Василь Тишкевич
Василь Тишкевич (пол. Bazyli Tyszkiewicz, 1492 — 13 серпня 1571) — державний діяч Литовсько-Руської держави й Речі Посполитої.
Василь Тишкевич | |
---|---|
Народився | 1492 |
Помер | не раніше 10 серпня 1570 і не пізніше 11 вересня 1570 |
Поховання | Супрасльський Благовіщенський монастир |
Країна | Велике князівство Литовське Річ Посполита |
Діяльність | політичний і державний діяч Речі Посполитої |
Титул | граф |
Посада | Підляський воєвода[1][2], смоленський воєвода[1], Староста Волковиськийd, староста Пінськийd[3], староста бобруйськийd, маршалок господарський, Мінський старостаd, Черкаський староста[d], староста красносельськийd, Q65240622?, Канівський старостаd і Q108757181?[4] |
Військове звання | воєвода Підляський |
Конфесія | православний, кальвініст |
Рід | Тишкевичі |
Батько | Тишко Каленкович |
У шлюбі з | Aleksandra Czartoryskad[5] і Q123723003?[1] |
Діти | Юрій, Остап, Остап, Каленик |
Короткий життєпис
ред.Син Тишка Калениковича, брат Гаврила, Михайла і Льва Тишковичів. Двічі був одружений. Від першого шлюбу з княгинею Олександрою Чорторийською (пол. Aleksandra Czartoryska) мав дочку Анастасію та трьох синів — Юрія, Каленика й Івана-Остафія. Від другого шлюбу з Анастасією Сопотько народилися Євстафій, Серафін та Олександра.
У заповіті висловив бажання, щоб по його смерті дружина з дочкою Олександрою і зятем Олександром Ходкевичем тіло його «відвезли й поховали в монастирі їх милості панів Ходкевичів у Супраслі»[6]. На його надгробку викарбували герб і напис руською мовою:
Въ лето отъ Начотения Господа Бога и Спаса нашего Иисуса Христа 1571 месяца Августа 13 дня въ неделю, преставился раб Божій панъ Василий Тишковичъ Воевода Смоленскій Староста Менскій и Пинскій. Положен въ Храме Благовещенія Богородицы, въ монастыри Супрасльскомъ. |
Могильний камінь Василя Тишкевича знаходиться в музеї Віленського університету.
Служба
ред.Придворний королівський (з 1522), староста красносільський, черкаський і канівський (з 1536), мінський (з 1544), вовковиський (з 1546), пінський (з 1569), бобруйський, гайнівський, маршалок господарський (1546 — 1558), воєвода підляський (1558 — 1569) і смоленський (з 1569 — 1571).
5 листопада 1569 року отримав від Сигизмунда II Августа титул графа «на Логойську і Бердичові». Засновник «графської гілки» Тишкевичів. Брав участь у боях з кримськими татарами.
Посол у Кримське ханство і Московське царство.
Політичні й релігійні погляди
ред.Виступав проти укладення Люблінської унії, за що був позбавлений посади підляського воєводи. Один з представників магнатської опозиції політиці Сигізмунда Августа.
Перейшов з православ'я в кальвінізм[7].
Примітки
ред.- ↑ а б в Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego : spisy. T. 4, Ziemia smolenśka i województwo smolenśkie XIV-XVIII wiek / за ред. A. Rachuba — Warszawa: Wydawnictwo DiG, 2003. — С. 215. — 412 с. — ISBN 83-7181-279-5
- ↑ Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. Wolff — Kraków: 1885. — С. 43.
- ↑ Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego. Spisy, t. VIII, Ziemia brzeska i województwo brzeskie XIV‒XVIII wiek / за ред. A. Rachuba — Warszawa: 2020. — С. 305. — ISBN 978-83-65880-89-5
- ↑ Чарняўскі Ф. Ураднікі Менскага ваяводства XVI—XVIII стст. Біяграфічны даведнік. Выпуск IV (гараднічыя, мечныя) — Мінск: Віктар Хурсік, 2015. — 512 с.
- ↑ Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku / за ред. J. Wolff — Warszawa: 1895. — С. 22.
- ↑ Алесь Зайка. Васіль Тышкевіч[недоступне посилання] // «Івацэвіцкі веснік», 3 серпня 2010.
- ↑ Анатоль Грыцкевіч. Тышкевічы // Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 3 т. / рэд. Г. П. Пашкоў і інш. Т. 2: Кадэцкі корпус — Яцкевіч. — Мінск: Беларуская Энцыклапедыя, 2005. С. 682.
Джерела
ред.- Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя / рэд. кал.: Г. П. Пашкоў (галоўны рэд.), Т. У. Бялова і інш. ; мастак З. Э. Герасімович. — 2-е выданне. — Мінск : Выд. «Беларуская Энцыклапедыя імя Пятруся Броўкі, 2005—2010. — Т. 1—3. — ISBN 978-985-11-0392-4. (біл.)
Посилання
ред.- Тишкевич Василь // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1966. — Т. 8, кн. XV : Літери Ст — Уц. — С. 1901. — 1000 екз.
Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |