Віхтинський Віктор Іванович
Віктор Іванович Віхти́нський (нар. 15 серпня 1918, Харків — 11 січня 2003, Харків) — український художник і педагог; член Харківської організації Спілки радянських художників України з 1951 року.
| Віхтинський Віктор Іванович | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Народження | 15 серпня 1918  Харків, УНР | |||
| Смерть | 11 січня 2003 (84 роки) | |||
| Харків, Україна | ||||
| Країна |  СРСР Україна | |||
| Жанр | жанрове малярство і пейзаж | |||
| Навчання | Харківське державне художнє училище (1938) і Харківський художній інститут (1950) | |||
| Діяльність | художник, педагог | |||
| Вчитель | Федоров Митрофан Семенович, Козик Михайло Якимович і Мироненко Василь Федорович | |||
| Відомі учні | Сіробаба Микола Васильович, Литвинов Володимир Олексійович, Литвинов Віктор Іванович і Кабиш Іван Юхимович | |||
| Працівник | Харківський художній інститут і Харківська державна академія дизайну та мистецтв | |||
| Член | Спілка радянських художників України | |||
| Учасник | німецько-радянська війна | |||
| Вчене звання | професор | |||
| Нагороди |  | |||
|
| ||||
Біографія
ред.Народився 15 серпня 1918 року в місті Харкові (нині Україна). Протягом 1934—1938 років навчався у Харківському художньому училищі; у 1939—1941 роках — у Харківському художньому інституті.
В серпні 1941 року призваний до лав Червоної армії[1]. Брав участь у німецько-радянській війні. Отримав інвалідність[2]. Нагороджений орденом Вітчизняної війни II ступеня (6 квітня 1985)[1].
Упродовж 1948—1950 років продовжив навчання у Харківському художньому інституті. Серед його викладачів були зокрема Митрофан Федоров, Михайло Козик, Василь Мироненко. Дипломна робота — серія кольовових офортів «Чорноморська сюїта».
У 1950-х роках працював оформлювачем: створював святкове оздоблення Харкова, оформляв виставкові експозиції. З 1960 року викладав у Харківському художньому інституті (з 1963 року — у Харківському художньо-промисловому інституті): з 1976 року — професор, у 1981—1983 роках — завідував кафедрою промислової графіки, у 1983—1987 роках — завідував кафедрою, а у 1987—1989 — доцент кафедри графіки. Серед учнів — Микола Сіробаба, Володимир Литвинов та інші. З 1989 року на творчій роботі.
Жив у Харкові, в будинку на вулиці Культури, № 20, квартира 13, потім в будинку на вулиці Петровського, № 7, квартира 41[3]. Помер у Харкові 11 січня 2003 року.
Творчість
ред.Працював в галузі станкової графіки, станкового та монументального живопису. Серед робіт:
- графіка
- серія малюнків «По Кубі» (1963);
- серії офортів
- «Чорноморська сюїта» (1950—1955);
- «Донбас» (1951—1954);
- «Венеція» (1962);
- «Московський кремль» (1964);
- «Дніпровські краєвиди» (1965);
- серії літографій
- «Шевченко — народний поет» (1961);
- «Індустріальна Україна» (1966);
- живопис
- «Куточок старої Ялти» (1954);
- «В горах Алтаю» (1955);
- «Кореїз. Крим» (1956);
- «Зима» (1957);
- «Берізки» (1958);
- «Великий канал у Венеції» (1961);
- «Ветерани війни. Лондон» (1967);
- «Зміна» (1968);
- «Мати» (1975);
- «Український мотив» (1975);
- «Перемога» (1975);
- «До рідного краю» (1978);
- «У Мавзолеї» (1987);
- диптих «Набат» (1989);
- «Хвиля» (1992);
- «В дорозі» (1992);
- «Дорога до храму» (1994);
- «Вечір» (1995);
- «Захід сонця» (1995);
- «Рок» (1996);
- «Вознесіння» (1996).
Автор декоративного панно «Україна зустрічає гостей» в готелі «Інтурист» у Харкові (1964, у співавторстві з Олексієм Щегловим та Юрієм Старостенком). Також виконав монументально-декоративні панно у Єнакієвому і Джамбулі.
Брав участь у всеукраїнських, всесоюзних і міжнародних мистецьких виставках з 1950 року, зокрема у Польщі у 1951, 1955, 1956 роках, Італії у 1956 році, Японії у 1958 році та інших країнах[2]. Взяв участь у груповій виставці «По Кубі» разом з художниками Леонідом Черновим і Олександром Вяткіним. Персональні виставки відбулися у Харкові у 1968, 1978, 1988 роках, Одесі у 1969 році, Полтаві у 1970 році, Краснограді у 1979 році, Києві у 1981 році.
Окремі роботи художника зберігаються у Третьяковській галереї у Москві, Російському музеї у Санкт-Петербурзі, Національному художньому музеї України у Києві, Харківському художньому музеї, а також у музейних, галерейних та приватних колекціях в Росії, Японії, Китаї, Кореї, Франції, Італії, Іспанії, Великій Британії[2].
Примітки
ред.- ↑ а б Пам'ять народу. [Архівовано 21 березня 2022 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ а б в Вихтинский Виктор Иванович / Арт-галерея Nostalgie. [Архівовано 6 квітня 2022 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ Довідник членів Спілки художників України. Київ. 1998, сторінка 25 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 21 січня 2022. Процитовано 21 березня 2022.
Література
ред.- Віхтинський Віктор Іванович // Українські радянські художники : довідник / відпов. ред. І. І. Верба. — Київ : Мистецтво, 1972. — С. 75.;
- Віхтинський Віктор Іванович // Словник художників України / відпов. ред. М. П. Бажан. — Київ : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1973. — 272 с.;
- В. Д. Путятін. Віхтинський Віктор Іванович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2005. — Т. 4 : В — Вог. — 700 с. — ISBN 966-02-3354-X.;
- О. Ламонова. Віхтинський Віктор Іванович // Словник художників України. Біобібліографічний довідник. Книга 1 : А-В / (головний редактор Г. Скрипник); НАН України, ІМФЕ імені М. Т. Рильського. Київ: видавництво ІМФЕ, 2019. С. 219. [Архівовано 22 березня 2022 у Wayback Machine.] ISBN 978-966-02-8960-4.