Відкрити головне меню
Кит синій
Кит синій у воді
Кит синій у воді
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Інфратип: Хребетні (Vertebrata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Китоподібні (Cetacea)
Підряд: Вусаті кити (Mysticeti)
Родина: Смугачеві (Balaenopteridae)
Рід: Смугач (Balaenoptera)
Підрід: Сейвалові (Borealitera)
Вид: Смугач блакитний (кит синій)
Біноміальна назва
Balaenoptera musculus
(Linnaeus, 1758)
Мапа поширення смугача блакитного
Мапа поширення смугача блакитного
Підвиди
  • B. m. brevicauda Ichihara, 1966
  • ?B. m. indica Blyth, 1859
  • B. m. intermedia Burmeister, 1871
  • B. m. musculus Linnaeus, 1758
Синоніми
  • Balaenoptera gibbar Scoresby, 1820
  • Pterobalaena gigas Van Beneden, 1861
  • Physalus latirostris Flower, 1864
  • Sibbaldius borealis Gray, 1866
  • Flowerius gigas Lilljeborg, 1867
  • Sibbaldius sulfureus Cope, 1869
  • Balaenoptera sibbaldii Sars, 1875
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Balaenoptera musculus
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Balaenoptera musculus
EOL logo.svg EOL: 328574
ITIS logo.svg ITIS: 180528
IUCN logo.svg МСОП: 2477
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 9771
Fossilworks: 70697

Кит си́ній або смугач блакитний (Balaenoptera musculus) — вид ссавців з родини Смугачеві (Balaenopteridae), підряду китовидих, або «вусатих китів» (Mysticeti). Синій кит, можливо, є найбільшою твариною, яка коли-небудь існувала на Землі. Постраждав і страждає від китобійного промислу, через що популяція синіх китів дуже мала.

Синій кит є типовим представником вусатих китів, що живиться планктоном. Володіє добре розвиненим цідильним апаратом, утвореним пластинами китового вуса. Синій кит споживає переважно кріль, рідше більших рачків, дрібну рибу і головоногих молюсків.

Виділяють три підвиди синього кита - північний, південний і карликовий, які незначно відрізняються за розміром і статурою. Іноді виділяється четвертий підвид - індійський синій кит. Перші два підвиди тяжіють до холодних кругополярних вод, а третій зустрічається в основному в тропічних морях. Спосіб життя всіх підвидів практично однаковий. Кити тримаються переважно поодинці, рідше невеликими групами, причому навіть в групах вони плавають розрізнено. Історичний ареал синього кита займав весь світовий океан, однак в даний час сильно розірваний. У порівнянні зі способом життя багатьох інших китоподібних спосіб життя синього кита вивчений недостатньо.

З початку XX століття чисельність синього кита стала швидко знижуватися в зв'язку з безконтрольним промислом. Китобоїв привертав величезний розмір туші цієї тварини - від одного кита можна було отримати набагато більше жиру і м'яса, ніж від будь-якого іншого китоподібного. До 1960-х років синій кит був практично знищений і опинився на межі повного зникнення - в 1963 році залишалося не більше 5000 особин. В даний час, незважаючи на вжиті заходи охорони, синій кит як і раніше дуже рідкісний - загальна чисельність не перевищує 10 000 особин, і для підтримки його стабільного поголів'я потрібні нові охоронні заходи. Основну загрозу для китів представляє антропогенний фактор, що виражається в порушенні їх звичного способу життя і забруднення морів. Повільне природне відтворення синіх китів також значно перешкоджає зростанню їхньої популяції.

ОписРедагувати

 
Фонтан синього кита
 
Скелет

У синього кита величезне, струнке і витягнуте тіло, довжиною 26—27 м вага від 130 т і більше у дорослої особини і від 5 т до 15 т у новонародженої. Голова зверху широка і рівна, V-подібна з сильно вигнутою в сторони нижньою щелепою. Збоку виглядає плоско. Дихало помітно не виступає. З кожного боку верхньої щелепи має чорні пластини (т.з «китовий вус»). Грудні плавники вузькі і загострені. Хвостове стебло широке із зазубленим краєм. Має 55 — 68 підщелепних горлових складок.

Тіло синювато-сіре з сірими плямами різної величини і форми. Голова і нижня щелепа темні, спина і боки світліші.

Як і всі китоподібні, синій кит випускає так званий фонтан: велику кількість води із дихала. Фонтан синього кита на повітрі щільний (не пухнастий), формою нагадує витягнутий вузький конус, перекинутий верхом униз. Висота фонтану сильно залежить від температури повітря і поведінки тварини, звичайні фонтани становлять 6-9 метрів.

Найдовшою з коли-небудь здобутих китів, була самиця виловлена поблизу Південних Шотландських островів в 1926 році. Її довжина від розвилки хвостового плавця до кінця рила склала 33,27 метрів, маса 176 792 кілограмів. Найбільший самець був довжиною 31 метр. Найбільша зафіксована вага кита - 178 тонн.

Спосіб життяРедагувати

Мешкає переважно далеко від берегів. Невеликі скупчення іноді утворює в місцях концентрації планктону, зберігаючи при цьому характерні дрібні групи. Переміщається із швидкістю 6 — 8 миль в годину, часто міняючи напрям. При переслідуванні йде по прямій з швидкістю до 15 миль в годину, даючи невеликі фонтани кожні 30 — 40 с.

У спокійному стані тримається під водою 10 — 12 хвилин. Після глибокого занурення на поверхні з'являється зазвичай верхівка голови з дихалом. Давши фонтан, синій кит поволі і плавно згинає широку спину. Мініатюрний спинний плавник з'являється, коли голова і передня частина спини вже ховаються під водою. Кит сильно виставляє хвостове стебло у формі півкола. Хвостовий плавник не показує.

ПоширенняРедагувати

Зараз в північно-західній частині Тихого океану рідкісний. Може зустрічатись в Беринговому і Чукотському морях, в районі Командорських, Алеутських островів і Курильської гряди. Раніше в Беринговому морі був сильно поширений, зустрічався в Анадирській затоці і заходив в Чукотському морі до мису Серце-Камінь. У Японському морі відсутній.

Також зменшення популяції пояснюється тим, що кити посилають сигнали, що дають їм знати куди плисти. Якщо сигнал повертається назад, кит пливе в іншому напрямі. Якщо ж сигнал не повертається, кит дотримується вказаного напряму. Тому часто трапляється таке, що кити врізаються у пологі береги островів та материків.

ЧисельністьРедагувати

Сучасну чисельність оцінюють в 10-25 тис. особин, що становить лише 3-11 % від розміру популяції виду 1911 року. Протягом останніх десятиліть чисельність зростає.[2]

ОхоронаРедагувати

Раніше було поширено масове винищення синіх китів заради м'яса та китового жиру. Зараз китобиття на китів цього та багатьох інших видів китів суворо забороняється.

Особливо, охороною китів займається міжнародна екологічна організація Ґрінпіс. Одним із досягнень цієї організації є охорона китів, та, зокрема, синіх китів.

ПосиланняРедагувати

  1. Cooke, J.G. (2018) Balaenoptera musculus: інформація на сайті МСОП (версія 2018.2) (англ.) 16 March 2018
  2. Reilly, S.B., Bannister, J.L., Best, P.B., Brown, M., Brownell Jr., R.L., Butterworth, D.S., Clapham, P.J., Cooke, J., Donovan, G.P., Urbán, J. & Zerbini, A.N. 2008. Balaenoptera musculus. The IUCN Red List of Threatened Species 2008: e.T2477A9447146. http://dx.doi.org/10.2305/IUCN.UK.2008.RLTS.T2477A9447146.en. Downloaded on 26 March