Набі Ганієв (узб. Nabi G'aniyev; повне ім'я: Набі Ганієвич Ганієв; *15 вересня 1904, Ташкент, Російська імперія — 29 жовтня 1952, там же, Узбецька РСР) — узбецький кінорежисер і кіноактор; Заслужений діяч мистецтв Узбецької РСР (1944); один із зачинателів узбецького кінематографу на «Узбекфільмі».

Ганієв Набі Ганієвич
Народився 15 вересня 1904(1904-09-15)
Ташкент, Туркестанське генерал-губернаторство, Російська імперія
Помер 29 жовтня 1953(1953-10-29) (49 років) або 29 жовтня 1952(1952-10-29) (48 років)
Ташкент, Узбецька РСР, СРСР
Країна  Російська імперія
 Російська СФРР
 СРСР
Діяльність кінорежисер, актор, сценарист
Alma mater Вищі художньо-технічні майстерні
Знання мов узбецька і російська
Діти Q124386791?
IMDb ID 0304400

З біографії та творчості ред.

Набі Ганієвич Ганієв народився 15 вересня 1904 року в Ташкенті.

Готувався стати художником. Після від'їзду до Москви 1925 року закінчив ВХУТЕМАС (роки навчання — 192125), і назавжди пов'язав свою долю з кінематографом — спочатку як актор, а потім як режисер. Незабаром са́ме Н. Г. Ганієв був призначений директором новоствореної кіностудії «Узбекфільм» (спершу Держкіно Узбекистану).

Чітко усвідомлюючи своїм головним завданням створення національних кадрів-узбецьких кінематографістів, Набі Ганієв виступає як пропагандист молодого мистецтва, всіма силами намагається залучити на студію талановиту молодь. Саме для них Ганієв пише узбецькою мовою 2 книжки — «Кіносценарій» і «Кіноактор».

Набі Ганієв брав участь у створенні практично кожного узбецького фільму 192629 років — як актор, виконуючи ролі і передових узбецьких юнаків-комсомольців, так і невдах, що тримаються старих віджилих звичаїв, та як консультант з побуту, але найчастіше — як асистент або помічник режисера.

У 1931 році Ганієв ставить свій перший художній фільм — «Підйом».

У наступних своїх фільмах — «Рамазан» (1932), «Егіт» (1935) — Набі Ганієв звертається до головної теми всього радянського мистецтва тих років — перетворенню вчорашнього раба під впливом революційних подій на активного господаря свого життя. Цю тему він вирішує на національному матеріалі, наполегливо шукаючи риси, характерні са́ме для дійсності і людей радянського Узбекистану.

Першому узбецькому режисерові доводилося долати цілий ряд труднощів — творчих, технічних, організаційних. Дуже погано було з виконавцями ролей. Професійних узбецьких кіноакторів ще не було. Після довгих пошуків йому найчастіше доводилося запрошувати або приїжджих акторів, мало знайомих з побутом, життям героїв, роль яких вони повинні були грати, або ж колгоспників, активістів фабрик і заводів, багато з яких ніколи не бачили фільмів. Найбільші труднощі були пов'язані з пошуками виконавиць жіночих ролей. Оскільки всяке зображення людини заборонялося ісламом, духовенство повставало проти кінематографа і кінематографістів, обіцяючи всілякі біди відступникам. Особливо люто релігійні фанатики нападали на актрис-узбечок, які подавали «поганий» взірець — перед кінокамерою і на сцені скидали паранджу (одна з перших узбецьких актрис Нурхон навіть загинула від руки нелюда 1929 року).

Наприкінці 1920-х років Ганієв зібрав цінний фольклорний матеріал, на основі якого він хотів створити фільм про життя народного месника Намаз-угрі. Режисер також тривалий час виношував ідею про екранізацію героїчного епосу «Алпамиш». Цим задумам не судилося здійснитися. Однак матеріали про Намаз-угрі були використані у фільмі «Пригоди Насреддіна», поставленому Ганієвим відразу ж по війні.

У 1935 році рішенням ЦК ВКП(б) Набі Ганієв був усунутий від режисерської роботи аж до початку ІІ Світової війни, з визначенням, що його діяльність не вселяє довіри.

У воєнні роки доля звела Ганієва з Протазановим. У спільній роботі з ним фольклор органічно увійшов у творчість Ганієва. І декілька років потому він створив другий фільм про героя народів Сходу Насреддіна — кінокомедію «Пригоди Насреддіна». Робота над стрічкою привернула увагу Ганієва до комедійного жанру. Незабаром він написав кіносценарій комедійного фільму «Теша і Міша», проте хвороба перешкодила йому здійснити постановку.

У перше післявоєнне десятиліття узбецьке кіномистецтво зазнавало серйозні труднощі. Виробнича діяльність узбецької кіностудії різко скоротилася. Але Ганієв умів з однаковим творчим інтересом працювати як над повнометражними художніми фільмами, так і над невеликими документальними сюжетами, призначеними для кіножурналів. У цей час він писав кіносценарії, брав активну участь у створенні документальних стрічок. 1948 року на широкі екрани вийшов фільм «Дочка Фергани», в якому Ганієв розповів про трудові будні хліборобів-механізаторів.

Від 1944 року Набі Ганієв — Заслужений діяч мистецтв Узбецької РСР.

У 1945 році Н. Г. Ганієв зняв одну з найвідоміших своїх стрічок — «Тахір і Зухра» (за узбецькою народною легендою).

Кінорежисера не стало 29 жовтня 1952 року. Ганієв похований у Ташкенті, на проспекті Фарабі.

У 1965 році ім'я Набі Ганієва присвоєно Ташкентського кінотехнікуму.

Фільмографія[1] ред.

акторські роботи:

Режисерські роботи:

Сценаристська робота:

Виноски ред.

Посилання ред.

Література ред.

  • Абул-Касимова Х. Н. Наби Ганиев, Ташкент, 1969 (рос.);
  • Акбаров Х. «20 режиссерских биографий», М.: «Искусство», 1971 (рос.)