Відкрити головне меню

Бучацький повіт ЗУНР — адміністративна одиниця Західно-Української Народної Республіки у 19181919 роках (після Акту Злуки 22 січня 1919 року з Українською Народною Республікою — Західна Область Української Народної Республіки (ЗОУНР)). Сучасна територія Бучацького і Монастириського районів. Територія — аналогічна Бучацькому повіту Королівства Галичини та Володимирії Австро-Угорщини перед розпадом Австро-Угорської імперії. Адміністративний центр — місто Бучач. Один з 40 повітів ЗУНР.[1]

Коротка історіяРедагувати

Як і інші повіти, відповідав території колишнього Бучацького повіту Королівства Галичини та Володимерії (Австро-Угорщина) після утворення ЗУНР в листопаді 1918 р. Вибори комісара Бучаччини проходили на зборах 7 листопада 1918 р. за участи 209 делегатів з 70 громад повіту.[2]

Органи влади, посадові особиРедагувати

 
Боцюрків Іларіон — перший повітовий комісар

Представницька влада — Бучацька повітова рада (соймик), керівний орган — Повітова Рада. Адміністративну владу представляв керівник повіту — обраний у першій декаді листопада 1918 р. за перевагою голосів державний повітовий комісар доктор Іларіон Боцюрків. Бучацьким повітовим комісаром ЗУНР у березні-травні 1919 р. був адвокат Микола Крижанівський (1876 р. н., з 1926 р. проживав у Львові).[3] Тимчасові призначення ЗУНР для повіту:

У повіті відбувались перевибори війтів та громадських рад. Делегати Української Національної Ради ЗУНР від Бучацького повіту: Михайло Плиска, Остап Сіяк (від міста Бучача), Ілько Максимів.

Згідно з військово-територіальним поділом входив до складу Тернопільської військової області, до Чортківської військової округи (командант — сотник Василь Оробко). Колишні вояки армії Австро-Угорщини відходили на короткий перевишкіл до Чорткова. Новобранців без вишколу відправляли: з північної частини повіту — до кошів 1-го та 2-го стрілецьких полків у Станиславові; з південної частини — до кошів 24-го пішого полку ім. П. Дорошенка, 36-го ім. І. Мазепи в Коломиї. Кіннотники відходили до запасного коша кінноти в Товмачі; гармаші, сапери, зв'язківці — до кошів у Станиславові.[6].

ПриміткиРедагувати

  1. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР… — С. 75.
  2. Павлишин Олег. Повітові комісаріати // Організація цивільної влади ЗУНР у повітах ГАЛИЧИНИ (листопад-грудень 1918 року). Архів оригіналу за 25 грудень 2007. Процитовано 18 серпень 2014. 
  3. Реабілітовані історією. Тернопільська область : у 5 кн. / О. Бажан, Є. Гасай, П. Гуцал (упорядники). — Тернопіль : Збруч, 2008. — Кн. 1. — С. 589. — ISBN 978-966-528-297-6.
  4. Шипилявий С. Меценати, фундатори // Бучач і Бучаччина… — С. 748.
  5. Шипилявий С. Бучаччина в боротьбі за самостійну Українську державу // Бучач і Бучаччина… — С. 74.
  6. Шанковський Л. Бучаччина в роки визвольної війни 1918—1920 // Бучач і Бучаччина… — С. 77.

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати