Вознесенський Флорівський жіночий монастир
Вознесенський Флорівський жіночий монастир (іноді Фролівський[1]) — найдавніший жіночий монастир Києва. Відомий з XVI ст., розташований на Подолі. Монастир первісно названий на честь святих Флора і Лавра, нині — Свято-Вознесенський Флорівський жіночий монастир. Підпорядкований УПЦ (МП).
 Вознесенська церква та дзвіниця | |
| 50°27′48″ пн. ш. 30°30′48″ сх. д. / 50.46333° пн. ш. 30.51333° сх. д. | |
| Розташування | Київ  Україна вулиця Фролівська, 6/8 |
|---|---|
| Конфесія | православ'я |
| Єпархія | Київська єпархія УПЦ (МП) |
| Тип монастиря | Жіночий монастир |
| Побудований на честь | Флор і Лавр |
| florovsky-mon.church.ua | |
 | |
 Вознесенський Флорівський жіночий монастир у Вікісховищі | |
Історія
ред.Перша письмова згадка у грамоті 1566 року короля Польщі Сигізмунда II Августа.
Залишався православним за доби польського панування. Володів землями, зокрема, у XIX ст. — Замковою горою, одна з назв якої тепер — Флорівська гірка. Гетьман Петро Сагайдачний наприкінці життя надав кошти для будівництва нової церкви при монастирі[1].
1710 року був об'єднаний з Вознесенським монастирем (той ліквідували в інтересах будівництва Старої Печерської фортеці, тепер на його місці Мистецький арсенал). Значної перебудови храм зазнавав після пожеж 1718 та 1811 років. Над його відновленням у 1811—1824 рр. працював архітектор Меленський.
До сьогодні збереглася значна частина монастирських будівель початку XIX ст.
Восени 2019 року для будівництва келій було зруйновано будинок Артинова у Подільському районі Києва. Він був збудований у 1809-1811 роках і є пам’яткою містобудування та архітектури за номером 18/13.[2]
На початку червня 2020-го року в монастирі було зафіксовано спалах коронавірусу, установу було закрито на карантин[3].
Духовне життя
ред.Відомий благодійними та освітніми справами наприкінці XIX ст (діяли школа та лікарня для незаможних).
У XVII—XVIII ст. ігуменями монастиря ставали княгиня Катерина Милославська, графиня Апраксіна, княгиня Шаховська. У 1760-ті роки намісницею монастиря була бурмистриха Анастасія Василівна Чишинич-Власенко (урод. Тихонович), у чернецтві Олександра – теща архітектора Івана Григоровича Григоровича-Барського. Його послушницею була княгиня Наталія Долгорукова.
Ігуменя Флорівського монастиря Смарагда, написала відому серед православних вірян книгу «Благоговейные христианские размышления».
У Флорівському монастирі прийняла постриг Олександра Мельгунова, засновниця Серафимо-Дивіївського монастиря.
Служби відправляє священство Українська православна церква [4].
Галерея
ред.-
Вознесенська церква, 1732 -
Воскресенська церква, 1824 -
Територія монастиря -
Дзвіниця, 1821 -
Церква Казанської Божої матері -
Вознесенський монастир наприкінці XIX ст.
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ а б Яворницький Д. І. Гетьман Петро Конашевич Сагайдачний / В. Щербак (упорядник, автор передмови). Коли земля стогнала. — К. : Наукова думка, 1995. — С. 313. — ISBN 5-319-01072-9.
- ↑ Під виглядом реставрації у Києві розбирають стіни будинку-пам’ятки 1811 року. https://risu.org.ua/. Релігійно-інформаційна служба України. 16 жовтня 2019. Архів оригіналу за 16 жовтня 2019. Процитовано 16 жовтня 2019.
- ↑ У Києві новий спалах коронавірусу: жіночий монастир відправили на карантин. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 22 квітня 2021. Процитовано 1 червня 2020.
- ↑ Фролівський монастир. www.alexandria.com.ua (ru-ru) . Архів оригіналу за 7 червня 2010. Процитовано 22 травня 2017.
Джерела та література
ред.- Офіційний сайт монастиря [Архівовано 13 березня 2022 у Wayback Machine.]
- Про історію
- Білокінь С. І. Київський Свято-Флорівський Вознесенський жіночий монастир [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
- Вортман Д. Я. Київський Свято-Вознесенський монастир [Архівовано 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 266. — ISBN 978-966-00-0692-8.