Вулиця Герцена (Київ)

вулиця в Шевченківському районі міста Києва

Ву́лиця Ге́рцена — вулиця в Шевченківському районі міста Києва, місцевості Лук'янівка, Реп'яхів яр, Загорівщина. Пролягає від вулиці Юрія Іллєнка до кінця забудови (узвозу Герцена).

Вулиця Герцена
Київ
початок вулиці Герцена (вид від вул. Мельникова)
початок вулиці Герцена (вид від вул. Мельникова)
Місцевість Лук'янівка, Реп'яхів яр, Загорівщина
Район Шевченківський
Назва на честь О. І. Герцена
Колишні назви
Малодорогожицька + Осіївська
Загальні відомості
Протяжність 1 290 м
Координати початку 50°27′58″ пн. ш. 30°28′29″ сх. д. / 50.466333° пн. ш. 30.474750° сх. д. / 50.466333; 30.474750Координати: 50°27′58″ пн. ш. 30°28′29″ сх. д. / 50.466333° пн. ш. 30.474750° сх. д. / 50.466333; 30.474750
Координати кінця 50°28′28″ пн. ш. 30°27′46″ сх. д. / 50.474472° пн. ш. 30.462889° сх. д. / 50.474472; 30.462889
Поштові індекси 04050
Транспорт
Найближчі станції метро Kiev Metro Third Line logo.svg «Лук'янівська»
Kiev Metro Third Line logo.svg «Дорогожичі»
Автобуси А 31
Тролейбуси Тр 6, 18, 28, 33
Маршрутні таксі Мт 179, 181, 217, 586, 598-Д
Рух двосторонній
Покриття асфальт
Зовнішні посилання
Код у реєстрі 10325
У проєкті OpenStreetMap r415963
Мапа
CMNS: Вулиця Герцена на Вікісховищі

Прилучаються вулиці Лермонтовська, Деревлянська, Овруцька і Академіка Ромоданова, а також провулок Герцена.

ІсторіяРедагувати

Вулиця виникла у 7090-ті роки XIX століття. Спершу це був безіменний проїзд, але, коли у 1890 році у сквері на розі з Великою Дорогожицькою вулицею (сучасна вулиця Юрія Іллєнка) було споруджено каплицю св. Осія, проїзд стали називати Осіївським. У 1892 році його офіційно позначили на плані міста як Осіївську вулицю. Але новостворена вулиця була занадто короткою, а будинки по ній були пронумеровані так, начебто вони знаходилися по Великій Дорогожицькій вулиці. Продовженням Осіївської слугувала Малодорогожицька вулиця (назва — з 1869 року[1]), яка мала власну нумерацію, що створювало безлад та непорозуміння. Врешті-решт місцеві жителі звернулися у 1910 році до міської влади з проханням вирішити це питання, і у 1912 році обидві вулиці були об'єднані під назвою Осіївська вулиця та перенумеровані заново, від розгалуження з Великою Дорогожицькою.

Сучасну назву на честь російського письменника Олександра Герцена вулиця отримала у 1939 році[2]. Заключний відрізок вулиці Герцена — незабудований узвіз до Реп'яхова яру — з 1957 року[3] носить назву узвіз Герцена.

ЗабудоваРедагувати

Наприкінці XIX — на початку XX століття вулиця мала рядову двоповерхову забудову, частина якої збереглася до другої половини XX століття. Серед будинків по вулиці виділяється № 6 — особняк, що належав архітектору Едуарду Брадтману. Двоповерховий будинок зведений у 1914 році, у стилі модерн. Фасад прикрашений орнаментальними вставками та деталями.

Ще однією пам'яткою історії та архітектури є будинок № 12 — колишній особняк Октавіана Більського, за радянських часів — дача Микити Хрущова. У 1889 році аптекарський помічник Октавіан Більський (Бєльський) придбав у Кмитовім Яру ділянку під будівництво. У 1893 році тут розпочалося будівництво садиби за проектом архітектора Миколи Казанського. Будинок мав дев'ять вікон по фасаду, з двома ризалітами по краях, які переходили у вежоподібні об'єми, увінчані банями зі шпилем. Фасад був декорований в стилі неоренесансу. Пізніше Більський, ставши вже власником аптеки, придбав сусідню ділянку і спорудив на ній другий особняк, який здавався в оренду. Обидва будинки, оточені парком, склали відокремлену від іншої забудови садибу. У 1920-х роках особняки були націоналізовані, а парк став місцем громадського відпочинку. Згодом садиба була перетворена на режимний об'єкт. Спочатку тут мешкав у 19341937 роках народний комісар внутрішніх справ УРСР Всеволод Балицький. За його наказом ліве крило особняка розбудували, а в парку спорудили численні малі архітектурні форми — містки, альтанки, статуї тощо. Перед війною 1941–1945 років вся садиба використовувалася як піонерський табір для дітей співробітників НКВС.

 
Колишня дача Хрущова в Києві, вул. Герцена, 12

Наприкінці 1943 року сюди переїхав член Військової ради I Українського фронту Микита Хрущов, і мешкав тут до 1949 року. Коли Хрущов переїхав до Москви, садиба продовжувала бути резиденцією перших секретарів ЦК. Останнім тут мешкав Петро Шелест. Його наступник, Володимир Щербицький, передав особняк НДІ педіатрії, акушерства і гінекології.

ПриміткиРедагувати

  1. Часть оффиціальная [ О наименованіи нѣкоторыхъ улицъ и площадей въ Кіевѣ ] // Кіевлянинъ. — 1869. — № 95. — 14 августа. — С. 1–2. (рос. дореф.) Архівовано з першоджерела 15 березня 2013.
  2. Постанова президії Київської міської Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів від 19 серпня 1939 року № 1148/25 «Про перейменування вулиць по Молотовському району» // Державний архів м. Києва, ф. Р-1, оп. 1, спр. 11829, арк. 44–47. Архівовано з першоджерела 10 квітня 2015.
  3. Рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 20 серпня 1957 року № 1428 «Про найменування та перейменування вулиць м. Києва» // Державний архів м. Києва, ф. Р-1, оп. 4, спр. 915, арк. 799–808. Архівовано з першоджерела 15 квітня 2013.

ПосиланняРедагувати

ДжерелаРедагувати