Відкрити головне меню

Вітрук Андрій Никифорович (8 липня 1902, с. Андрушки (тепер Попільнянського району), Волинська губернія — 3 липня 1946)  — радянський льотчик-штурмовик, генерал-майор ВПС СРСР. Герой Радянського Союзу (1942), Народний герой Югославії. Командир спеціального оперативного авіаційного з'єднання — Авіагрупи генерал-майора Вітрука, яке діяло з жовтня 1944 до травня 1945 років в інтересах Народно-визвольної армії Югославії (НВАЮ).

Андрій Никифорович Вітрук
Витрук Андрей Никифорович
A. N. Vitruk.jpg
Народження 8 липня 1902(1902-07-08)
с. Андрушки, Волинська губернія
Смерть 3 липня 1946(1946-07-03) (43 роки)
похований в м. Києві
Поховання Парк Вічної Слави
Громадянство СРСР СРСР
Рід військ Прапор ВПС СРСР ВПС СРСР
Освіта Борисоглєбський навчальний авіаційний центр підготовки льотного складу імені В. П. Чкалова
Роки служби 1924—1946
Партія КПРС
Звання CCCP air-force Rank general-major infobox.svg Генерал-майор авіації
Командування 65-ий штурмовий авіаційний полк
Війни / битви Бої на Халхин-Голі (1939), Вторгнення СРСР до Польщі (1939),
Радянсько-фінська війна (1939—1940), Друга світова війна.
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Червоного Прапора Орден Суворова II ступеня Орден Кутузова II ступеня Орден Богдана Хмельницького II ступеня
Орден Олександра Невського Орден Червоної Зірки

Нагороди інших країн

Народний герой Югославії
Вітрук Андрій Никифорович у Вікісховищі?

БіографіяРедагувати

Народився 8 липня 1902 р. в с. Андрушки (тепер Попільнянський район Житомирської області). Закінчив середню школу. Працював на цукровому заводі.

У збройних силах з 1924 р. Закінчив артилерійське училище, в 1934 р. Борисоглібську військову авіаційну школу льотчиків.

Учасник боїв на річці Халхин-Гол в 1939, вторгнення СРСР до Польщі в 1939, радянсько-фінської війни 1939—1940 рр.

У 1941 р. закінчив курси удосконалення при Військово-повітряній академії.

Початок Німецько-радянської війни майор А. Н. Вітрук зустрів на посаді заступника командира 65-го штурмового авіаційного полка Ленінградського військового округу.

6 липня 1941 р. в бою отримав легке поранення в руку.

В результаті наполегливих боїв полк втратив значну частину літаків І-15Біс і частина льотного складу під командуванням Вітрука була направлена для перенавчання на новий штурмовик Іл-2. Таким чином полк був розділений і під одним номером воювали два 65-х шап (штурмовий авіаційний полк), одним з яких командував Вітрук. У жовтні 1941 р. 65-й шап Вітрука був перекинутий на Західний фронт (Московська зона оборони). Підполковник А. Н. Вітрук зарекомендував себе умілим організатором, вольовим командиром.

На початок 1942 р. зробив 21 бойовий виліт, проявивши при цьому виняткову хоробрість і мужність. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24.02.42 р. за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками і проявлені при цьому відвагу і геройство підполковникові Вітруку було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

У липні 1942 р. він був призначений на посаду командира 291-ої шад (штурмова авіаційна дивізія), яка 05.02.44 р. перетворена в 10-у гвардійську шад. Під його керівництвом частини дивізії брали активну участь в боях по розгрому німецьких військ під Воронежем, Києвом, по оточенню, а потім повному знищенню яссько-кишинівського угруповання, при взятті міст Румунії (Плоєшті, Бухарест, Крайова), столиці Югославії — Белграда і міст Угорщини (Сексард, Секешфегервар).

Від жовтня 1944 року командував авіагрупою, названою його ім'ям, до якої входили 10-та гвардійська штурмова і 236-та винищувальна авіадивізії, на базі яких були сформовані дві югославські авіадивізії та проводилась підготовка їхнього льотного складу. Авіагрупа генерал-майора Вітрука до кінця війни забезпечувала завдання підтримки з повітря дій 1-ї, 2-ї й 3-ї югославських армій у Срему, Барані й Східній Боснії[1]. За мужність і геройство, проявлені в боях по звільненню території Югославії від фашистської окупації, гвардії генерал-майорові авіації А. Н. Вітруку присвоєно звання Народного Героя Югославії.

Андрій Никифорович, пройшовши всю Німецько-радянську війни, раптово помер в результаті важкої хвороби 01.06.46 р. Похований в Києві.

Нагороджений орденом Леніна, чотири орденами Червоного Прапора, орденом Суворова 2-го ступеня, Кутузова 2-го ступеня, Богдана Хмельницького 2-го ступеня, Олександра Невського, Орден Червоної Зірки, медалями. Ім'я Героя носять вулиці у Києві, Житомирі, Воронежі, а також школа, де він вчився.

ПриміткиРедагувати

  1. Nikola Anić, Sekula Joksimović, Mirko Gutić. Narodno oslobodilačka vojska Jogoslavije. Pregled Razvoja Oruzanih Snaga Narodnooslobodilnackog pokreta 1941—1945. — Beograd: Vojnoistorijski institut, 1982. — S. 404—407.

ДжерелаРедагувати

  • Вітрук Андрій Никифорович. // Сайт «Герои страны» (рос.). 
  • Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь: в 2-х томах. — М. : Воениздат, 1987, 1988.(рос.)
  • Битва под Москвой. Хроника, факты, люди: в 2 кн. — М. : ОЛМА-ПРЕСС, 2002. — Кн. 1. (рос.)
  • Перов В. И., Растренин О.  . Штурмовая авиация Красной Армии. — М. : Издатель А. С. Акчурин, 2003. — Том 1. Суровая школа. (рос.)