Відкрити головне меню

Варнак — повість Тараса Шевченка російською мовою, написана за мотивами однойменної поеми. Датується орієнтовно 1853 роком, Новопетровське укріплення.

Варнак
Жанр повість
Автор Тарас Григорович Шевченко
Мова російська
Написано 1853 (орієнтовно)
Опубліковано 1886
Видавництво Кіевская старина

У «Варнаку» Шевченко започаткував одну з головних тем своєї прозової творчості — тему трагічної долі кріпака-інтелігента, поставлену в центр наступних повістей «Музикант» (1854 — 1855) і «Художник» (1856).[1]

Історія написанняРедагувати

Повість створено під час заслання в Новопетровському укріпленні. Первісний автограф не відомий. Про нього поет згадував у листі до Бр. Залеського, написаному в червні 1856 р., зазначаючи, що «черновую рукопись» повісті на той час він «уничтожил». З чорнового автографа, ймовірно, на початку 1856 р. Шевченко замовив копію твору з метою опублікувати його в одному з російських журналів.

21 квітня 1856 р. він надіслав цю копію Бр. Залеському:

« Еще посылаю тебе «Варнака» и «Княгиню», прочитай их и поправь, где нужно, отдай переписать и пошли по следующему адресу: «В С.-Петербург, в Академию художеств, художнику Николаю Осиповичу Осипову, на квартире графа Толстого», — а если имеешь там доброго и надежного человека, то пошли на его имя для известного употребления »

Рукопис «Княгини» і лист до редактора-видавця журналу «Отечественные записки» А. О. Краєвського, в якому Шевченко просив надрукувати повість, були переслані М. О. Осипову раніше — в кінці 1854 — на початку 1855 р. і передані ним до «Отечественных записок». Проте поет тривалий час не мав про цей твір ніяких відомостей, не знав, де він знаходиться, і тому вирішив надіслати рукопис «Княгини» до Петербурга вдруге. Отримавши в травні 1856 р. лист від М. О. Осипова, в якому, зокрема, йшлося і про долю повісті «Княгиня», Шевченко повторив 20 травня у листі до Бр. Залеського прохання відіслати М. О. Осипову «Варнака»:

« А кстати о повествовании: по известному тебе адресу отошли только «Варнака», а «Княгиню» оставь у себя, она уже приютилась »

Вкінці листа він додав:

« На «Варнаке» напиши «Желяховскому» или оставь так. Как ты найдешь лучше, так и сделай »

Відповідаючи поетові 8 червня 1856 р., Бр. Залеський повідомив

« «Варнака» к Осипову я еще не послал; жду на днях верного и хорошего человека, которому хотел бы его поручить, а нет, то пошлю с Сигизмундом. Он едет тоже в Петер[бург] и, может быть, удастся ему сделать там что-нибудь для тебя[2] »

Бр. Залеський також зазначив, що передав рукопис повісті, пересланий Шевченком, польському поетові Е. В. Желіговському, який відбував заслання в Уфі:

« Сова[3] твой подарок принял со слезами — так мне писал »

Відтак копія «Варнака» з надісланої Шевченком копії повісті, замовити яку поет просив Бр. Залеського в листі від 21 квітня 1856 р., на той час вже була зроблена. В тому ж листі від 8 червня Бр. Залеський високо оцінив повісті «Варнак» і «Княгиня»:

« Обе вещи очень хороши, — хороши простотою и глубоким чувством — верностью. «Варнак» еще выше »

Разом з тим він зауважив:

« …Да только писец поганый переписывал, не говоря о бесчисленных ошибках, еще во многих местах пробелы — то двух-трех слов недостает, то иногда и целой строки. Жаль, очень жаль, что ты не просмотрел при отправлении »

У листі до Шевченка, написаному в грудні 1855 — березні 1856 р., М. О. Осипов, відзначивши, що він прочитав повість «Княгиня»

с удовольствием, тогда как у меня недостает терпения дочесть знаменитую французскую повесть или роман», зауважив, що «в рассказе много недостатков, проистекающих от недостатка отделки, подробностей, отрывочности развития[4]

Погодившись з М. О. Осиповим щодо недоліків «Княгини», Шевченко в листі-відповіді до нього від 20 травня 1856 р. відніс ці недоліки також і до «Варнака»:

« Кстати о Дармограе[5]: вы сделали замечание на его «Княгиню», совершенно согласное с моим замечанием: недостаток отделки в подробностях, и то большой недостаток […] Прислал он мне еще один рассказ, под названием «Варнак». Этот уже, кажется, немного круглее, но все-таки заметен тот же недостаток. Он, кажется, вовсе не читает великого Шотландца. Да и где его взять в этом Богом забытом краю? Выписать? Он беднее меня, а выпросить не у кого »

Зауваження Бр. Залеського та, ймовірно, М. О. Осипова про недоліки в повісті «Княгиня» спонукали Шевченка повернутися до роботи над «Варнаком». У другій половині червня 1856 р. Шевченко просить Бр. Залеського переслати йому повість для доопрацювання:

« Я весьма опрометчиво поступил с моим «Варнаком», и тем более, что черновую рукопись уничтожил. И теперь не знаю, что мне и делать. Если он у тебя переписан, то пришли его мне: там нужно многое поправить. Слог вообще довольно шершавый. Во всяком случае не посылай его Осипову. Я содержание помню и напишу его вновь »

Проте Бр. Залеський до від'їзду 4 липня 1856 р. з Оренбурга в зв'язку зі звільненням із заслання ще не одержав Шевченкового листа й не знав про його нові плани щодо повісті. У листі від 3 липня 1856 р. він повідомив Шевченка, що рукопис «Варнака» має відвезти до Петербурга З. Сераковський:

« Сигизмунд едет со мною, а из Москвы отправится в Питер — с ним благословил я на дорогу и твоего «Варнака»[6] »

У наступному листі до Шевченка від 18 вересня 1856 р. з с. Рачкевичі Слуцького повіту Мінської губернії Бр. Залеський сповістив:

« «Варнак», приготовленный к печати, то есть переписан, остался у Совы, вместе с принадлежащим ему экземпляром — он этого желал потому, что хотел передать его Михайлову, одному из теперешних писателей, с которым он очень хорош и который пишет во многих журналах. Когда я был в Уфе, его там не было, и потому «Варнак» остался на попечении Совы. Ему там будет хорошо, — поверь, друже мой, — и он, верно, не забудет и не затеряет его[7] »

Російський поет і перекладач М. Л. Михайлов, за допомогою якого Е. Желіговський сподівався надрукувати повість «Варнак», перебував у той час у науковій експедиції в Оренбурзькій губернії. Сам Бр. Залеський також докладав певних зусиль щодо публікування прозових творів Шевченка і повідомив про це в тому ж листі:

« В Москве я познакомился с некоторыми издателями «Русского вестника», и они желали бы иметь что-нибудь автора «Княгини»[7] »

.

Остання згадка про повість «Варнак» у відомих на сьогодні документальних джерелах за життя Шевченка — в його листі до Бр. Залеського від 8 листопада 1856 р. Поет вважав, що рукопис твору перебуває у Сераковського, і, не полишаючи, очевидно, наміру виправити повість або ж наново написати її, просить знищити перший варіант.

« Если он еще в Петербурге, то напиши ему мой искренний привет и покорнейшую просьбу уничтожить «Варнака»“ »

Можливо, єдиний відомий нам автограф «Варнака» і є новий варіант твору, написаний приблизно у другій половині 1856 р. Про це свідчить його мова, в якій значно менше українізмів (зокрема в авторській мові), ніж в інших перших Шевченкових повістях «Наймичка» і «Княгиня».

СюжетРедагувати

Сюжет повісті близький до сюжету однойменної поеми, створеної на засланні 1848 р.

На творі позначилося знайомство Шевченка з тогочасною літературою — російською, українською, західноєвропейською, а також із фольклором. Головний мотив повісті (як і поеми) «Варнак» — мотив розбійника, що покаявся, належить до найпоширеніших у світовій літературі[8]

Одну з легенд про злочинця, який покаявся, Шевченко переказав у листі з Новопетровського укріплення від 20 травня 1856 р. до М. О. Осипова. У «Варнаку» мотив морального переродження розбійника поєднується з іншим популярним мотивом — про «шляхетного розбійника», що вершить праведний суд. У повісті згадано Рінальдо Рінальдіні, героя роману Х.-А. Вульпіуса «Рінальдо Рінальдіні, розбійницький отаман», з яким порівнюється герой Шевченкового твору Кирило.

На образі Кирила — ватажка кріпаків-повстанців, розповіді про його діяльність відбилися народні пісні й перекази про українського народного героя Устима Кармалюка. Шевченка цікавила постать Кармалюка, «славного лицаря», як він назвав його у щоденнику. В Шевченковому альбомі 1846 — 1850 рр. є запис народної пісні «Ой Кармалюче, по світу ходиш…» рукою П. О. Чуйкевича з поправками поета. Текст іншої пісні про Кармалюка «Повернувся я з Сибіру…» записав 20 травня 1858 р. до щоденника Шевченка І. М. Лазаревський.

ДатуванняРедагувати

Тарас Шевченко був змушений підписувати повість фіктивною датою. Непрямим підтвердженням того, що «Варнака», як і «Наймичку», написано на засланні, є відсутність згадок про них у листуванні Шевченка та його сучасників у 40-х роках, у мемуарній літературі про цей період його життя. Про фіктивність датування твору 1845 р. свідчить зауваження самого Шевченка на початку повісті «Капитанша». Описуючи свою подорож з Москви в Україну весною 1845 р. й згадуючи, як нудно було йому їхати, він відзначив:

В то время я повестей еще не сочинял

Перші згадки про повість «Варнак» з'являються в листуванні Шевченка 1856 р. в зв'язку зі спробами надрукувати твір, приблизно на рік пізніше від аналогічних згадок про повість «Княгиня». В деяких листах Шевченка і Бр. Залеського ці повісті фігурують поспіль, причому складається враження, що поет, вважаючи «Варнака» твором художньо довершенішим, ніж «Княгиня» (такої думки був і Бр. Залеський, див. цитований лист до Шевченка від 8 червня 1856 р.), пише про нього як про хронологічно пізніший твір[9].

Проте конспіративне датування «Варнака» і наявність реальної дати написання повісті в автографі «Княгини» — 1853 р. — суперечать припущенню, що «Княгиня» створена раніше від «Варнака». Очевидно, Шевченко працював над творами майже одночасно. Робота Шевченка над повістю «Варнак» датується орієнтовно 1853 р.

У повідомленні М. М. Лазаревського про продаж рукописів Шевченкових творів — «Извещении о прозаических сочинениях Т. Гр. Шевченка на великорусском языке»[10] названо й автограф «Варнака» — «Варнак, 1845 г. в Киеве, 13 1/2 листов — 1/4 л.».

Описані місцяРедагувати

Дія повісті відбувається в Оренбурзькому краї та на Волині. Шевченко розповідає про ці місцевості й побут людей в них як очевидець, виявляючи таке знання деталей, яке неможливе було б 1845 р. На початку твору подано характеристику Оренбурзького краю, відзначено деякі риси побуту уральських козаків (цей опис дуже близький до епізоду відвідання Саватієм Сокирою села Каргали під Оренбургом у створеній влітку 1855 р. в Новопетровському укріпленні повісті «Близнецы»), розповідається про Ілецьку (Соляну) Защиту — місто на Оренбуржчині, в якому поет побував, очевидно, восени 1850 р., згадано деякі інші реалії місцевого колориту.

У повісті відбилися також враження Шевченка від поїздки по Волині та Поділлю за завданням Тимчасової комісії для розбору давніх актів у Києві (Київської археографічної комісії) восени 1846 р. Вони виявилися і в згадках варнака про природу рідного краю, про найзначніші з погляду історії та архітектури міста Волинської губернії — Кременець (названо, зокрема, гору Бону (замкову), ансамбль колегіуму (ліцею)), Почаїв, Дубно, Острог, Корець, Луцьк, Новоград-Волинський, Житомир, нарешті, в одній з деталей авторського опису хати засланого героя — печі, що була «украшена лепными арабезками домашнего художества (такие печи можно видеть на Волыни и Подолии)».

Історія публікаційРедагувати

Вперше опубліковано в журналі «Киевская старина»[11]. Публікація містить значну кількість неточностей.

Вперше введено до збірки творів у виданні: Поэмы, повести и рассказы Т. Г. Шевченка, писанные на русском языке. С портретом поэта / Издание редакции «Киевской старины». — Киев, 1888. — С. 30 — 62.

Уперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повна збірка творів: У 5 т. — К., 1939. — Т. 3. — С. 83 — 124, де здійснено першу наукову публікацію повісті за автографом.

ПриміткиРедагувати

  1. Кодацька Л. Ф. Художня проза Т. Г. Шевченка. — С. 118 — 125).
  2. Листи до Тараса Шевченка. — К., 1993. — С. 69
  3. літературний псевдонім Желіговського
  4. Листи до Тараса Шевченка. — С. 67
  5. псевдонім Шевченка Дармограй
  6. Листи до Тараса Шевченка. — С. 71
  7. а б Листи до Тараса Шевченка. — С. 74
  8. Дзюба І. Тарас Шевченко і Віктор Гюго // Дзюба І. Із криниці літ. — К., 2001. — Т. 2. — С. 336 — 337
  9. лист до М. О. Осипова від 20 травня 1856 р.
  10. Основа. — 1862. — № 3. — С. 142 — 143
  11. 1886. — № 7. — С. 410 — 442

ЛітератураРедагувати