Вікіпедія

Ботушанська Домка Сидорівна

українська письменниця, поетеса, публіцистка, педагогиня, художниця, писанкарка, вишивальниця та громадська діячка.
Ця стаття містить перелік посилань, але походження тверджень у ній залишається незрозумілим через практично повну відсутність внутрішньотекстових джерел-виносок. Будь ласка, допоможіть поліпшити цю статтю, перетворивши джерела з переліку посилань на джерела-виноски у самому тексті статті. (березень 2021)
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ботушанська.

Домка Сидорівна Ботушанська (* 18 вересня 1912, с. Глибока Серетського повіту Герцогства Буковина Австро-Угорської імперії (нині — смт Глибоцького району Чернівецької області України) — † 31 жовтня 1994, м. Мелітополь Запорізької області України) — українська письменниця, поетеса, публіцистка, педагогиня, художниця, писанкарка, вишивальниця та громадська діячка.

Домка Сидорівна Ботушанська
Автор портрета Володимир Скибінський
Народилася18 вересня 1912(1912-09-18)
с. Глибока Серетський повіт Герцогство Буковина Австро-Угорська імперія (нині – смт Глибоцький район Чернівецька область Україна)
Померла31 жовтня 1994(1994-10-31) (82 роки)
м. Мелітополь Запорізька область Україна
Похованням. Мелітополь
ГромадянствоАвстро-Угорщина Австро-Угорщина→ Румунське королівство→ СРСР СРСР → Україна Україна
Національністьукраїнка
Діяльністьпоетеса, художниця, драматургиня, педагогиня, публіцистка, писанкарка, вишивальниця, громадська діячка
Відома завдякинародна поетеса та художниця Буковини
Alma materприватна школа художника Євзебія Ліпецького, Чернівецький ліцей «Олтя Домна»

Життєпис

ред.

Народилась у небагатій багатодітній сім'ї. В школу змогла піти тільки в четвертий клас ромуномовної народної школи[1], перед цим з допомогою батька освоїла матеріал за попередні три класи, в шостому вже була відмінницею.

З дитинства була змушена брати участь у хатніх і польових роботах. Працюючи, випадково наступила на іржавий гвіздок, що призвело до зараження крові, довгого лікування.

Домка любила вишивати, розписувати писанки, багато читала: улюбленими були «Кобзар» Шевченка, твори Лесі Українки, Ольги Кобилянської. Робила спроби писати вірші і оповідання. Вперше надрукувала свої поезії в буковинській нелегальній газеті «Нове життя».

Проявивши хист до малювання, з 1936 по 1940 рік навчалась художній майстерності в чернівецького художника Євзебія Ліпецького[2] та заочно навчалась в чернівецькому ліцеї «Олтя Домна», який закінчила в 1939 році.

Була учасницею театрального гуртка в рідному селі, а також створила гурток української мови для глибоцької молоді.

Після того, як Північна Буковина увійшла до складу Української РСР в 1940 році, закінчила вчительські курси в м. Сторожинці і розпочала педагогічну діяльність в Глибоцькій початковій школі.

Домка Ботушанська була активною авторкою газети «Радянська Буковина», друкувалася в альманасі «Вільна Буковина», її картини почали з'являтися на виставках.

Восени 1940 року в Чернівцях відбулася перша виставка образотворчого мистецтва, на якій були представлені також роботи Ботушанської.

Її творчість не залишилася непоміченою. У 1940 році режисерка Юлія Солнцева зняла документальний фільм «Буковина — земля українська», де були кадри і про Домку Ботушанську.

В 1941 році Ботушанська стала учасницею першого у Чернівцях з'їзду письменників. Там же знайомиться з письменниками М. Бажаном, А. Малишком, В. Сосюрою, Г. Мізюном, Марією Пригарою.

У червні 1941 року знову загострилася її хвороба, і за клопотанням буковинських письменників Ольги Кобилянської та Г. М. Мізюна вона вирушила на лікування в Крим, м. Саки[3]. Лікування через два тижні було перервано війною, змушена повертатися на Буковину.

Поїзд, у якому вона їхала, рухався з великими зупинками, переважно вночі, а перед Мелітополем зовсім зупинився. Серед людей, які допомогли Ботушанській дістатися до Мелітополя, був молодий художник Онисим Солоненко, з яким вона через якийсь час одружилася.

Згодом влилася в літературне життя краю. Входила до літературної студії імені Петра Ловецького. Постійно її твори друкувались на сторінках радянських та обласних газет. В Мелітополі мисткиня провела все подальше життя. Народила й виховала трьох дітей. Має вірш: «Тимчасово зупинилась я в Мелітополі…».

Але найбільше її талант оцінили в рідній Буковині. Її вірші постійно з'являлися в альманахах «Вільна Буковина», «Літературна Буковина», в місцевих Чернівецьких газетах. У Мелітополь із Чернівців не раз приїздили студенти держуніверситету, вивчали творчість поетеси, захищали по ній дипломи.

Ботушанська активно спілкувалася з відомими письменниками, літературознавцями, художниками.

Протягом життя Домка Ботушанська написала біля 700 поезій, 1000 публіцистичних статей, дві п'єси («Зустріч у редакції», «Клятва і пантера»). Найбільшою працею став роман про власне життя і Буковину «Підземний дзвін». За життя авторки було видано одну поетичну збірку «Сини весни» з найкращими віршами. Вірші Ботушанської прості за формою, позначені елегійністю, її поезія відрізняється самобутністю, національним забарвленням, ліричністю і музичністю. Багато віршів Ботушанської покладено на музику українськими і радянськими композиторами.

Домка Ботушанська переклала окремі поезії Васіле Александрі[4].

Авторка спогадів про суспільно-політичне життя на Буковині в 1920-1940 роках. Також залишила вісім рукописних книжок з віршами, записами пісень, колядок, щедрівок, які виконувалися до 1940 року на Буковині.

Ботушанська написала біля 70 картин, які зберігаються в різних музеях України, в тому числі серію історичних портретів Т. Шевченка, Ю. Федьковича, Лесі Українки, Ольги Кобилянської, Євгенії Ярошинської, М. Черемшини, О. Довженка, М. Мінтенка та інші[5]. Крім портретів митців, Ботушанська створила серію портретів з народу — селян, робітників, дітей. У доробку художниці є живописні зображення природи, кілька автопортретів. Домка Ботушанська проілюструвала власний роман «Підземний дзвін».

В 2015 році було видано альбом-посібник «Її нарекли народною…», в який увійшло 33 роботи художниці.

В 1971 році в Центральному архіві літератури і мистецтва у Києві було створено фонд Домки Ботушанської. Він досить великий і складається з найрізноманітніших матеріалів[6].

Домка Ботушанська пішла з життя 31 жовтня 1994 року після важкої і тривалої хвороби. Похована в Мелітополі на алеї Слави.

Вшанування

ред.

Публікації

ред.
  • Ботушанська Д. Сини весни: вірші та коломийки / упоряд. та авт. вступ. ст. В.Лесина. — Ужгород: Карпати, 1973. — 48 с.
  • Ботушанська Д. Підземний дзвін. Роман. 1994.
  • Ботушанська Д. Пісні рідної землі: вірші різних років. — Мелітополь, 2006. — 235 с.
  • Ботушанська Д. Вітру з Буковини; Повертає слово… : [вірші] // Великий Луг: поезії. — Запоріжжя, 2002. — С.12 — 13.
  • Ботушанська Д. Вийду на Молочну ; Літо: [вірші] // Я живу в Мелитополе: поэтический сборник. — Мелитополь, 2000. — С.69, 86.
  • Ботушанська Д. Вибрані поезії // Літературний світовид Мелітопольщини: хрестоматія / упоряд. Зайдлер Н. В., Гончаренко О. М.— Мелітополь: Видавничий будинок ММД, 2009.— С. 416—427.

Примітки

ред.
  1. ↑ З 1918 по 1940 рік Буковина входила до складу Королівства Румунія. Семирічні народні школи були тільки ромуномовними.
  2. ↑ Євзебій Ліпецький із патріотичних міркувань, враховуючи здібності учениці і її фінансові можливості, проводив навчання безплатно.
  3. ↑ З супроводжуючою медсестрою.
  4. ↑ Поки що не опубліковані.
  5. ↑ Деякі з них експонуються в музеї Домки Ботушанської в Глибоцькому ліцеї.
  6. ↑ [ https://www.chasipodii.net/article/20710/ Час і події.]

Родина

ред.
  • Чоловік — Онисим Солоненко, художник.
  • Сини — Євген і Віталій, обидва художники;
  • Донька — Ольга, музикант.

Джерела

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ботушанська_Домка_Сидорівна&oldid=43139322