Вишинський Андрій Януарійович

Андрій Януарійович Вишинський (нар. 10 грудня 1883, Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія — пом. 22 листопада 1954, Нью-Йорк, США) — радянський політичний діяч польського походження, юрист і дипломат. У світову історію увійшов як головний державний обвинувач (генеральний прокурор СРСР) на сталінських «показових судових процесах» 1930-х років. Як правник був запеклим прибічником принципу «презумпції винності». Член ЦК ВКП(б) у 1939—1954 роках. Кандидат в члени Президії ЦК КПРС з 16 жовтня 1952 по 5 березня 1953 року.

Андрій Януарійович Вишинський
рос. Андрей Януарьевич Вышинский
RIAN archive 7781 Vyshinsky.jpg
А. Я. Вишинський в 1950 році
Народився 28 листопада (10 грудня) 1883[1][2]
Одеса, Російська імперія[3]
Помер 22 листопада 1954(1954-11-22)[3][4][…] (70 років)
Нью-Йорк, США[3]
·гострий інфаркт міокарда
Поховання Кремлівська стіна
Громадянство Flag of the Russian Empire (black-yellow-white).svg Російська імперіяСРСР СРСР
Національність поляк
Діяльність юрист
Alma mater Київський університет
Науковий ступінь доктор юридичних наук[d]
Вчене звання Список академіків АН СРСР і професор[d]
Знання мов польська, французька і російська[2]
Заклад Московський державний університет імені М. В. Ломоносова
Учасник німецько-радянська війна
Членство Російська академія наук, Академія наук СРСР і Центральний виконавчий комітет СРСР
Посада Генеральний прокурор СРСР
Попередник Іван Акулов
Наступник Михайло Панкратьєв
Партія меншовик з 1903 р.,
член РКП(б) з 1920 р.
Рід Вишинські
Батько Януарій Феліксович Вишинський
У шлюбі з Капітоліна Ісидорівна Михайлова
Діти Зінаїда Вишинська
Автограф Andrey Vyshinsky Signature 1940.png
Нагороди
Орден Леніна — 1945 Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Леніна Орден Леніна Орден Трудового Червоного Прапора — 1933
Медаль «За оборону Москви»
Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Сталінська премія — 1947

ЖиттєписРедагувати

Народився в родині власника аптеки Януарія Вишинського (пол. January Wyszyński), мати — вчителька музики. Як стверджує Станіслав Вишенський, прізвище Вишинський походить від рідко вживаної лексеми вишинк, що означає виторг жида-шинкаря.[6]

Після народження сина родина переїхала до Баку. У 1901 році поступив на юридичний факультет Київського університету, проте закінчив його тільки в 1913 році, оскільки неодноразово полишав навчання. В 1903 році вступив у партію меншовиків. Після закінчення університету викладав в приватній гімназії в Баку, був адвокатом. Після лютневої революції 1917 року був комісаром міліції Якиманського району в Москві. Підписав наказ про арешт німецького шпигуна В. І. Ульянова-Леніна (див. «Пломбований вагон»)[7][8]. Через три роки, коли перемога більшовиків у Громадянській війні стала очевидною, він вступив в партію більшовиків. З липня 1923 року — суддя Верховного суду СРСР, з того часу суміщає роботу в інших органах і суддівство. В 1925—1928 роках був ректором Московського університету.

У 1928—1931 роках — член колегії Народного комісаріату освіти РРФСР. У 1931 році — голова Колегії захисників.

З 11 травня 1931 по травень 1934 року — прокурор Російської РФСР. Одночасно у травні 1931 — червні 1933 року — прокурор Кримінально-процесуальної колегії Верховного Суду РРФС. У травні 1931 — червні 1933 року — заступник народного комісара юстиції Російської РФСР.

У червні 1933 — 3 березня 1935 року — заступник прокурора СРСР. Був обвинувачувачем у Шахтинському процесі.

З 3 березня 1935 по 31 травня 1939 року — генеральний прокурор СРСР. Був генеральним державним обвинувачувачем на всіх трьох Московських процесах 1936-38 років. Для нього був характерним жорсткий стиль, безцеремонність, першопочаткова впевненість у тому, що підсудні — винні, вираження зневаги до підсудних.

Зразок риторики А. Вишинського на показних процесах, якою він характеризує старих більшовиків з «ленінської гвардії»:

…«шпионы и изменники», «зловонная куча человеческих отбросов», «звери в человеческом облике», «отвратительные негодяи»…

«Расстрелять их всех, как бешеных псов!»… «Раздавить проклятую гадину!»[9]

У 1937—1941 роках — директор Інституту права Академії наук СРСР. Академік АН СРСР (1939), за свою основну роботу — «Теорія судових доказів» — отримав Сталінську премію.

31 травня 1939 — 15 травня 1944 року — заступник голови Ради народних комісарів СРСР.

З червня по серпень 1940 року — уповноважений ЦК ВКП(б) по Латвії.

Одночасно в 1930 — березні 1946 року — 1-й заступник народного комісара закордонних справ СРСР.

30 травня — 6 серпня 1945 року — політичний радник Групи окупаційних радянських військ в Німеччині.

У березні 1946 — 4 березня 1949 року — заступник міністра закордонних справ СРСР із загальних питань.

4 березня 1949 — 5 березня 1953 року — міністр закордонних справ СРСР. Працював на початковому етапі Холодної війни і під час війни в Кореї.

19 травня — 2 серпня 1949 року — голова Комітету інформації при РМ СРСР.

5 березня 1953 — 22 листопада 1954 року — 1-й заступник міністра закордонних справ СРСР. Одночасно постійний представник СРСР при Організації Об'єднаних Націй та постійний представник СРСР в Раді Безпеки Організації Об'єднаних Націй.

Помер 22 листопада 1954 року в Нью-Йорку, похований на Красній площі біля Кремлівської стіни. Після ХХ з'їзду КПРС в 1956 році Вишинського «посмертно репресовано», його праці перестали бути офіційними посібниками для радянських юристів.

Див. такожРедагувати

 
А. Вишинський (в середині) під час суду над К. Радеком

ПриміткиРедагувати

  1. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118967932 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. а б Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. а б в Вышинский Андрей Януарьевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  4. Encyclopædia Britannica
  5. Енциклопедія Брокгауз
  6. Станіслав Вишенський. Силует катастрофи. — К.: Видавництво Жупанського, 2013. — С. 225. ISBN 978-966-2355-44-4
  7. Необхідне пояснення: розпорядження про арешт Леніна дав міністр юстиції Павло Миколайович Малянтович, який сам же і попередив Леніна про можливість арешту всупереч таємниці слідства, Вишинський ж просто виконував вказівки свого керівництва.
  8. В. В. Соколов. Вышинский Андрей Януарьевич (министр иностранных дел СССР 1949—1953 гг.) // «Дипломатический вестник». — 2002 г., июль. (рос.)
  9. Надежда Аллилуева, Павел Аллилуев: Вышинский (рос.)

ПосиланняРедагувати