Бишляк

Бишля́к — село в Україні, у Володимирецькій селищній громаді Вараського району Рівненської області. Населення становить 701 осіб.

село Бишляк
Країна	Україна
Область	Рівненська область
Район	Вараський район
Громада	Володимирецька селищна громада
Основні дані
Засноване	1612
Населення	701
Площа	11,98 км²
Густота населення	58,51 осіб/км²
Поштовий індекс	34312
Телефонний код	+380 3634
Географічні дані
Географічні координати	51°33′38″ пн. ш. 25°56′13″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря	159 м
Водойми	о.Чорне
Місцева влада
Адреса ради	34312, Рівненська обл., Володимирецький р-н, с. Великі Телковичі
Карта
Бишляк
Бишляк
Мапа

Географія

Село Бишляк розкинулось на правому березі мальовничої поліської річки Стир, що знаходиться на північному заході Рівненської області, за 40 км від районного центру — Володимирець. В адміністративному підпорядкуванні входить до складу Великотелковицької сільської ради Володимирецького району Рівненської області.

Історія

Вперше село згадується в другій половині XVII ст. Щодо походження назви села існує дві версії. За першою версією назва села походить від слів «битий шлях», за другою — від першого поселенця, прізвище якого було «Блищик».

«Битий шлях» — це відрізок ґрунтової дороги завдовжки 3 кілометри, який з'єднує між собою села Бишляк та Сопачів. В період революцій та Першої світової війни край був прифронтовою смугою, тому цей шлях мав важливе військово — транспортне значення. Протягом усього періоду першої світової війни (1914–1918 рр.) цим шляхом проходили частини 3-ї і 8-ї російських армій, польські, австрійські та румунські солдати, які завдавали значної шкоди цій місцевості. Попри те, що поряд проходили й інші дороги, але саме цей шлях значився на картах у військових. Цей шлях «пробили» через непрохідне в той час болото  австрійські солдати. Один з відрізків цього шляху жителі села і зараз називають "Австрійською греблею". Її будували солдати австрійської армії з допомогою дерева та насипів із піску. За спогадами односельчан харчувалися солдати погано, а працювати доводилося багато, через що тут загинув не один солдат.

В 1795 році відбувся третій поділ Польщі, внаслідок якого територія села відійшла до складу Російської імперії. В цьому ж році було створено Волинську губернію з центром у Новоград-Волинському, а пізніше — у Житомирі.

Після скасування кріпосного права в 1861 році селяни отримали свободу, але фактично вона не була підкріплена: значна частина землі залишалася у попередніх власників. Селяни через бідність, не мали змоги викупити свої наділи і продовжували обробляти землю поміщика. Багато хто залишав рідне село і в пошуках кращого життя вирушав в далеку дорогу: хто на заробітки, а хто й в пошуках постійного місця проживання. Основний напрямок в пошуках заробітку — Волинь.

На початку XX століття в селі поселилось багато єврейських сімей, які займалися ремеслом і торгівлею. Між єврейськими сім'ями і місцевими жителями були дружні відносини.

Революція 1917 року негативно вплинула на соціальний розвиток села. Більше двох років в селі тривало безправ'я — царське самодержавство впало, а нова влада ніяк не могла стати на ноги. За Україну йшли тяжкі бої. Розруха по всій країні призвела до того, що люди, як села так і країни, більш як на 8 років забули про освіту та медицину.

На початку 1918 року в село прийшла страшна епідемія так званої «іспанки». Епідемія менш чим за рік охопила майже все село, багато людей різного віку померло.

Однак горе селян не обмежилося тільки цією хворобою — «іспанкою». За цією епідемією розпочалися епідемії тифу та малярії. За період епідемій 1917–1920 років населення села зменшилося на чверть.

Радянська окупація почалась у січні 1918 року. У березні 1918 року село визволила армія УНР. У червні 1919 року більшовики знову захопили село. Впродовж 1919-1920 років за село йшли бої між більшовиками і поляками.

У 1921 році село офіційно перейшло під владу Польщі.

У селі поселилися поляки, яким виділили частину землі і угідь. Тяжким було життя. безробіття, малоземелля, часті неврожайні роки штовхали людей на заробітки, в еміграцію.

З вересня 1920 по вересень 1939 року село перебувало під владою Польщі. Польські власті запровадили на захоплених землях жорсткий військово-поліцейський режим. Всіх, хто висловлював незадоволення політикою польського уряду, ставили на поліцейський облік і строгий контроль.

У липні 1925 року польський сейм прийняв закон про парцелізацію й осадництво, на підставі якого підлягали викупу землі колишніх династій, казенні та занедбані землі колишніх російських поміщиків. Земля нарізувалася будь — якої площі і продавалася будь — кому. Однак наші селяни не мали змоги їх купувати і більшість парцел скуповували поляки. Внаслідок цього багато землі опинилися в руках поляків. Жителі села сіяли багато льону та конопель з яких потім виготовляли одяг. Одяг можна було й купити, який привозили з Польщі, але такий одяг коштував недешево і не кожен міг собі це дозволити.

Населення

За переписом населення 2001 року в селі мешкало 688 осіб.

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:

Мова	Відсоток
українська	99,71 %
білоруська	0,14 %
російська	0,14 %

Відомі люди

Блищик Пилип Прокопович – житель села Бишляк, ветеран Другої світової війни, учасник бойових дій з 5 березня 1944 року. Народився 11 листопада 1923 року в селі Бишляк Володимирецького району (а на той час Дубровицького). Закінчив 3 класи польської школи у 1933 році. 22 червня 1941 року війна Пилипа Прокоповича застала у рідному селі, оскільки на той момент ще не було 18 років, тому мобілізований був лише 1944 року, з приходом Червоної армії на Західну Україну. До звільнення території від фашистів проживав в селі, коли почався масовий вивіз людей до Німеччини,переховувався в лісі. В березні 1944 року був призваний до армії у 186 стрілецький полк, у полку пробув до серпня 1945 року. У квітні-травні 1944 року був на передовій, брав участь у битвах за польські міста: Гдиню, Данциг, сучасний Гданськ. У першому своєму бою був поранений в ногу. Був три тижня у госпіталі, потім повернувся у свій полк. Брав участь у жорстких боях за визволення столиці Угорщини – Будапешту. Це були самі жорстокі бої, які довелось бачити за всю війну. Солдатам розповідали, що Будапешт боронять найкращі німецькі частини. Там полягло багато побратимів Пилипа Прокоповича, ще більше було поранено. Але все ж таки Будапешт було взято. Далі Пилип Прокопович мав наступати на Чехословаччину, але при форсуванні Дунаю неподалік їх вибухнув снаряд. Пилип Прокопович був поранений, один з осколків і до цього часу знаходиться над правою бровою. Після лікування був залишений для проходження служби при госпіталі. Біля річки Одер Пилип Прокопович повернувся у свій полк і попрямував на Берлін. З тих що були в полку в березні 1944 року залишились одиниці. Вже 8 травня почули про капітуляцію Німеччини. 9 травня 1945 року зустрічали в Берліні, ввечері їх повідомили, щоб 10 зранку готувалися до можливої відправки до повсталої столиці Чехії – міста Прага. Але 11 травня Прага здалася. З серпня 1945 року по березень 1946 року Пилип Прокопович проходив військову службу у 50 саперному батальйоні, займався пошуком та знищенням нерозірваних боєприпасів.

Закінчував службу Блищик Пилип Прокопович у 114 –ому танковому полку. Демобілізований на основі наказу Президіума СССР 20 червня 1946 року.

Посилання

• Облікова картка с. Бишляк. Верховна Рада України. Архів оригіналу за 15 лютого 2019. Процитовано 15 лютого 2019.