Відкрити головне меню

Україні́зм — слово, окреме його значення, вислів, граматична форма тощо, запозичені з української мови іншою мовою.

Зміст

Роль запозичень з української у мовах світуРедагувати

Більш за все українізмів у мовах тих народів, що з давніх часів є сусідами українців. Багато українських слів засвоєне польською, білоруською, російською, румунською мовами. Проте, українські слова запозичували й інші мови, але там вони вживаються нечасто, позначаючи лише українські реалії, елементи українських звичаїв, предмети українського побуту, тобто будучи в них екзотизмами (у тому числі етнографізмами). Так, особливо вони поширені у мовленні англомовних канадців українського походження. Типологічно їх можна зіставити з подібними ж за функцією гебраїзмами у мовах євреїв діаспори, зокрема в їдиші.

Приклади українізмів у різних мовахРедагувати

АнглійськаРедагувати

  • bandura
  • borsch
  • duma
  • hopak
  • Maydan
  • metelitsya
  • vechornytsi
  • zaporozhtsi

БілоруськаРедагувати

  • вагітная (біл. цяжарная)
  • лютуваць
  • доля
  • школяр
  • кобза
  • загадка
  • травень (біл. май)[джерело?]

Верхньолужицька моваРедагувати

  • kozak

ГрецькаРедагувати

  • κοζάκος

НімецькаРедагувати

  • Duma
  • Kobsa
  • Kosak

ПольськаРедагувати

  • bałakać
  • buńczuk
  • chmara
  • czereśnia
  • czerep («череп»; замість літературного czaszka)
  • czupryna
  • duży
  • hajdamak
  • hałas
  • hodować, hodowla («вирощувати», «вирощування»)
  • hołoble («голоблі»)
  • hołota
  • hołubce (притупування в танці, переважно українському)
  • hołysz («голиш»)
  • hołubić
  • hopak («гопак»)
  • hreczka («гречка»; вживається як розмовне, замість літературного gryka)
  • huba (гриб-трутовик)
  • hultaj («гультяй»)
  • kacap («кацап»)
  • koromysło («коромисло»)
  • kureń
  • kutas («кутас, китиця»)
  • mereżka
  • mowa, mowić («мова», «мовлення», «казати», «мовити»)
  • prysiudy (присядки в танці)
  • porohy (річкові пороги)
  • prowodyr
  • sicz
  • step
  • wataha
  • Zaporożec

РосійськаРедагувати

ЗастаріліРедагувати

  • У російській поетичній мові XVII—XVIII століть штучне читання літери «ѣ» як [і] (замість дифтонга [je] або, рідше, «[е]»)[5], в тому числі і у великоруських авторів[6];
  • зближення звуків [і] і [ы] в поезії XVII—XIX століть: рими кудри — пудры, жизни — отчизны[7].

Історичні українізми, освоєні російською мовоюРедагувати

  • зміна орфоепічних норм (XVII століття)[6]:
    • наголос в іменах Савва́тий, Меле́тий, Кондра́т, Ви́ктор, Михаи́л, Самуи́л і т. д. замість колишніх Саввати́й, Мелети́й, Ко́ндрат, Викто́р, Миха́ил, Саму́ил; це наголос в свою чергу відображає другий південнослов'янський (балканський) вплив, який сильніше закріпився в Західній Русі, ніж у Східній;
    • нейотована вимова [е] на початку слів, запозичених до XVIII століття (насамперед церковних термінів, що увійшли в російську через церковнослов'янську);
    • руйнування акцентних груп з перетяганням наголосу на проклітики: во и́мя, на го́ру, по чи́ну і т. д. замість колишніх во́ имя, на́ гору, по́ чину;
  • стилістичний вплив на літературну мову Московської держави української старокнижної традиції в другій половині XVII століття[8];
  • лексичні запозичення, що відображають українську культуру і побут: галушки[9], гопак[10] і т. д., а також що вийшли за їх межі: борщ (в сенсі «буряковий суп»), бублик[11], сырник (Від українського «сир»; запозичення XIX століття, витіснило питоме «творожник»), (сирний) сырок[ru] (аналогічне запозичення XX століття)[12], шкирка (від українського «шкіра»);
  • словотвірні моделі на -роб (рос. -дел)[4]; -щина (назви регіонів по місту, річці, народу — на відміну від питомо російського суфікса зі значенням приналежності, в тому числі поміщицьких або монастирських земельних володінь, відбитого в ряді російських топонімів).

Також до українізмів відносять синтаксичну конструкцію «на Украине» аналогічно вживання «на» з назвами регіонів в українській мові[13][14].

У сучасній російській мовіРедагувати

CинтаксичніРедагувати
  • Заміна практично не застосовуваних в українській мові активних дієприкметників на словосполучення «такой, что» (або «такой, который»). Така конструкція зустрічається в українських російськомовних ЗМІ.
  • «Скучать за» (кем-, чем-небудь) замість «скучать по» (кому, чому-небудь)[15].
  • «Смеяться с (кого-небудь)» замість «смеяться над (кем-небудь)»[16].

РумунськаРедагувати

  • carboánţą, carboávă (карбованець)

Сербська й хорватськаРедагувати

  • козак

УгорськаРедагувати

  • munka (праця, робота)

ФранцузькаРедагувати

  • cosaque

ЧеськаРедагувати

  • bandura
  • kahanec
  • kozák
  • palyca
  • rada

Українізми в польській мовіРедагувати

Найбільше українізмів у польській мові, куди вони входили найінтенсивніше в XVI—XVII століттях, і російській, у яку почали проникати з кінця XVII століття.

Серед українізмів польської мови є такі, що й досі сприймаються у ній як певні екзотизми:

  • hopak «гопак»,
  • hołubce «притупування (у танці, переважно українському)»,
  • prysiudy «присядки (у танці)»,
  • porohy «річкові пороги»,
  • Zaporożec «запорожець»;

Інші сприймаються як екзотизми через експресивний відтінок, який відрізняє їх від питомих польських слів, напр. hołota, hołysz (при польському goły); hołubić (при польському gołąb), hultaj тощо.

Частина ж українізмів належить до нейтральної лексики і настільки органічно ввійшла в польську мову, що їхнє походження з'ясовується лише за допомогою фонетично-етимологічного аналізу (hołoble — «голоблі», czereśnia (при застарілому trześnia) — «черешня», bodiak — «будяк», hodować — «вирощувати», mowa — «мовлення», «мова» тощо.

Українізми у білоруській мовіРедагувати

У білоруській мові українізми відомі з XV століття. Вони полягали у змішанні и — ы (печаты |и|, влади |ы|-ка); ѣи (види(ѣ)ти, терпи(ѣ)ти).

Трапляються в пам'ятках стародавнього періоду, що виникли на основі українських джерел, наприклад «Четьї-Мінеї» (1489). Збагачення білоруської лексики найбільш інтенсивно відбувалося з 1-ї половини XVII ст. (Після переміщення центру православної культури з Вільнюса в Київ), через пам'ятки, створені на сусідній з українськими землями південно-західній території сучасної Білорусі, наприклад, Мозирський список «Олександрії» (1697), Московський (біл.) список «Діаріуша» Афанасія Пилиповича (1638-1648).

Проникненню в білоруську мову українізмів сприяли письменники, які походили з України, але створювали свої твори на білоруських землях, наприклад «Євангеліє учительне» (1616) і «Сказання похвальне» (1620) Мелетія Смотрицького. В деякі білоруські пам'ятки потрапляли слова з українською огласовкою (котрий, що, сокира), а також лексичні та словотвірні українізми (бучный — біл. раскошны, зволокати — біл. адцягваць, марудзіць, прохати — біл. прасіць, шадок — біл. нашчадак).

У 1920-ті роки при розробці наукової термінології деякі терміни білоруської мови були створені за українськими зразками: суспільно-політичні (барацьба, барацьбіт), лінгвістичні (дзеяслоў, дзеепрыметнік, займеннік, дзеепрыслоўе, чаргаванне).

Лексичні українізми, пов'язані з позначенням специфічно українських (сучасних та історичних) реалій, зберігаються в перекладах з української мови. Наприклад, в перекладах Янки Купали творів Тараса Шевченка на білоруську мову трапляються українізми байдак, байрак, гайдамак, кабзар тощо. Традиції української мови виявилися найбільш стійкими в білоруській народно-розмовній мові (західний діалект білоруської мови), ніж в літературній мові: доня — біл. дачка, худоба — біл. жывёла.

Українізми в російській мовіРедагувати

Українізми в російській мові спочатку були характерні лише для експресивної лексики. Це в основному назви суто українських реалій («сердюки», «бунчук», «галушки», «вареники»), або ж такі, що вживаються для надання поняттю певного емоційного відтінку чи місцевого колориту на тлі питомих російських слів: «дивчина» («девушка»), «жинка» («жена»), «горелка» («водка»), «добре» («хорошо») тощо. Власне кажучи, тут ми маємо справу не зі справжніми запозиченнями, а з етнографізмами й екзотизмами, уживаними тільки в контексті української культури й побуту або щоб надати персонажу певного мовного колориту. Часто в текстах такі слова супроводжуються поясненнями або тлумачаться виносками.

Також у російську мову наприкінці 20-го — початку 21-го століття увійшли такі слова, як «незалежность», «самостийность», «рада», «майдан» (у політичному розумінні), «свидомый», «щирый», «мова», «зрада», «помаранчевый», «заробитчанин» тощо. Подібні «українізми» не є запозиченнями як такими. Це теж екзотизми, які російськомовні уживають у мовленні про українські реалії, часто в іронічному або зневажливому тоні. Окремо слід відмітити українізми у російській мові громадян України. Розмовляючи російською мовою, вони теж уживають українські слова, причому часто мимоволі. Такі українські елементи в російській мові теж не є запозиченнями, оскільки така «російська» мова не є літературною, скоріш, це просто варіант суржику. Крім того, у самій Росії та інших російськомовних країнах ці слова часто невідомі.

Проте є слова, які, здавна ввійшовши в російську мову, як українізми вже не сприймаються і можуть по праву вважатись справжніми запозиченнями: «повстанец», «хутор», «мурашка», «борщ», «бублик», «сырок» (кондитерський виріб), «шкирка», «порожняк» («порожній віз», пізніше — «порожній вагон»). Деякі із них навіть витіснили свої російські відповідники: «пасека» (рос. «пчельник»), «сырник» (рос. «творожник»), «хлебороб» (рос. «хлебопашец»), «стерня» (рос. «жнивьё»), «гречка» (рос. «гречиха»). За зразком українізму «хлебороб» було навіть створено чисто російське слово «хлопкороб» («бавовняр»). Слово «девчата» (від укр. «дівчата») ще сто років тому було екзотизмом і вживалося росіянами тільки щодо українок. Нині це слово отримало всі «права громадянства» у російській мові й зустрічається у контекстах, далеких від української тематики («сибирские девчата», «девчата Москвы»).

Особливо інтенсивним стало запозичення українських слів і висловів у радянський період, чому сприяло поступове зросійщення українців як в Україні, так і в інших республіках СРСР. З української або через українську мову в російську проникли слова: «запáл» (укр. «зáпал»), «настрóй» (укр. «нáстрій») — рос. «настроенность», «дошколята» (укр. «дошкільнята») — рос. «дошкольники».

Крім того, російська мова стала запозичувати словотворні моделі (назви місцевостей на -щин-а — Тамбовщина, Рязанщина, Смоленщина), синтаксичні конструкції, іноді з іронічним відтінком: «богатый на урожай» (укр. «багатий на врожай») — рос. «богатый урожаем»; «подбивать итоги» («підбивати підсумки») — «подводить итоги»; «собрали аж три рубля» («зібрали аж три карбованці») — «собрали целых три рубля» тощо.

Увійшов у звичай процес запозичення у російську мову українських форм імен: «Маруся» (рос. «Маша»), «Ванькó» (рос. «Вáнька»), «Петрo» (рос. «Пётр»). Українське ім'я «Оксана» у XX-му столітті витіснило російську відповідну форму «Аксинья». Український варіант більш не сприймається росіянами як форма імені «Ксения», а уживається як самостійне ім'я. Другий приклад: «Олеся» (українська зменшено-пестлива форма імені «Олександра»), вважається у Росії повним ім'ям.

Присутня й українська лексика в жаргонній мові. Так українізмами вважаються такі російські жаргонізми, як халява («щось дармове»), забивать баки, гиршый, цикавый, ковтать, вабить, файный, файка тощо. Вплив українського синтаксису убачають у зворотах до лампочки («байдуже»), до хауза («додому») та інших[17].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. галушка // Этимологический словарь русского языка = Russisches etymologisches Wörterbuch / авт.-сост. М. Фасмер ; пер. с нем. и доп. чл.‑кор. АН СССР О. Н. Трубачёва, под ред. и с предисл. проф. Б. А. Ларина [т. I]. — Изд. 2-е, стер. — М. : Прогресс, 1986—1987. (рос.)
  2. Очиток // Этимологический словарь русского языка = Russisches etymologisches Wörterbuch / авт.-сост. М. Фасмер ; пер. с нем. и доп. чл.‑кор. АН СССР О. Н. Трубачёва, под ред. и с предисл. проф. Б. А. Ларина [т. I]. — Изд. 2-е, стер. — М. : Прогресс, 1986—1987. (рос.)
  3. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 4 : Н — П / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. ; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — 656 с. — ISBN 966-00-0590-3.
  4. а б Толковый словарь Ушакова. Хлебороб
  5. Калугин В. В. Орфоэпические варианты <ĕ> (ѣ) в поэтическом языке А. Кантемира.
  6. а б Успенский Б. А. История русского литературного языка (XI—XVII вв). — Аспект Пресс, 2002. — С. 438—450.
  7. Якобсон Р. О. Основа сравнительного славянского литературоведения // Якобсон Р. О. Работы по поэтике. — М.: Прогресс, 1987. — С. 60-61.
  8. Виноградов В. В. Очерки по истории русского литературного языка XVII—XIX вв.: Учебник.— 3-е изд. — М.: Высш. школа, 1982. — 528 с."Из украинского языка [в XVII веке] заимствовались в русской литературной речи не столько особенности украинской национальной речи, которые с высоты московских великодержавных позиций казались русскими провинциализмами, сколько формы литературного выражения, созданные в Юго-Запад​ной Руси на основе церковнокнижной письменности или усвоенные из латино-польской культуры" (с.с. 24-34)
  9. галушка // Этимологический словарь русского языка = Russisches etymologisches Wörterbuch / авт.-сост. М. Фасмер ; пер. с нем. и доп. чл.‑кор. АН СССР О. Н. Трубачёва, под ред. и с предисл. проф. Б. А. Ларина [т. I]. — Изд. 2-е, стер. — М. : Прогресс, 1986—1987. (рос.)
  10. гопак // Этимологический словарь русского языка = Russisches etymologisches Wörterbuch / авт.-сост. М. Фасмер ; пер. с нем. и доп. чл.‑кор. АН СССР О. Н. Трубачёва, под ред. и с предисл. проф. Б. А. Ларина [т. I]. — Изд. 2-е, стер. — М. : Прогресс, 1986—1987. (рос.)
  11. Украинизм // Российский гуманитарный энциклопедический словарь: В 3 т. — М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС: Филол. фак. С.-Петерб. гос. ун-та, 2002.
  12. Н. М. Шанский. Слово о словах
  13. Иногда также к полонизмам
  14. Розенталь Д. Э. Справочник по правописанию и литературной правке. — М: Книга, 1971. — С. 243: Сочетание на Украине возникло под влиянием украинского языка (ср.: на Полтавщине, на Черниговщине) и поддерживается выражением «на окраине».
  15. Николенко Н. И. О специфике русского языка средств массовой информации Украины Архівовано 2007-09-30 у Wayback Machine.
  16. Кауринкоски К. Греки Приазовья: особенности этнокультурной идентичности
  17. Словник жарґонної лексики української мови: Передмова

ЛітератураРедагувати

  • Ткаченко О. Б. Українізм // Українська мова: енциклопедія. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9. — С. 646.
  • Іжакевич Г. П. Питання російсько-українських мовних зв'язків. — К., 1954.
  • Жлуктенко Ю. О. Українсько-англійські міжмовні відносини. Українська мова у США і Канаді. — К., 1964.
  • Германовіч І. К. Назіранні над лексікай беларускай літ. мовы 20—30 гадоу XX ст. // Беларуская мова (Даследзанні на лексікалогії). — Мінск, 1965.
  • Klemensiewicz Z. Historia jezyka polskiego, cz. 2. [Doha sredniopolska (Od poczatkow XVI wieku do osmego dziesieciolecia XVIII wieku)]. — Warszawa, 1965.
  • Klemensiewicz Z. Historia jezyka polskiego, cz. 3 [Doba nowopolska (Od 6smego dziesieciolecia XVIII wieku do r. 1939)]. — Warszawa, 1972.
  • У. В. Анічэнка Украінізм // Беларуская энцыклапедыя ў 18 тамах / Генадзь Пашкоў — Мінск: Беларуская энцыклапедыя імя Петруся Броўкі, 2003. — Т. 16. — С. 206. — 576 с. — 10 000 экз. — ISBN 985-11-0263-6.
  • Кононенко І., Українська і польська мови: контрастивне дослідження / Kononenko I., Język ukraiński i polski: studium kontrastywne. — Warszawa: Wydawnictwa Uniwersytetu Warszawskiego, 2012. — 808 s. ISBN 978-83-235-0838-0