Вій
Вій, Шолудивий Буняк[1][2] — персонаж української демонології, що володіє довгими й густими віями (повіками), через які нічого не бачить. Коли нечиста сила піднімає вії, його погляд вбивчий і руйнівний. Популяризований Миколою Гоголем у однойменній повісті. До цього писемних згадок про таку істоту не існувало, вважається що Гоголь зібрав цей образ із декількох фольклорних персонажів.
| Вій | |
|---|---|
 Вій в оточенні нечистої сили | |
| Божество в | слов'янська міфологія |
| Частина від | слов'янська міфологія |
Образ Вія ред.
У Вія довгі важкі вії чи повіки, які він не може сам підняти, тому зазвичай сліпий. Коли його слуги з нечистої сили піднімають їх вилами чи гаками, Вій вбиває того, на кого погляне, його погляд може зруйнувати хату. В етнографії висловлюється припущення про те, що саме з цим образом пов'язані повір'я «про недобрі очі та зурочення, згідно з якими від злого погляду все гине чи псується»[3].
Вій має паралелі з іншими фольклорними й міфічними персонажами: святим Кас'яном, «шолудивим Бунякою», Солодовієм Буніо. Всіх їх об'єднує спільна риса — довжелезні вії, брови чи повіки, та вбивчий, руйнівний погляд. Також в народних переказах Західної України ці риси приписувались Юді після того, як він зрадив Христа. На Поліссі в подобі страшної жінки з довгими віями уявлялася Смерть[4].
|
Вій — естъ колоссальное созданіе простонароднаго воображенія. Такимъ именемъ называется у Малороссіянъ началъникъ Гномовъ, у котораго вѣки на глазахъ идутъ до самой земли. | 
|
— Микола Гоголь. «Миргородъ. Повѣсти, 1835 р.» | ||
Миколою Гоголем Вія було популяризовано через однойменну повість, де він постає як приземкуватий, клишоногий дід із довжелезними повіками, тіло якого залізне. Вій присипаний землею, важко ступає, постійно спотикаючись, його оточує різноманітна нечиста сила[5].
Трактування образу ред.
Вієві, як і різній іншій нечистій силі, приписувалася сліпота, що вказує на його стосунок до потойбічного (загробного) світу[4]. Також можливо, що Вій це дух вітру, — з ним пов'язували смерчі та вихори[6]. Згідно з окремими етнодослідженнями, прообразом Вія був половецький хан Боняк, «шолудивий Буняк», який 1096 року здійснив напад на Київ[7].
Разом з тим існує думка, що Вія як окремого персонажа не існувало до Гоголя. Український філолог Володимир Звиняцьковський припускає, що образ Вія справді не запозичений Гоголем як народний міф, а є плодом його власної словотворчості, заснованої на знанні етимології слова «війє» — ярмо, яке не можна з себе зняти[8].
Російська лінгвістка Олена Левкієвська доводила в 1998 році, що письменник вигадав Вія, видавши його за персонажа народних вірувань, при цьому змішавши різні народні мотиви. На це вказує зокрема надмір ознак, типових для істот іншого світу, та згадка серед слуг Вія гномів (які є персонажами західноєвропейської мітології). Слуги Вія більше нагадують алегоричних демонів з картин Босха, ніж персонажів народної демонології. Також у Гоголя не погляд Вія вбиває головного персонажа Хому, а Хома сам гине від власного страху[9].
Вій у мистецтві ред.
- «Вій» (1835) — повість Миколи Гоголя.
- «Вій» (1897) — опера Олександра Горілого.
- «Вій» (1899) — симфонічна поема для оркестру Бориса Яновського.
- «Вій» (1909) — німий короткометражний фільм.
- «Вій» (1912?) — музика до вистави. Композитор Михайло Коссак.
- «Вій» (1916) — німий фільм.
- «Вій» (1967) — художній фільм.
- «Вій» (1980) — опера-балет Віталія Губаренка[10].
- «Вій» (1996) — короткометражний анімаційний фільм. Композитор Володимир Шаповаленко.
- «Вій» (2000) — сюїта для двох фортепіано Ірини Алексійчук[11].
- «Вій» (2009) — містерія-буф № 2 для симфонічного оркестру Сергія Ярунського[12].
- «Вій» (2014) — художній фільм.
- «Вій» (2019) — балет Олександра Родіна.
Примітки ред.
- ↑ Вій (Шолудивий Буняк) // Нарис української міфології / Володимир Гнатюк. — Львів: Інститут народознавства НАН України, 2000. — С. 206—207. — ISBN 966-02-1460-48-X.
- ↑ Вій // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 1, кн. II : Літери В — Ґ. — С. 166. — 1000 екз.
- ↑ Пономарьов, А. П. (1993). Українська минувшина: ілюстрований етнографічний довідник. Київ. с. 220.
- ↑ а б Анисов, Л.М. (1995). Славянская мифология. Энциклопедический словарь. Эллис Лак. с. 90—91.
- ↑ Вій — Микола Гоголь, повний текст твору. www.ukrlib.com.ua. Архів оригіналу за 24 лютого 2019. Процитовано 24 лютого 2019.
- ↑ Ґейштор Александр. Слов'янська міфологія / Пер. з польськ. — К. : ТОВ «Видавництво „Кліо“», 2014. — С. 178. — ISBN 978-617-7023-22-6.
- ↑ Народні вірування, демонологія, космогонія. Г. Скрипник, О. Курочкін (Українська минувшина, етнографічний довідник) - Мистецька сторінка. storinka-m.kiev.ua. Архів оригіналу за 24 лютого 2019. Процитовано 24 лютого 2019.
- ↑ 1. Гоголь, М. В. Вечори на хуторі біля Диканьки; Миргород / М. В. Гоголь; упоряд. тексту, авт. ст. та прим. В. Я. Звиняцьковський; іл. С. Г. Якутовича. — К.: Либідь, 2008. — 488 с. — С. 428.
- ↑ Левкиевская, Е. Е. (1998). К вопросу об одной мистификации, или гоголевский Вий при свете украинской мифологии. Studia mythologica Slavica. Т. 1. Ljubljana; Piza. с. 307—315.
- ↑ Вий — Оперы — Репертуар — Одесский Национальный Академический театр Оперы и Балета. opera.odessa.ua. Архів оригіналу за 19 липня 2019. Процитовано 19 липня 2019.
- ↑ КОНЦЕРТ ФОРТЕПІАННОГО ДУЕТУ. ЮРІЙ КОТ та ІРИНА АЛЕКСІЙЧУК (м.Київ) — Запорізька обласна філармонія. www.filarmonic.zp.ua (uk-ua) . Архів оригіналу за 19 липня 2019. Процитовано 19 липня 2019.
- ↑ Біографія Сергія Ярунського. ukrnotes.in.ua. Архів оригіналу за 19 липня 2019. Процитовано 19 липня 2019.
Джерела ред.
- Анисов Л. М. (ред.) Славянская мифология. Энциклопедический словарь. М.: Эллис Лак, 1995. — 416 с.
- Ґейштор А. Слов'янська міфологія / Александр Гейштор ; пер. з пол. С. Гіріка. — К. : КЛІО, 2014. — 415 с.
- Народні вірування, демонологія, космогонія. Г. Скрипник, О. Курочкін (Українська минувшина, етнографічний довідник) [Архівовано 24 лютого 2019 у Wayback Machine.]
- Левкиевская Е. Е. К вопросу об одной мистификации, или Гоголевский Вий при свете украинской мифологии // Studia mythologica Slavica. — Ljubljana: Piza, 1998. — Т. 1. — С. 307—315.
Посилання ред.
- Вій // Знаки української етнокультури: словник-довідник / Віталій Жайворонок; НАН України, Ін-т мовознав. ім. О. О. Потебні. — Київ: Довіра, 2006. — С. 93. — ISBN 966-507-195-5.
- Д. В. Базик. Вій // Велика українська енциклопедія : [у 30 т.] / проф. А. М. Киридон (відп. ред.) та ін. — К. : ДНУ «Енциклопедичне видавництво», 2018— . — ISBN 978-617-7238-39-2.
- Вій — видання 1835 року на сайті Інтернет-архів.
- Повість «Вій» Миколи Гоголя / Повний текст за перекладом Антіна Харченко [Архівовано 14 лютого 2024 у Wayback Machine.]
|
Це незавершена стаття зі слов'янської міфології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |