Тишко Каленикович
Тишко Каленикович (пом. після 1487) — київський боярин другої половини XV століття, державний діяч Литовсько-Руської держави. Безпосередній починальник роду Тишкевичів. Внук Каленика Мишковича по лінії молодшого сина-тезки.
| Тишко Каленикович | |
|---|---|
.jpg) Уявний портрет 1794 року | |
| Народився | 1452 |
| Помер | 1501 |
| Підданство | Литовсько-Руська держава |
| Національність | русин |
| Конфесія | православ'я |
| Рід | Тишкевичі |
| Батько | Каленик Каленикович |
| Діти | 5 синів |
 | |
Вірогідно, що саме він згадується у листі великого князя Казимира Ягеллончика київському воєводі Юрію Пацевичу від 22 травня 1487 року. Ним господар підтвердив «якомусь Тишку», ототожнюваного з Калениковичем, право на держання землі в київському повіті на умовах служби. Раніше ця земля належала такому собі Карпу Лупандичу, допоки той не «побіг до Волох»[1].
Шимон Окольський та інші пізніші геральдики приписують Тишку низку не підкріплених джерелами легендарних титулів, таких як гетьман і воєвода землі київської та староста переяславський[2].
Т. Каленкович мав 5 синів, яких стали іменувати за зменшувальною формою імені батька Тишковичами, а пізніше Тишкевичами:
- Борис (помер після 1499), одружений з Милохною Дашкевичівною;
- Лев (Дмитро), господарський дворянин, одружений з Феклою;
- Гаврило, господарський дворянин, одружений з Анастасією Сапега;
- Михайло, господарський дворянин, одружений з Софією Яциничівною;
- Василь, черкаський і канівський намісник, маршалок господарський, мінський і пінський староста, підляський і смоленський титулярний воєвода, одружений з Олександрою Семенівною Чорторийською.
ПриміткиРедагувати
- ↑ Lietuvos Metrika, knyga nr. 4 (1479–1491): Užrašymų knyga 4. — Vilnius : Lietuvos istorijos institutas, 2004. — С. 134-135.
- ↑ Глінскі А.С. Родавыя легенды русінскіх магнацкіх родаў Вялікага Княства Літоўскага ў XVI—XVII стст.: на прыкладзе Сапегаў і Тышкевічаў // Працы гістарычнага факультэта БДУ : навуковы зборнік / Беларускі дзяржаўны ўніверсітэт. — 2015. — Вип. 10. — С. 13.
ДжерелаРедагувати
- Яковенко Н.М. Українська шляхта з кінця XIV — до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна / Н. Яковенко. — Київ : Критика, 2008. — С. 182-183, 186.