населенню села надається центральною районною лікарнею, а також місцевим ФАПом. У фельдшерсько — акушерському пункті працює одна особа середнього — молодшого персоналу на 1,5 ставки (1 ставка завідуючого і 0,5акушера) та санітар на 0,5 ставки. Найбільше люди хворіють гіпертонією, серцевою недостатністю, онкологічні захворювання. Так як село віднесено до 4 категорії потерпілим внаслідок Чорнобильської трагедії, діти кожного літа безкоштовно відпочивають у таборах, санаторіях.

В селі функціонує загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, у якій навчається 44 учні, 11 вчителя, прибиральниця, двірник, повар, 2 кочегари. Підручники безкоштовні. Дитячого садка немає з 2003 р., за відсутністю дітей.

З вересня 2004 р. припинила свою діяльність школа, за відсутністю дітей (немає повних класів). Діти навчаються в Комаргороді.

В селі діє будинок культури, який збудований в 1967 р., функціонує бібліотека. Фонд бібліотеки на 1.01.2004 р. нараховує 8774 примірники. Записано 375 користувачів. Передплачено 2 примірники газети: " Томашпільський вісник ", і « Вінниччина» з додатком " Хочу все знати ", " Зцілитель ".

До 14.03.1950 р. в селі була тільки шкільна бібліотека, а з березня місяця 1950 р. було укомплектовано сільську бібліотеку, бібліотекарем була Ткамна Олена Юхимівна. З вересня 1967 р. до 1977 р. була бібліотекарем Кащак Марія Порфирівна, з осені 1977 р. до вересня 1992 р. — Штельмах Олена Романівна, а з 1992—1994 рр. Лесько Людмила, а з серпня 1994 р. Мостова Наталія Михайлівна. Записки хорунжого Української Галицької армії про Горишківку Рухаючисьмоїми рідними краями услід за пером хорунжого Володимира Левицького, я зтрепетом у душі прочитав, що їхній курінь завітав до села Горишківці.  Подумалося: «Знову ця моя Горишківка…»

Це невеличке село загубилося між подільськими лісами і садами, розмістилося закілометрів 16-17 від мого рідного Джурина. Від наших хат воно розташувалося убік станції Вапнярка. Десь у класі сьомому, а, можливо, і восьмому я з запоємпрочитав повість Михайла Коцюбинського «На віру». Чудовий і вельми виразний твір. В ній мене подивувала і вразила одна місцина, один особливий абзац. Осьвін:

«Явдоха, - написав Михайло Коцюбинський, - почала оповідати,яке чудо недавно сталося в Горишківці. У тому селі жив один чоловік та мавчетверо дітей; діти єсть, а годувати Їх нічим, бо звичайно у переднівок рідко хто має свій хліб, а у того чоловіка й скибочки не було. Ото як докучило йому,що діти пищать їсти, він ухопив ніж та хотів їх порізати з тої розпуки… А дітий просяться: «Не ріжте нас, тату, ми будемо спати до нового хліба…» Полягали покотом на печі та й поснули. Сплять день, ба сплять другий. Вже тому чоловікові й моторошно, вже й будить їх, а вони сплять, як мертві… Вже й острахузяв того чоловіка, почав він богу молитись, а діти сплять. Пішов до попа,найняв молебень, нічого не помагає… Пораяв хтось тому чоловікові піти у Київ,До святих печер; от він і пішов, а діти сплять і досі… Ох, боже наш, божемилосердний! Тяжкі гріхи наші перед тобою!»

Я настільки був вражений прочитаним, тим, що подібне відбувалося, як повідомлено письменником, у Горишківці, що одразу почав штурмувати своїх домашніх, чи нечули вони бува що про цей випадок. Мати відповіла, що це, мабуть, якась казка,тітка Сандра, мамина сестра, котра любила оповідати мені подібні історії, теж заперечно хитала головою. До вчителів я не міг звертатися, тому, що вони у насбули такі, що, здається, книжок взагалі не читали. Ще піднімуть на кпини передкласом. А там нікого література взагалі не цікавила. І це, повірте, не вигадка,а суща правда.

Тіє їосені мені нарешті купили велосипед. Батько з матір’ю рано викопали картоплю нагороді, найняли машину і весь урожай завезли на продаж до Кишинеу. Молдованидуже любили нашу вінницьку бульбу. Реалізовували її батьки на тамтешніх ринкахцілий тиждень. А звідтіля привезли справжнє чудо – велосипед. Ні-ні, не традиційного виробництва харківського заводу «Україна», який мали вже чи не всі наші хлопці,а щось особливе. Мав він світло-брунатий з кремовим відтінком колір, на такий іще кажуть – бежевий. І були внього особливі ручки на кермі – рожеві. Чимсь схожі на щойно очищені морквини, алетільки значно яскравіші Це було щось неймовірне – розмальоване чудо! Ні я,ніхто інший з моїх знайомих хлоп'яків нічого подібного не бачили, і це бувпросто шик. Кожен пацан, навіть окремі дорослі, просили покататися…

Я давно вже розвідав у сільських водіїв, як від нас добиратися в Горишківку,котра згубилася у крутосхилах Поділля, у стороні від трас і битих трактів.Потрібно було від моєї хати Голинчинським яром промчати кілометрів п’ять долісу. За віковічними деревами з’явиться село Голинченці, де я вже колись бував:ми там грали у футбол на першість району. Від них податися на хутір Петровського. Звідти знову через ліс… А за ним уже розпочнеться роздоллягоришківських полів і лук, що належать до сусіднього району.

Щомав я там виясняти? Звичайно ж, дізнатися чи справді був у селі такий випадок,який описав його Михайло Михайлович Коцюбинський? Мали ж би люди про це щось знати,говорити поміж собою… Якщо нічого не довідаюся, то хоч би побуваю у селі прокотре писав такий славетний письменник…

Якогось недільного дня, згодивши такого ж як і я пастушка Васю Гавазюка, аби вінприглянув за моєю коровою і пригнав її на обід, напоївши в річці, я фактичновикрав із дому велосипеда і щодуху дременув у бік Голинчинець. Спершу все йшлочудово. Як не лячно було самому, промчав по-під дубами прастарого лісу, всусідньому селі розпитав дорогу у якоїсь привітної жіночки на Горишківку. А навиїзді із їхнього села моє заднє колесо враз затарабанило…

Однеслово, шина вхопила іржавого вухналя. Він безсоромно, зробивши свою чорнусправу, випав тут же з неї на дорогу, а я гірко розплакався. Йти назад черезліс мені було страшно… через примітний бежевий колір велосипеда, через рожеві принадніручки на кермі, які зривали очі всім, особливо старшим хлопцям. Я за порадоюодного доброго голинчинського дядька, котрому щиро під його тином розповів просвою біду, свого спішеного коня з ушкодженим колесом повів через поля досусіднього з Голинчинцями села Вербівки, котра впритул  з іншого боку межувала з моїм Джурином, і кудими іноді влітку бігали купатися на став з великим млином.

А історія ця завершилася так. 1986 року я почав працювати власним кореспондентомобласної газети «Вінницька правда» по південній групі районів, у тому числі іпо Томашпільському. Якось у справах перебував у колгоспі села Колоденка, щопоруч із Вапняркою. Головою правління колгоспу тоді трудився молодий, симпатичний чоловік - Микола Яровий. У тамтешній місцевій бібліотеці взяв я повість Михайла Коцюбинського і зацитував йому абзац, з якимви, друзі мої читачі, ознайомилися вище, розповів, як хлопчаком з іншого краюГоришківки добирався до того заповітного для мене села. Він ураз пройнявсямоєю щирістю, цікавістю до абзацу Коцюбинського, ухопив мене за руку Микола Васильович, і зовсім по-хлопчачому, з веселими іскорками в очах, каже:

-Ну,поїхали в Горишківку. Це ж зовсім недалеко, через поля Поговоримо з людьми. Можей справді хто і щось пам’ятає. Я теж хочу бути при цьому…

І ось ми уже їдемо тихенько по геть древньому, якомусь вельми архаїчному селу.Всі тини з лісового матеріалу, на них повилазили молоді гарбузи і огірки. Та йхати, здається, теж були здебільшого дерев’яні. Буйно цвіли на городах соняхи імаки. Всі межі густо позаростали коноплею. Обійшли ми з книжкою всю сільськувладу, учителів. Я вже, здається, не читав текст, а на пам’ять його цитував.Усі, хто послухає, дивуються:

-Що невже так і написано – «що це сталося в Горишківці»? А ну, покажіть…

-Можливо,це не в Коцюбинського написано, бо ми ж би почули про таке?

Поїхали до найстарших діда і бабці у селі.

-Діду солом’яному брилі, геть пропахлий медом, бо знаменитий пасічник, послухав мійчерговий виступ і каже:

-Вимашинкою своєю катніть у село Жолоби, вони тут недалечко, там живе мій другВасиль, також пасічник, він штири місяці старший від мене. Може він що пригадає, а я про таке ніколи не чув…

А бабця, було їй уже за дев’яносто літ, усе життя вчителювала та й сказала:

-Думаю,що Коцюбинському просто сподобалася назва нашого села. Він тут недалеко, у Лопатинцях Шаргородського району вчителював. Бо вся повість його – творча вигадка. Так що хлопці не паліть колгоспного бензину задарма…

Цю історію я запам’ятав на все життя.

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати