Гербель Сергій Миколайович
Ге́рбель Сергі́й Микола́йович (1856, Санкт-Петербург, Російська імперія — 1936, Німецька імперія) — російський і український (1918) державний діяч. Харківський губернатор, міністр в уряді Української Держави гетьмана Павла Скоропадського, прем'єр-міністр Ради Міністрів Української Держави (у листопаді—грудні 1918 року).
| Сергій Миколайович Гербель | |||||||||||
 | |||||||||||
| Отаман Ради міністрів Української держави | |||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 14 листопада 1918 — 14 грудня 1918 | |||||||||||
| Гетьман | Павло Скоропадський | ||||||||||
| Попередник(и) | Федір Лизогуб | ||||||||||
| Наступник(и) | посада скасована; Володимир Чехівський (як голова Ради Міністрів УНР) | ||||||||||
| Особові дані | |||||||||||
| Народився | 1856 | ||||||||||
| Місце народження | Санкт-Петербург, Російська імперія | ||||||||||
| Місце смерті | Німецька імперія | ||||||||||
| Нагороди | |||||||||||
| |||||||||||
|
| |||||||||||
БіографіяРедагувати
Народився в сім'ї потомственних дворян Санкт-Петербурзької губернії. Землевласник Херсонської губернії (924,5 десятин).
Син поета Миколи Карловича Гербеля (1837—1883) і Анни Василівни фон-Дубельт.
1877 — після закінчення Кременчуцького реального училища поступив на військову службу, яку залишив у 1883. З того часу мешкав у Херсонській губернії й активно працював на різних посадах у земських повітовій і губернській управах.
З 1886 — губернський гласний, почесний мировий суддя, член херсонської училищної ради.
У січні 1889 затверджений членом комітету Херсонського відділення Державного банку з видачі позик землевласникам.
1900 — голова Херсонської губернської земської управи.
Від жовтня 1901 — статський радник, з 1904 — дійсний статський радник, з 1909 — гофмейстер.
Після призначення харківським губернатором князя І. Оболенського у вересні 1902 С. Гербеля затвердили харківським віце-губернатором.
1903-1904 — харківський губернатор.
1904-1912 — начальник управління у справах місцевого господарства міністерства внутрішніх справ Росії, член Державної ради.
Під час Першої світової війни — головний уповноважений з постачання продовольством російської армії.
Від 29 травня 1918 — представник голови Ради Міністрів Української Держави при Головному штабі австро-угорських військ в Одесі.
Від 3 липня — міністр продовольства в уряді Ф. Лизогуба, брав участь у складанні проекту аграрної реформи. Підписав «Записку дев'яти» (жовтень 1918) про необхідність переорієнтації зовнішньої політики Української Держави на Антанту та встановлення федеративного зв'язку з майбутньою небільшовицькою Росією.
Сучасники, зокрема князь Є. Трубецькой, стверджують, що Сергій Гербель, будучи на службі в гетьмана П. Скоропадського, свідомо підтримував організацію добровольчих військових відділів в Україні, займався саботажем, приховував запаси хліба, сукна та зброї на Чернігівщині й Харківщині.
Після проголошення Федеративної грамоти 14 листопада очолив новий кабінет, де обіймав також посаду міністра земельних справ.
У «Спогадах» князя Олександра Голіцина записано, що 14 грудня 1918 року він заходив до кабінету Гербеля і на питання про шляхи порятунку той:[1]
спокійно і з гідністю відповів мені, що нікуди не збирається ховатися, що не рушить з свого поста і зустріне переможців на цьому самому місці
Того ж дня на останньому засіданні Ради Міністрів Сергій Гербель відновив діяльність міської думи та управи Києва. Після звістки про зречення Павла Скоропадського Гербелем було підписано документ про передачу влади Директорії.[2]
Сергія Гербеля було заарештовано опівдні 15 грудня 1918 року представниками Директорії УНР та ув'язнено до Лук'янівської в'язниці.[2]
Заарештований колишній голова Ради міністрів Гербель разом з кількома іншими міністрами спочатку перебували у Лук'янівський в'язниці, а з наступом більшовиків перевозились разом з Директорією до Вінниці, Жмеринки, Кам'янець-Подільського. Звільнений 9 квітня 1919 року, виїхав спочатку до Хотина звідти до Одеси, звідти дістався Добровольчої армії Антона Денікіна, де обійняв посаду головного уповноваженого з продовольчого постачання військ.
У еміграції перебував у Німеччині, де й помер 1936 року.[2][3]
НагородиРедагувати
Кавалер святого Володимира 2-го та 4-го ступенів, орденів святої Анни 1-го та 3-го ступенів, святого Станіслава 2-го ступеня.
ПриміткиРедагувати
- ↑ kni︠a︡zʹ., Golit︠s︡yn, A. K. (Andreĭ Kirillovich),; князь., Голицын, А. К. (Андрей Кириллович), (2008). Vospominanii︠a︡. Russkiĭ putʹ. ISBN 9785858872757. OCLC 436207945.
- ↑ а б в I︠A︡kovych),, Pyrih, R. I︠A︡. (Ruslan; Якович),, Пиріг, Р. Я. (Руслан. Dii︠a︡lʹnistʹ uri︠a︡div hetʹmanatu Pavla Skoropadsʹkoho : personalʹnyĭ vymir = Governments activities of the Pavlo Skoropadsky Hetmanate : personal dimension. ISBN 9789660277618. OCLC 958224646.
- ↑ http://antiquecity.com.ua/ukr/aukcion-terra-decorum-no3/18_para-ikornic-z-gerbom-rodu-gerbel. antiquecity.com.ua. Архів оригіналу за 2016-04-03. Процитовано 2017-06-14.
ДжерелаРедагувати
- Біографічна стаття з Урядового порталу Кабінету Міністрів України
- Бойко О. Д. Гербель Сергій Миколайович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 90. — ISBN 966-00-0405-2.
- Пиріг Р. Я. Діяльність урядів гетьманату Павла Скоропадського: персональний вимір. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2016. — 518 с.
- Голицын А. Д.,кн. Воспоминания. — М.: Русский путь, 2008. — 608 с.
ПосиланняРедагувати
- Гербель // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.] — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 1 : А — Г. — 672 с. — ISBN 966-7492-00-X.
|
Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |