Відкрити головне меню

Бобринський Олексій Олександрович

російський політик

Граф Олексій Олександрович Бобринський (нар. 19 травня 1852(18520519), Санкт-Петербург — пом. 2 вересня 1927, Грас, Франція) — російський археолог, політичний і державний діяч, праправнук імператриці Катерини II і її фаворита Г. Г. Орлова.

Олексій Олександрович Бобринський
Alexey Alexandrovich Bobrinskiy.jpg
Народився 19 травня 1852(1852-05-19)
Санкт-Петербург
Помер 2 вересня 1927(1927-09-02) (75 років)
Грас
Поховання Російський цвинтар Кокад
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Франція Франція
Діяльність антрополог, археолог, політик
Alma mater Петербурзький університет
Сфера інтересів археологія
Посада Депутат Державної думи Російської імперії[d]
Член Шведська королівська академія історії літератури і старожитностей
Рід Бобринські
Батько граф Олександр Олексійович Бобринський
Матір графиня Софія Андріївна Шувалова
Діти S. A. Volkonskai͡a[d]
Нагороди
Орден Святого Олександра Невського
Орден Білого Орла (Російська Імперія)
Орден Святого Володимира 2 ступеня
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Святого Станіслава 1 ступеня
Командор ордена Почесного легіону
Орден князя Данила I 2 ступеня

Бобринський Олексій Олександрович у Вікісховищі?

ЖиттєписРедагувати

З графського роду Бобринських. Праправнук Катерини II і Г. Г. Орлова, син генеалога Олександра Олексійовича Бобринського.

Дати із життяРедагувати

ВласністьРедагувати

Мав 52002 десятин землі родових маєтків (нероздільно з братами) у Київській, Курській, Орловській, Симбірській, Таврійській, Тульській губерніях; 4300 десятин родового матері в Петербурзькій губернії. Володів будинками в Петербурзі, Москві, Харкові, 5 цукровими заводами (в нероздільному капіталі з братами), двома винокурними заводами, двома млинами. Був головою акціонерного товариства «Лисьвенський гірський округ спадкоємців графа П. П. Шувалова»

Політична діяльністьРедагувати

Був членом Сільськогосподарської ради міністерства землеробства, голова Кустарного комітету.

Був головою Петербурзької міської думи.

  • 1905 — член Ради Вітчизняного союзу,
  • 1906 — з травня голова Постійної Ради об'єднаного дворянства (до 1912 р.).

Член Російських зборів і почесний член Київського клубу російських націоналістів.

  • 1908 — з листопада член Ради Російських зборів (до осені 1910 р.).
  • 1915 — член Ради монархістів 21-23 листопада в Петрограді.

Входив в «Бюро для взаємної проінформованості та спільних дій правих діячів», під головуванням А. А. Ширинського-Шихматова.

Склад «Бюро»:

члени Думи
  • А. С. Вязігін
  • Г. Г. Замисловський
  • А. А. Бобринський
члени Державної ради
  • А. С. Стішинський
  • князь А. Н. Лобанов-Ростовський
  • М. Я. Говорухо-Отрок

Проводив у себе політичні раути, намагаючись зблизити крайніх правих з «октябристами» і націоналістами.

Після Жовтневої революції входив до монархічної «Ради державного об'єднання Росії»

У Державній думіРедагувати

Балотувався до I-ї Державної Думи Російської імперії як незалежний кандидат, але невдало.

Перед виборами в II-у Державну Думу примкнув до партії «правих», від яких балотувався до Санкт-Петербурга (без успіху).

У депутати пройшов як «правий» до III Державної Думи від Київській губернії.

В Думі належав до фракції «правих», часто виступав з питань історії та археології. Також виступав з бюджетних і загальнополітичних питань, був прихильником П. А. Столипіна, іноді вставав на позиції крайнього консерватизму. Був заступником голови фракції «правих».

Вів щоденник, частково опублікований.

Наукова діяльністьРедагувати

Проводив археологічні розкопки, в основному поблизу Керчі і в Київській губернії, результати яких були опубліковані в його праці «рос. Курганы и случайные находки близ местечка Смелы» (I — 1886, II — 1894, III — 1901), частиною в почасових виданнях («рос. Известия Императорской Археологической Комиссии» з 1882 до 1907 роки й «Известия Императорской Археологической Комиссии» вип. 14, 16-18, 35, 37 і 40). Беручи участь в розкопках кургану «Солоха», знайшов золотий скіфський гребінь (зберігається в Ермітажі), зібрав колекцію старовинної бронзи історичної значущості. Передав частину своїх колекцій Московському товариству природознавства і Київському музею старожитностей та мистецтв.

ПраціРедагувати

Бобринський також надрукував ряд робіт про доісторичну, класичну російську археологію:

РодинаРедагувати

Олексій Олександрович був одружений двічі:

  • 1-ша дружина з 23 лютого 1883 — Надія Олександрівна Половцова (*1865—†1920), дочка промисловця і мецената Олександра Олександровича Половцова, спадкоємиця значної частки капіталів барона Штігліца. З 1906 р в розлученні. В шлюбі народилися чотири дочки і один син:
  • Катерина (*1883—†1954), з 30 квітня 1908 р. одружена з Іллею Михайловичем Миклашевським (*1877—†1961).
  • Надія (*1884—†1896), померла від апендициту.
  • Домна (*1886, Санкт-Петербург —†1956, Париж, Франція), з 1908 р. одружена з графом Дмитром Олександровичем Шереметьєвим (*1883—†1963).
  • Софія (*1887—†1949), з 1907 р. одружена з князем Сергієм Олександровичем Долгоруким (Долгоруковим) (*1872—†1933). (За іншою версією чоловіком Софії Олексіївни був князь Петро Олександрович Долгоруков (*1883—†1925)). Розлучилася в 1913 р. або в 1914 р. Другий раз вийшла заміж 12 листопада 1918 р. в Петрограді за князя Петра Петровича Волконського (*1872—†1957).
  • Олексій (*3 жовтня 1893 р., Санкт-Петербург —†6 лютого 1971, Лондон, Велика Британія), одружений тричі.
  • 2-га дружина з 1920 р. (Константинополь, Османська імперія) — Раїса Петрівна Новикова (*1894—†1970). В шлюбі народився один син:
  • Микола (*8 лютого 1921 р., Ніцца, Франція —†12 вересня 2006 р., Нью-Йорк, США), художник, одружений двічі.

Спогади сучасниківРедагувати

П. П. Менделєєв про Бобринського:

« Ближче пізнав вже як товариша міністра внутрішніх справ і міністра землеробства. Тут опинився він зовсім не на своєму місці. Легковажність всіх його виступів, поверхневе, недостатньо серйозне ставлення до обговорюваних важливих, актуальних питань - мене прямо вражали. »

НагородиРедагувати

ДжерелаРедагувати