Вікіпедія

Беляєва Галина Вікторівна

радянська та російська акторка

Галина Вікторівна Беляєва (нар. 26 квітня 1961[2], Іркутськ, СРСР) — радянська і російська актриса театру і кіно. Заслужена артистка Російської Федерації (2003)[3]. Лауреат премії імені Віри Холодної[4]. Провідна актриса Московського академічного театру імені Володимира Маяковського.

Беляєва Галина Вікторівна
Дата народження 26 квітня 1961(1961-04-26)[1] (62 роки)
Місце народження Іркутськ, РРФСР, СРСР
Громадянство  СРСР
 Росія
Alma mater Театральний інститут імені Бориса Щукіна
Професія акторка
Нагороди
Заслужений артист Росії
IMDb ID 0069771
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бєляєва.

Популярність здобула завдяки виконанню головних ролей у фільмах Еміля Лотяну «Мій ласкавий і ніжний звір» (1979) і «Анна Павлова» (1983), фільмі Георгія Юнгвальд-Хількевича «Ах, водевіль, водевіль» (1979).

Життєпис ред.

Галина Беляєва народилася 26 квітня 1961 року[2] в східно-сибірському місті Іркутську. Її мати, Галина Іванівна, родом із сибірського міста Канська. Незабаром після народження дочки вона розлучилася з чоловіком і виїхала разом з дитиною на молодіжне будівництво до міста Невинномиськ (Ставропольський край), де виховувала Галину одна. За спеціальністю технік-електрик, вона працювала на різних електричних підстанціях, була машиністом баштового крана на будівництві, у вільний час займалася альпінізмом[5].

Батько, Віктор Беляєв, також уродженець Сибіру, працював у «гарячому» цеху на Братському алюмінієвому заводі, був інструктором з парашутного спорту в радянській армії (здійснив понад семисот стрибків), ходив юнгою Північним морським шляхом. Після розлучення він поїхав до Воронежа, де одружився з жінкою, прикутою до інвалідного візка через травму хребта, внаслідок падіння з висоти під час роботи на будівництві (він доглядав за нею вісімнадцять років, до самої її смерті). Галина — його єдина дитина. Вона багато років не бачилася з батьком і розшукала його тільки через сорок три роки після розставання батьків[5].

У Невинномиську Галина почала займатись у балетній студії при Палаці культури хіміків. Мріючи стати балериною, у 1974 році, у віці тринадцяти років, Галина вступила до Воронезького хореографічного училища. Ще до випуску вона дебютувала в кіно: у 1978 році ученицю хореографічного училища затвердили на головну роль Оленьки Скворцової у фільмі режисера Еміля Лотяну «Мій ласкавий і ніжний звір» (1979; за повістю Антона Павловича Чехова «Драма на полюванні»). Після виходу картини на кіноекрани дебютантка здобула всесоюзну популярність, її тут же охрестили «другою Одрі Хепберн»[6].

У 1979 році Галина Бєляєва закінчила училище, отримавши спеціальність «артистка балету, ансамблю народного танцю»[2], однак балетну кар'єру так і не почала. Вступила до Театрального училища імені Б. В. Щукіна, яке закінчила в 1983 році за спеціальністю «актриса театру і кіно»[2]. До того ж під час зйомок фільму між молодою актрисою і режисером виникли романтичні стосунки. У 1979 році, коли вона досягла повноліття, Галина Бєляєва й Еміль Лотяну одружилися. Наступного року в них народився син Еміль[6][7].

У 1983 році Лотяну зняв багатосерійний художній фільм «Анна Павлова», у якому Галина виконала головну роль, зігравши відому російську балерину (її дублером при виконанні балетних партій була солістка Ленінградського театру опери і балету імені С. М. Кірова Валентина Ганібалова).

Кінокартини «Мій ласкавий і ніжний звір» та «Анна Павлова» номінувалися на Державну премію СРСР у 1979 і 1984 році відповідно, проте ні той, ні інший фільм не отримав її в силу критичних художніх та ідеологічних міркувань партійного та культурного керівництва.

З листопада 1983 року Галина Бєляєва — актриса Московського академічного театру імені Володимира Маяковського[2]. Вона зіграла більше тридцяти ролей у театрі та кіно.

У 2003 році їй присвоєно почесне звання «Заслужений артист Російської Федерації»[3].

З 2016 року стала членом журі в хореографічному телешоу «Танці з зірками».

Особисте життя ред.

  • Перший чоловік — режисер, поет і сценарист Еміль Лотяну (1936—2003). Їх шлюб тривав п'ять років, з 1979 по 1984 роки[6][7]. У цьому шлюбі в Галини в 1980 році народився син, Еміль Емільйович Лотяну. Він закінчив юридичний факультет Московського державного університету імені М. В. Ломоносова і факультет продюсерства і економіки ВДІКу, живе в США, у Лос-Анджелесі. Був одружений з 2000 року, має двох дітей — дочку Марію і сина Крістіана[5][7].
  • З другим чоловіком, хірургом Леваном Сакварелідзе, шлюб не реєструвала[6][7]. Їх син, Платон Леванович (нар. 1985), також закінчив юридичний факультет МДУ[5]. Будучи немовлям, він знявся в епізодах фільму-казки «Дитинство Бембі» (1985) і в ролі новонародженого поета у фільмі «Лермонтов» (1986)[6][7].
  • У 1989 році Галина вийшла заміж втретє. Її чоловік, бізнесмен і видавець Сергій Дойченко (нар.. 1966) — випускник юридичного факультету МДУ, має доньку від першого шлюбу Алісу (вона стала дизайнером інтер'єрів). У Галини та Сергія двоє спільних дітей: дочка Анна (нар.. 1993), яка навчається у Великій Британії на кінооператора-документаліста, і син Маркел (нар.. 1999), названий на честь прадідуся по батьківській лінії[5][6][7]. Подружжя живе в Підмосков'ї, у власному заміському будинку[8].

Захоплення ред.

Галина Бєляєва закінчила курси екстремального водіння автомобіля, захоплюється малюванням і верховою їздою[6]. Кандидат у майстри спорту СРСР з парної акробатики[9].

Творчість ред.

Ролі в театрі ред.

Московський академічний театр імені Володимира Маяковського
  • 1982 — «Дивіться, хто прийшов!» (за п'єсою Володимира Арро; режисер — Борис Морозов) — Маша
  • 1982 — «Чутка» (за п'єсою Афанасія Салинського; режисер — Юрій Йоффе) — Виктюха
  • 1983 — «Ніч ангела» (за п'єсою Олександра Розанова; режисер — Юрій Йоффе) — Перша фігура
  • 1983 — «Наполеон Перший»[* 1] (за п'єсою Фердинанда Брукнера; режисер — Анатолія Ефроса) — Марія Валевська
  • 1984 — «Островитянин» (за п'єсою Олексія Яковлєва; режисер — Юрій Йоффе) — Марина
  • 1985 — «Блондинка» (за п'єсою Олександра Володіна; режисер — Кама Гінкас) — Наташа
  • 1985 — «Завтра була війна» (за мотивами повісті Бориса Васильєва; режисер — Сергій Яшин) — Віка Люберецька
  • 1990 — «Валенсіанські божевільні» (за п'єсою Лопе де Вега; режисер — Тетяна Ахрамкова) — Еріфіла
  • 1995 — «Кін IV» (за п'єсою Григорія Горіна за мотивами п'єси «Кін, або Геній і безпутність» Олександра Дюма (батька); режисер Тетяна Ахрамкова) — Ганна Дембі
  • 2002 — «Одруження» (за п'єсою «Одруження» Миколи Гоголя; режисер — Сергій Арцибашев) — Агафія Тихонівна, купецька дочка[10]
  • 2003 — «Бенкет» (за п'єсою Ніла Саймона; режисер — Сергій Арцибашев) — Марієт Лівьє / Івон Фуше[10]
  • 2004 — «Розлучення по-жіночому» (за п'єсою Клер Бут Люс; режисер — Сергій Арцибашев) — Мері
  • 2005 — «Мертві душі» (за поемою «Мертві душі» Миколи Гоголя; інсценування Володимира Малягіна, режисер — Сергій Арцибашев) — Єлизавета Марківна Манілова
  • 2011 — «Діти псують відносини» (за п'єсою французького драматурга Жана Летраза; режисер — Семен Стругачов) — Анрієтта Фонтанж, дружина Едмонда[10]

Фільмографія ред.

  1. 1978 — «Мій ласкавий і ніжний звір» — Ольга Скворцова (після заміжжя — Урбеніна), дочка лісничого
  2. 1978 — «Все вирішує мить» — Надія Привалова («Лукомор'я»), плавчиха
  3. 1979 — «Ах, водевіль, водевіль...» — Віра Лисичкіна, головна героїня / Катерина Лисичкіна, її дочка
  4. 1980 — «Уявний хворий» — Анжеліка
  5. 1980 — «Ляпас» — Анжела, режисер Генріх Малян, «Арменфільм»
  6. 1981 — «Ленін у Парижі» — дівчина-студентка
  7. 1981 — «Куди він дінеться!» — Олеся, колгоспниця і учасниця самодіяльності
  8. 1983 — «Анна Павлова» — Ганна Павлова, балерина (озвучення — Олена Проклова, балетні сцени — Валентина Ганібалова)
  9. 1984 — «Парк» — Віка
  10. 1984 — «Перикола» — Перикола (співає — Світлана Волкова)
  11. 1985 — «Герой її роману» — Віка Берсенєва
  12. 1985 — «Чорна стріла» — Джоанна Седлі / Джон Метчем
  13. 1985 — «Дитинство Бембі» — Фаліна, дівчина
  14. 1986 — «Лермонтов» — Варенька Лопухіна
  15. 1986 — «Юність Бембі» — Фаліна
  16. 1986 — «Капабланка» — Сашенька Можаєва, балерина, сестра Андрія
  17. 1987 — «Де б не працювати…» — Галя
  18. 1989 — «Сувенір для прокурора» — Зіночка Ізмайлова, дружина прокурора
  19. 1990 — «Бабій» — Ольга Семикіна, подруга Аркаши
  20. 1990 — «Завтра була війна» (фільм-спектакль) — Віка Люберецька
  21. 1992 — «Повітряні пірати» — Галя Бабенко, стюардеса
  22. 1998 — «Нічний візит» — Віка, дружина Михайла
  23. 2001 — «Наполеон Перший» (фільм-спектакль) — Марія Валевська
  24. 2002 — «Кін IV» (фільм-спектакль) — Ганна Дэмби
  25. 2004 — «Вони танцювали одну зиму» — Валерія, вчитель танців
  26. 2007 — «Подорож» — Віра
  27. 2007 — «Репортери» — Рита
  28. 2014 — «Старша дочка» — Надія Павлівна Зав'ялова
  29. 2017 — «Лев Яшин. Воротар моєї мрії» — дружина Яшина в зрілості
  30. 2018 — «Бабусі в бігах» — Поліна

Примітки ред.

Джерела
  1. ↑ Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
  2. ↑ а б в г д Біографія Р. В. Бєляєвої на офіційному сайті актриси. Архів оригіналу за 9 лютого 2015. Процитовано 8 квітня 2019.
  3. ↑ а б Указ Президента Российской Федерации В. Путина № 1223 от 15 октября 2003 года «О награждении государственными наградами Российской Федерации». Архів оригіналу за 8 травня 2013. Процитовано 8 квітня 2019.
  4. ↑ Наші випускники [Архівовано 8 квітня 2019 у Wayback Machine.] // Воронезьке хореографічне училище
  5. ↑ а б в г д ВІДЕО. Програма «Доки всі вдома» — в гостях у актриси Галини Бєляєвої. [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] // випуск від 29 грудня 2013 року, Перший канал.
  6. ↑ а б в г д е ж ВІДЕО. «Наодинці з усіма. Галина Бєляєва», програма Юлії Меньшової [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] // Перший канал, 4 грудня 2014.
  7. ↑ а б в г д е Галина Бєляєва: «Всі мої діти — від коханих чоловіків». [Архівовано 8 квітня 2019 у Wayback Machine.] // «Комсомольская правда», 8 липня 2002 року
  8. ↑ Галина Беляева: Танец судьбы. Архів оригіналу за 22 листопада 2015. Процитовано 8 квітня 2019.
  9. ↑ Галина Бєляєва в програмі «Мій герой». Архів оригіналу за 5 січня 2020. Процитовано 8 квітня 2019.
  10. ↑ а б в Сайт Московського академічного театру ім. Володимира Маяковського. Архів оригіналу за 8 квітня 2019. Процитовано 8 квітня 2019.
Коментарі
  1. ↑ Спочатку спектакль поставлений на сцені театру на Малій Бронній, у 1992 році відновлений на сцені театру Маяковського режисером Т. Казаковою.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Беляєва_Галина_Вікторівна&oldid=35961785