Були́жник (від рос. булыжник, утвореного від булыга, що сходить до прасл. *bula), кругля́к, дика́р — середньої величини круглий камінь твердої породи[1][2][3] (різновид бутового каменю діаметром близько 300 мм)[4]. Використовується як будівельний матеріал (головним чином для брукування вулиць)[1], виробництва щебеню.

У Словнику Брокгауза і Єфрона найбільші обкатані камені називаються заносними каменями (приклад — брила під пам'ятником Петру І на Сенатській площі в Петербурзі), середні — валунами, менші — власне булижником, і нарешті найменші — голишами[5][6].

Булижник може піддаватися обробці (тесаний камінь), у цьому разі його використовують для облицювання елементів будівель. Необроблений булижник колись використовувався дя фундаментів, брукування вулиць. Великим вважається булижник розміром понад 25 см, середнім — понад 10 см, і дрібним — менш ніж 10 см. Для будівельних робіт використовували великий булижник, для бруків — середній і дрібний. Більшість дрібного булижнику використовувалася для виробництва щебеню[5].

ПриміткиРедагувати

  1. а б Булижник // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Кругляк // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  3. Дикарь // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  4. Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004—2013.
  5. а б Булыжник // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  6. Голиш // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.