Відкрити головне меню

Бєльовська фортеця мала вигляд чотирикутника, кожна сторона якого дорівнювала 100 метрам. По кутах фортеці були побудовані бастіони. З південної сторони фортеці, відразу за ровом, розташовувався передовий редут. В середині фортеці побудовані казарми, цейхгауз, пороховий льох, скарбниця, криниця. Пізніше від фортеці до ставка і слобідці побудували підземні ходи. Лінія підземних ходів поступово розгалужувалася по місту.

Зміст

ІсторіяРедагувати

Закладення фортеціРедагувати

«…В том 1731 году, 23 июня, при бытности Генерала Графа Богемского, фон-Вейзбаха, при молебном пении и пушечной пальбе, заложена первая крепость на реке Берестовой, выше устья речки Берестовеньки по системе Вобана…

…Императрица Анна Иоанновна указала новозаложенную первую крепость именовать крепостью святого Иоанна, во имя блаженныя памяти Великого Государя Царя и Великого Князя Иоанна Алексеевича…»[1]

Десята фортеця Української оборонної лінії, закладена 11 серпня 1731 року генералом Таракановим, стала першою спорудою майбутнього міста. Закінчено будівництво фортеці 20 жовтня того ж року. Тут у 1733 році розмістився один з 20 ландмилицких полків, який був сформований у місті Більові Тульської губернії Білгородським військовим столом. Від назви міста Бєльова отримав назву полк, а фортецю, в якій він поселився, стала називатися Бєльовською.

На схід від фортеці поселилися сім'ї солдатів (ландмилиционеров) та офіцерів. Так виникла близько фортеці Солдатська слобідка. Ландмилиционеры охороняли Белевську фортеця і прилеглі до неї ділянки лінії, приймали участь у походах російської армії, періодично брали участь у військових навчаннях. За службу вони звільнялися від повинностей, одержували землю і невелику плату, у вільні години займалися землеробством. Населення слобідки збільшувалася за рахунок підпомічників, яких уряд відрядило по одному до кожного ландмилиционеру. Подпомощник зобов'язаний був допомагати ландмилиционеру в польових роботах і взагалі в обзаведенні господарством.

Після закінчення російсько-турецької війни 1735-1739 року спостерігається посилене заселення Української лінії і розвиток землепашества. Зменшення небезпеки татарських нападів призвело до припливу добровільних поселенців, які заселяли вільні землі. Вони не вливалися до складу ландмилицейских полків і займалися виключно землеробством. У середині XVIII століття на південь від Української лінії стали з'являтися українські поселення, засновані здебільшого лівобережними поселенцями.[2]

З 1736 по 1764 рік в Бельовський фортеці розташовувалася канцелярія Українського ландмилицкого корпусу, Ландмилицкая комісія і Генеральний ландмилицкий суд.

Під захистом фортеці поселилися купці і ремісники. Вони побудували квартал на захід від центру селища. Під магазини відводили кімнати житлових будинків, двері яких виходили на вулицю. Між фортецею і заселеними кварталами побудована перша кузня, яка обслуговувала мешканців містечка та приїжджих купців. На схід від Бєльовської фортеці було посаджено 33 десятини і 1000 квадратних сажень саду. Це був так званий Казенний сад. Його посадили і доглядали за ним ландмилиционеры. В цьому саду були побудовані шовкові «заводи». Такий «завод» представляв собою довгий сарай, в якому стояли столи, а на столах розставлені скриньки з шовкопрядом.

Російський уряд робив спробу впровадити на Слобожанщині шовківництво. У 1757 році Сенат видав указ, в якому пояснювалося, що в Росії зростає попит на шовкові, парчеві вироби, між тим шовк в країні майже не виробляється, його доводиться дорогою ціною ввозити з Персії. Сенат наказував місцевої влади повідомити селянам «Української лінії», щоб вони саджали тутові дерева, розводили шовкопряда і добували шовк.

Шелководам з купців обіцяно звільнення від служби та стягнення мита за продаж шовку протягом 10 років. Вони повинні були продавати шовк російською шовковим мануфактурам. Всім бажаючим зайнятися шовківництвом пропонувалося відвідати Бєльовську фортецю і ознайомитися з практикою розведення шовковиці. [3]

У 1745 році в містечку при Бєльовській фортеці організовуються перші ярмарки, будуються за рахунок скарбниці спеціальні приміщення під магазини. У другій половині XVIII ст. жителі міста діляться на ремісників, міщан, купців. Поступово виділяється заможна частина, з якої формувалися органи місцевої влади. На чолі адміністративної влади в містечку стояв комендант, влада якого поширювалася на всі сторони життя. Багата верхівка міста з кожним роком посилювала експлуатацію, захоплювала і привласнювала громадські землі. Так, наприклад, купець Григорій Сколий присвоїв урочищі Хомутовку і побудував там в 1776 році перший в містечку цегельний завод. З цього часу заможні люди стали будувати будинки з цегли. Одним з перших цегляних будинків був будинок Генералітету Української лінії. Купець Бочаров присвоїв 30 десятин міської землі і теж збудував цегельний завод. Багач Хрипунов захопив по річці Берестовій ділянка міського лісу. За нею і зараз збереглася назва «Хрипунов ліс». Цьому потурали Канцелярія Української лінії і комендант міста, тому що і самі від того мали вигоду.

З поселенням ландмилицких полків на Українській лінії пов'язане виникнення сіл Піщанка та Берестовеньки: перше неподалік від Бєльовської фортеці, друге біля фортеці «Святого Іоанна». Залишки Іванівської фортеці добре збереглися до наших днів. Важкою і безпросвітним було життя людей у цих селах. Крім роботи в полі та відбування різних повинностей, люди нічого не бачили. Лише в 1752 році на Українській лінії, в тому числі і в Бєльовської фортеці, були відкриті початкові школи для дітей ландмилиционеров, в яких, крім читання, письма та арифметики, викладалося «інженерне мистецтво» та артилерійська наука. Дітей солдатів готували до військової служби.

Царський уряд щедро роздавав родючі землі російським дворянам, іноземцям, які були на військовій службі і при царському дворі, української козацької старшини.

У другій половині XVIII ст. виникає ряд сіл за Українською лінією: Циглеровка, Березівка, Поповка, Наталина та інші. У 1764 році Екатериновская провінційна канцелярія, яка перебувала при Бєльовської фортеці, відвела вільні землі підполковнику Курського полку німцеві фон Циглеру і полковнику Донецького пікінерського полку, вихідцю з кримських татар Алімов. Нарізані цим офіцерам землі були розташовані на південь від Української лінії. Нових землевласників зобов'язали заснувати села на 48 садиб кожне, і заселити їх вільними людьми. Село, в якому була розміщена садиба фон Циглера, було названо Циглеровкой, друге село Березовкой. За переказами, Алімов виграв Циглеровку в карти і передав її у спадок своєму синові. Дочка Алімова циглеровского стала дружиною офіцера Я. О. Ламберта. (Брати Моріц, Карл і Яків Ламберты — французькі дворяни. У період французької буржуазно-демократичної революції 1789-1794 року емігрували в Росію і надійшли на військову службу в царську армію). (Н. Арандаренко «Нотатки про Полтавскои губернії»).

Стратегічне значення Українська лінія втратила під час російсько-турецької війни 1768-74 рр.., коли в зв'язку з переміщенням державних кордонів Росії на Південь була побудована для оборони України Дніпровська лінія, яка пройшла від гирла річки Московки до нижньої течії річки Берди. Більовська фортеця з цього часу перетворюється в пересильний пункт і місце утримання селян, які виступали проти феодальної експлуатації. На плані міста 1782 року позначені в'язниця і церква.

Після російсько-турецької війни (1768-74 році) в 1775 році була створена Азовська губернія. У неї входило 12 повітів, територія яких простягалася аж до Азовського моря. Головне управління губернії знаходилося в Бєльовської фортеці. Губернатору генералу Черткову російський уряд виділив в особисте володіння 3 тисячі десятин землі на лівому березі річки Берестової. Засноване ним поселення на честь його дружини названо Наталина. Це ж назва перейшла і на повіт. У жовтні 1778 року Управління Азовської губернії переведені в місто Катеринослав, а Більовська фортеця стала повітовим центром Азовської губернії. Указами від 30 березня 1783 р. та 22 січня 1784 р. з Азовської та Новоросійської губерній створено Катеринославське намісництво, до якого увійшов і Натальинский повіт.

За півстоліття ( 17311784 роках) навколо Бєльовської фортеці виросло містечко, в якому проживало 617 людей, було 130 будинків, 3 кузні, близько 20 магазинів, кілька шинків, щороку проводилися 3 ярмарки. У 1784 році указом імператриці Катерини II Більовська фортеця перейменована в місто Костянтиноград. Ім'я було дано на честь онука імператриці Костянтина.

У 1787 році імператриця Катерина ІІ, подорожуючи по Російській імперії, 8 червня спостерігала за маневрами військ на території Костянтиноградського повіту під командуванням Потьомкіна і Суворова. Ця Суворовська битва увійшла в історію як зразкова. 16 вересня 1817 року вона була повторена на цій самій території корпусом військ під командуванням генерала Саксена в присутності імператора Олександра I.

В результаті виходу Росії до Чорного моря розвиваються економічні і політичні зв'язки з Туреччиною й іншими країнами Півдня. Відомо, що у 1793 році через Костянтиноград проїжджало 50 підведення турецького посольства. У 1796 році місто Костянтиноград переведений на стан позаштатного міста Малоросійської губернії.

ПриміткиРедагувати

  1. Николай Арандаренко «Записки о Полтавской губернии». Полтава. Типография губернского Правлення. 1852 год. стр. 260
  2. Елена Михайловна Апанович «Вооруженные силы Украины I половины XVIII века»
  3. А. Г. Слюсарский «Социально-экономическое развитие Слобожанщины» стр. 220—221

ЛітератураРедагувати

Д. Т. Мариненко., «Красноградский район (Историко-краеведческий очерк)», Красноград., 1992 г.

См. такожРедагувати