Відкрити головне меню

Вознесенське (Золотоніський район)

Возне́сенське — село в Україні, в Золотоніському районі Черкаської області, центр сільської ради, якій також підпорядковані селища Канівщина, Пальміра і Степове. Населення — 3863 осіб.

село Вознесенське
Країна Україна Україна
Область Черкаська область
Район/міськрада Золотоніський район
Рада/громада Вознесенська сільська рада
Код КОАТУУ 7121582000
Облікова картка Вознесенське 
Основні дані
Засноване 1724
Населення 3863
Поштовий індекс 19741
Телефонний код +380 4737
Географічні дані
Географічні координати 49°45′31″ пн. ш. 32°09′44″ сх. д. / 49.75861° пн. ш. 32.16222° сх. д. / 49.75861; 32.16222Координати: 49°45′31″ пн. ш. 32°09′44″ сх. д. / 49.75861° пн. ш. 32.16222° сх. д. / 49.75861; 32.16222
Водойми річка Сухий Згар
Відстань до
обласного центру
35,9 (фізична) км[1]
Відстань до
районного центру
16 км
Найближча залізнична станція Пальміра
Відстань до
залізничної станції
1 км
Місцева влада
Адреса ради с. Вознесенське, вул. Центральна, 21
Сільський голова Титаренко Олесандр Васильович
Карта
Вознесенське. Карта розташування: Україна
Вознесенське
Вознесенське
Вознесенське. Карта розташування: Черкаська область
Вознесенське
Вознесенське

Село розташоване на річці Сухий Згар за 16 км від районного центру — міста Золотоноша та за 1 км від залізничної станції Пальміра.

ІсторіяРедагувати

Поблизу села виявлено кургани доби бронзи.

Наприкінці XVII століття на місці нинішнього села була вільна слобода. У 30-х роках XVIII століття її віддано у володіння черкаському генералу поміщику Штофелю. У «Генеральному слідстві Переяславського полку» 17291730 років записано:

« Слобідкою над річкою Згар'ю, 15 дворів, володіє іноземний генерал-квартирмейстер Штофель по купчій. »

За прізвищем цього поміщика (в народній переробці) село назвали Штомпелівкою. Така назва збереглася до середини XIX століття. Потім Штомпелівка перейшла до графів Капністів.

У 1778 році в селі було 15 дворів і 78 мешканців. У 1820 році почала діяти новозбудована Вознесенська церква і село було перейменовано на Вознесенське.

Перед реформою 1861 року село було поділено на дві частини. Однією володів Капніст, іншою — поміщик Білуха. Граф Капніст мав парк, де стояв гарний, схожий на замок, двоповерховий будинок з 42 кімнатами, що мав дві високі вежі, балкони з колонами й статуями. У ньому знаходилася велика бібліотека, яка в 1917 році була частково розібрана, а частково спалена разом з палацом. Схилами гори росли дуби. Парк і сад було знищено після 1917 року, а вікові дуби комунари зрізали на дрова для парових установок.

Після реформи 1861 року селяни одержали невеликі земельні наділи (3 десятини на двір). У пошуках кращої долі селяни двічі масово переселялися із села до Сибіру.

У 1905 році тут відбулося повстання селян-малоземельників, очолюване Травуцьким та Заярним. Бунт придушили, а ватажків заслали до Сибіру.

У 1913 році в селі налічувалося 1590 осіб.

Після Жовтневого перевороту 1917 року Вознесенське перейменовано в Луначарське. Ця назва проіснувала два роки. Протягом 1918 року в село заходили війська Скоропадського, Петлюри, німців.

Із встановленням радянської влади першим головою сільради був Тимофій Калашник. Село як центр волості об'єднувало 20 сіл, головою волосного комітету був обраний Трохим Степанчук.

У 1929—1930 роках в село прийшла колективізація; на території села було створено п'ять колгоспів.

З 1941 по 1943 рік — період нацистської окупації села. На фронт пішло 778 селян, 323 із них загинули. 22 вересня 1943 року село було відвойоване воїнами 9 бригади 3-го Сталінградського механізованого корпусу. Під час бою загинуло 58 бійців.

У 1958 році в селі утворено РТС. Діяв колгосп «Червоний прапор», за яким було закріплено 3,1 тисяч га сільськогосподарських угідь, в тому числі 2,8 тисяч га орної землі. Господарство спеціалізувалось на відгодівлі молодняка великої рогатої худоби.

У 1965 році село електрифіковано, збудовано хлібопекарню, яка за добу випікала 3-4 тонни хліба, яким забезпечувала вісім навколишніх сіл. У 1973 році її було закрито. Нині там один з найбільших цехів РТП. У 1965 році збудовано цукровий завод. Під його будівництво пішло 65 га землі. У 1970 році відкрито сільський клуб.

СучасністьРедагувати

На сьогодні в селі дві середні школи, де навчається близько 400 учнів, два будинки культури, будинок пристарілих, два дитячі садки, дві бібліотеки, фельдшерсько-акушерський пункт, дільнична лікарня.

Діють сільськогосподарські підприємства: СТОВ «Пальміра», СТОВ «Пальміра-відгодівля», Золотоніська сортовипробувальна станція та два фермерські господарства. Працюють ВАТ «Пальмірацукор», ВАТ «Пальмірське ремонтно-транспортне підприємство», Пальмірський цегельний завод, Пальмірська хлібоприймальна дільниця, паливний склад ТОВ «Черкаська енергетична компанія», СП «Нібулон» та ряд інших. Функціонує залізнична станція «Пальміра».

ПерсоналіїРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати