Войтківський Йосип Карлович

Йосип Карлович Войтківський (народ. 20 червня 1920 року) — радянський танкіст, учасник Великої Вітчизняної війни, повний кавалер Ордена Слави.

Йосип Карлович Войтківський
Народження 20 червня 1920(1920-06-20)
с. Зелениця, нині Ємільчинський район, Житомирська область, УРСР, СРСР
Смерть 22 січня 2015(2015-01-22) (94 роки)
Приналежність СРСР СРСР -> Україна Україна
Рід військ танкові війська
Роки служби 1940-1946
Партія КПРС
Звання CCCP army Rank starshyj lejtnant infobox.svg Старший лейтенант (СРСР), полковник (Україна)
Формування 89-а танкова бригада
Війни / битви Німецько-радянська війна
По відставці голова Барашівської сільради
Нагороди
Орден Трудового Червоного Прапора Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Вітчизняної війни II ступеня Орден Червоної Зірки
Орден Червоної Зірки Орден Слави I ступеня Орден Слави II ступеня Орден Слави III ступеня
Медаль «За бойові заслуги»

У роки Великої Вітчизняної війни працював стрільцем-радистом екіпажу танка Т-26, 42-ї танкової дивізії , 21 механізованого корпусу, потім Т-34 203-го танкового батальйону 89-ї танкової бригади, 1-го танкового корпусу. Багаторазово нагороджений за забезпечення безперебійного радіозв'язку з командуванням та танками батальйону. Учасник Параду Перемоги на Червоній площі Москви 24 червня 1945 року.

У повоєнні роки працював головою Барашівської сільради (Ємільчинський район Житомирської області), після виходу на пенсію став головою ради ветеранів війни та праці. Член бюро райкому Комуністичної партії України.

БіографіяРедагувати

Народився 20 червня 1920 року у селі Зелениця (нині Ємільчинського району Житомирської області) у родині селянина. Українець. У 1939 році закінчив 8 класів школи і потім працював секретарем Зеленицької сільської ради[1].

У Червоній армії з жовтня 1940 року. На фронті у Велику Вітчизняну війну з 26 червня 1941 року, радист-кулеметник танку Т-26, 42-ї танкової дивізії, 21-го механізованого корпусу. Бойове хрещення отримав 27 червня 1941 року, у боях у м. Даугавпілс, де танк Т-26 був підбитий у перший день бойових дій. Після втрати бойової машини, бойові дії продовжував з гвинтівкою як піхотинець до серпня 1941 року. Після розформування 21-го механізованого корпусу — курсант 9-го запасного танкового полку. У цей час у районі Ясної Поляни (Тульська область) знаходилась на формуванні у резерві Ставки ВГК 89-а танкова бригада 1-го танкового корпусу, куди вона була виведена після боїв на Брянському фронті[2]. Старший сержант Й. К. Войтківський був призначений начальником радіостанції 203-го танкового батальйону цієї бригади. Після закінчення формування, 7 жовтня 1942 року, бригада у складі 1-го танкового корпусу воювала на Південно-Західному фронті. З 9 січня по 15 березня 1943 року бригада знову була виведена для поповнення у резерв Ставки ВГК у Тамбовський танковий військовий табір. Після березневих та квітневих боїв на Західному фронті, 22 травня 1943 року бригада перейшла у підпорядкування Брянського фронту.

18 липня 1943 року начальник радіостанції 203-го танкового батальйону 89-ї танкової бригади старший сержант Й. К. Войтківський врятував від вогню штабну машину з радіостанцією, яка загорілася від сильного мінометного вогня. Нагороджений медаллю «За бойові заслуги» (10 серпня 1943).

28 вересня 1943 року в ході Брянської операції танкісти бригади брали участь у визволенні міста Вітка (Гомельська область Білорусі)[3]. В ході боїв 16-19 листопада 1943 року радист-стрілець Т-34 203-го танкового батальйону старший сержант Й. К. Войтківський відзначився при підтримці радіозв'язку командира танку з командуванням. При цьому екіпажем його танку було знищено дві зенітних установки, дві гармати, 4 протитанкових рушниці, один міномет та до 25 солдатів та офіцерів противника. За цей епізод був нагороджений першим орденом Червоної Зірки (3 грудня 1943). Член ВКП(б)/КПРС з листопада 1943 року.

З 28 грудня 1943 року 89-а танкова бригада вступила в розпорядження 1-го Прибалтійського фронту. У лютому 1944 року у боях в районі села Шатрово (Вітебська область, Білорусь) радист-стрілець екіпажу Т-34 89-ї танкової бригади 1-го танкового корпусу 11-ї гвардійської армії 1-го Прибалтійського фронту старший сержант Й. К. Войтківський забезпечив безперебійний радіозв'язок командира батальйону зі штабом бригади, а також вогнем з кулемету знищив близько 10 солдатів противника. 13 березня 1944 року нагороджений орденом Слави III ступеня.

Влітку 1944 року війська фронту брали участь у великомасштабній Білоруській наступальній операції (операція «Багратіон»). 29 червня 1944 року танкісти бригади перейшли у наступ з метою розгрому угруповання німецьких військ та визволення міста Полоцька (Полоцька наступальна операція). В цей день у бою за село Наліци та станцію Вєтрино (Вітебська область, Білорусь) гвардії старший сержант Й. К. Войтківський проявив виключну енергійність до виконання завдання, поставленого перед батальйоном. У ході атаки він знаходився у екіпажі командира 203-го танкового батальйону капітана Поварова, танк якого йшов у бойових порядках батальйону. А менше, ніж за тиждень, 3 липня танкісти бригади разом з іншими частинами та з'єднаннями 1-го Прибалтійського фронту взяли участь у визволенні міста Глибоке. За забезпечення безперебійного зв'язку 22 вересня 1944 року гвардії старший сержант Й. К. Войтківський був нагороджений орденом Вітчизняної війни II ступеня.

У ході Мемельської операції у місті Кельме (Литва) та далі при наступі на Тильзит (нині Совєтськ Калінінградської області) гвардії старший сержант Й. К. Войтківський знову виконував обов'язки стрільця-радиста у екіпажі командира 203-го танкового батальйону капітана Поварова (в складі тієї ж бригади, 2-а гвардійська армія). Протягом усього штурму міста Кельме та у ході подальшого наступу з 6 по 13 жовтня 1944 року він забезпечував безперервний зв'язок з командиром бригади, командирами рот і штабами. Його знання справи та холоднокровність у складній бойовій обстановці дозволили комбату у режимі реального часу керувати діями свого батальйону та своєчасно інформувати командира бригади та штаби про бойову обстановку. Крім того, своєю влучною стрільбою з кулемету він вивіл з ладу дві автомашини та понад 10 солдатів противника. А 10 жовтня танкісти бригади визволили місто Шилуте (нині Литва). За відзнаку у цих боях 19 листопада 1944 року гвардії старший сержант Й. К. Войтківський був нагороджений орденом Слави II ступеня.

19 жовтня 1944 року бригада вступила в підпорядкування 3-го Білоруського фронту. 17-22 січня 1945 року у ході Інстербурзько-Кенігсберзької операції при прориві оборони противника у районі міста Грудзьондз (Польща) гвардії старшина Й. К. Войтківський забезпечив надійний радіозв'язок командуванню, що за оцінкою командира 2-го танкового батальйону майора Удовиченко, забезпечило успіх операції, а також знищив 5 автомашин, два вози і близько взводу піхоти противника з танкового кулемету. 20 січня танкісти бригади звільнили міста Тильзит (нині Совєтськ) та Гросс-Скайсгіррен (нині Большаково Славського району Калінінградської області). 7 березня 1945 року гвардії старшина Й. К. Войтківський був повторно нагороджений орденом Слави II ступеня (19 серпня 1955 року перенагороджений орденом Слави I ступеня), а 89-й танковій бригаді було присвоєно почесне найменування «Тильзитська».

Стрілець-радист 3-го танкового батальйону гвардії старшина Й. К. Войтківський закінчив війну 30 квітня 1945 року, коли 89-а танкова бригада була виведена у резерв 3-го Білоруського фронту. За вмілу стрільбу з лобового танкового кулемету він був також представлений до другого ордену Червоної Зірки (нагороджений 2 червня 1945).

Учасник Параду Перемоги у Москві, старшина Й. К. Войтківський крокував на чолі зведеного полку 1-го Прибалтійського фронту, ніс прапор своєї 89-ї танкової бригади[4].

У червні 1946 року демобілізований. Проживав у селі Бараші Ємільчинського району Житомирської області. Відновлював зруйноване господарство, працював у заготівельних організаціях[5]. З 1959 року — лейтенант у відставці. У 2004-му старший лейтенант, 2005-му — капітан, 2008-му — майор, 2009-му — підполковник, 2010-му — полковник. (Указ Президента України № 189 від 15.04.2010 р.). У 1969 році був обраний головою Барашівської сільради, де працював до 1982-го року. Нагороди у мирний час: орден Трудового Червоного Прапора — 1971 рік. № нагороди 617603; орден «Знак Пошани» — 1976-й рік. № нагороди 1368257; орден Богдана Хмельницького — 1999-й рік. № нагороди 585.

Після виходу на пенсію став головою Ради ветеранів війни та праці. Вів активне громадсько-політичне життя, член Комуністичної партії України, член бюро райкому. Був одним з активістів, що відродили партійний осередок компартии у селі Бараші після заборони Комуністичної партії України. Почесний ветеран України. Почесний житель Ємільчинського району. Помер 22 січня 2015 року. Похований на кладовищі у с. Бараші.

НагородиРедагувати

Радянські державні нагороди:

Пам'ятьРедагувати

З 2010 року у селищі Ємільчине Житомирської області на честь Й. К. Войтківського щорічно проходить турнір з волейболу серед дівчат[6].

ПриміткиРедагувати

  1. Войтковский Иосиф Карлович. Министерство обороны Российской Федерации. Процитовано 2014-10-27. 
  2. 89-я танковая бригада. Танковый фронт. Процитовано 2014-11-05. 
  3. СССР // Справочник «Освобождение городов: Справочник по освобождению городов в период Великой Отечественной войны 1941—1945» / М. Л. Дударенко, Ю. Г. Перечнев, В. Т. Елисеев и др. — М.: Воениздат, 1985. — 598 с.
  4. Единственный на Житомирщине полный кавалер ордена Славы получил поздравления от Президента. Журнал Житомира. 12 мая 2009. Процитовано 2014-10-27. 
  5. Александр Кочин (2006-06-29). Знаменосец. Газета «Коммунист». Процитовано 2014-10-27. 
  6. Смирных В. (21 мая 2014). В честь героя. Газета «Коммунист» № 35. Архів оригіналу за 2014-10-27. Процитовано 2014-10-27. 

ДокументиРедагувати

  • Информация в електронному банку документів «Подвиг Народу»ЦАМО
  • Орденська книжка Г № 672085 від 24.10.1955 р., завірена печаткою та підписом Секретаря Президії Верховної Ради СРСР О. Горкіна
  • Військовий квиток ВМ № 117793, особисті спогади з родинного архіву.

ЛітератураРедагувати

  • Войтковский Иосиф Карлович // Кавалеры ордена Славы трёх степеней: Краткий биографический словарь / Пред. ред. коллегии Д. С. Сухоруков. — М.: Воениздат, 2000. — 703 с. — 10 000 экз. Кавалеры ордена Славы трёх степеней: Краткий биографический словарь / Пред. ред. коллегии Д. С. Сухоруков. — М. : Воениздат, 2000. — Т. 3. — 703 с. с. — 10 000 прим. — ISBN 5-203-01883-9.
  • Звёзды солдатской славы: очерки о полных кавалерах ордена Славы / [сост.: Г. И. Кривохижин, Д. Ф. Романов; предисл. В. Кавуна]. — Киев: Молодь, 1980. — С. 37—44. — 157 с.
  • Солдатская слава: книга 4. / Г. И. Андреев, И. Д. Вакуров. М.: Воениздат, 1976. — 288 с.

ПосиланняРедагувати