Вікіпедія

Володін Олександр Мойсейович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Володін.

Володін Олександр Мойсейович
Володин Александр Моисеевич
Володін Олександр Мойсейович у 1989 році
Ім'я при народженні Ліфшиць Олександр Мойсейович
Народився 10 лютого 1919(1919-02-10)
Мінськ, БРСР
Помер 17 грудня 2001(2001-12-17) (82 роки)
Санкт-Петербург, Росія Росія
Поховання Комаровський цвинтар, Санкт-Петербург
Громадянство СРСР СРСР, Росія Росія
Діяльність прозаїк, поет, драматург, сценарист
Сфера роботи драма
Alma mater Всеросійський державний інститут кінематографії
Мова творів російська
Роки активності 1949–2001
Членство СП СРСР
Партія КПРС
Учасник німецько-радянська війна
Премії Державна премія РРФСР імені братів Васильєвих
Премія Президента Російської Федерації

Воло́дін Олекса́ндр Мойсе́йович (справжнє прізвище — Лі́фшиць; *10 лютого 1919(19190210) — †17 грудня 2001) — російський драматург, сценарист, поет і публіцист єврейського походження. Член Російського ПЕН-центру, творчої ради журналу «Драматург», редакційно-видавничої ради альманаху «Петрополь».

Біографія ред.

Олександр Мойсейович Ліфшиць, відомий під псевдонімом Олександр Володін, народився 10 лютого 1919 року в Мінську (за іншими джерелами — у Москві). Після закінчення школи деякий час навчався в Московському авіаційному інституті, викладав російську мову у селі Вешки Московської області. У 1939 році поступив до Державного інституту театру і сцени (ДІТІС), але через два місяці Олександра мобілізували в армію для проходження строкової служби. Через кілька років почалася Німецько-радянська війна. Олександр воював у лавах Червоної армії на Західному та Білоруському фронтах, був зв'язківцем, сапером, двічі був поранений.

Після демобілізації Олександр Ліфшиць не повернувся до ДІТІСу, а поступив на сценарний факультет ВДІКу. Там навчався у майстерні Є. Габриловича, але справжніми своїми учителями вважав В. Юнаковського та О. Сазонова.

У 1949 році, після закінчення інституту, був направлений до Ленінградської студії науково-популярних фільмів, на посаду редактора навчальних фільмів для солдатів. У 1949—1956 році — редактор і сценарист кіностудії «Леннаучфільм», в 1956—1957 роках — старший редактор і член худради кіностудії «Ленфільм».

Помер 17 грудня 2001 року в Санкт-Петербурзі. Похований на Комаровському кладовищі у передмісті Санкт-Петербурга.

Творчість ред.

Свій першій вірш Олександр Володін написав, перебуваючи у шпиталі після другого поранення. Першу збірку оповідань випустив після переїзду до Ленінграду. Незабаром після цього Володін став членом Спілки Письменників.

У 1954 році випустив першу збірку оповідань під псевдонімом Олександр Володін. Герої цих оповідань — молоді люди, які тільки починають самостійне життя, займають невисокі посади, мають звичайні професії та невеликі заробітки. На цю тему була написана перша п'єса Володіна — «Фабрична дівчина» (1956 р.). Першим виставу поставив Казанський крайовий драматичний театр, потім — Центральний театр Червоної армії в Москві та Театр імені Ленінського Комсомолу в Ленінграді. У наступному театральному сезоні «Фабрична дівчина» увійшла до репертуару ще тридцяти семи театрів.

Друга п'єса Володіна — «П'ять вечорів», мала гучний успіх, її прем'єра відбулася у Ленінградському Великому Драматичному театрі. Володін стає драматургом оновленого Ленінградського ВДТ та Московського театру-студії «Современник» («Сучасник»). Третя п'єса, «Ідеалістка», стала основою для однойменного телефільму з Алісою Фрейндліх та Нікітою Міхалковим. Наступну п'єсу «Моя старша сестра» у Ленінградському ВДТ поставив Г. О. Товстоногов, а в московському «Сучаснику» — Б. О. Львов-Анохін. У 1966 році по кіносценарію був знятий фільм.

Ще одну п'єсу Володіна — «Призначення» — дозволили ставити тільки у «Сучаснику». У ній йдеться про соціальні передчуття, сподівання на зміни, вибору, за умови якого людина може реалізувати себе та свій творчий потенціал. У 1980-х за мотивами п'єси режисером С. Колосовим був знятий фільм.

Завдяки чотирьом п'єсам — «Фабрична дівчина», «П'ять вечорів», «Моя старша сестра» та «Призначення» — Олександр Володін став провідним драматургом кінця 1950-х—початку 1960-х років. Проте, незважаючи на загальне визнання, п'єси Володіна викликали хвилю критики. Його звинувачували у «критиканстві», «викривленні дійсності», «песимізмі», надмірному зацікавленні «маленькими людьми та їх невлаштованими долями»

Надзвичайний успіх мала п'єса «З коханими не розлучайтеся», яку у 1972 році поставили Ленінградський театр імені Ленінського Комсомола та Мінський театр юного глядача. Наступна п'єса — «Дульсінея Тобосська» — стала режисерським дебютом О. Єфремова і надалі перетворилася на мюзікл, на довгий час ставши театральним бестселером.

У наступних своїх п'єсах Володін звертається до епохи кам'яної доби. «Вихухоль», «Ящірка», «Дві стріли» склали трилогію про життя первісних людей, проте в них порушені вічні, загальнолюдські теми.

У 1964 році Володін дебютує у кіно. Він пише сценарії до фільмів «Дзвонять, відкрийте двері» (1964), «Пригоди зубного лікаря» (1964), «Загадковий індус» (1965). У 1967 році Володін публікує першу збірку п'єс та кіносценаріїв «Для театру та кіно», до якої, окрім драматургічних творів, увійшли автобіографічні «Оптимістичні записки».

У середині 1970-х років Олександр Володін написав кілька кіносценаріїв: «Портрет з дощем», «Сум'яття почуттів» та «Доньки-матері». Наприкінці 1970-х років за п'єсами Володіна знімаються фільми «З коханими не розлучайтеся», «Призначення», «Дульсінея Тобоська». У 1979 році відбулася прем'єра фільму «Осінній марафон», знятий режисером Г. Данелією за сценарієм Володіна. Фільм мав гучний успіх та увійшов до класики радянського кінематографа.

Деякі твори Володіна, створені у 60-ті—70-ті роки, побачили світ лише у 90-ті. Це сатирична трагікомедія «Кастручча» («Щоденники королеві Олівії»), п'єса «Мати Ісуса», кіносценарії «Принижені та зневажені» за Достоєвським та «Сірано де Бержерак».

Літературні твори ред.

  • 1967 — «П'єси та сценарії — для театру та кіно» (рос. «Пьесы и сценарии — для театра и кино»).
  • 1980 — «Портрет з дощем» (рос. «Портрет с дождем»).
  • 1985 — «Осінній марафон» (рос. «Осенний марафон»).
  • 1990 — «Одномісний трамвай. Записки несерйозної людини» (рос. «Одноместный трамвай. Записки несерьезного человека»).
  • 1993 — «Так не спокійно на душі. Записки з відступами» (рос. «Так неспокойно на душе. Записки с отступлениями»).
  • 1995 — «Монологи» (рос. «Монологи»).
  • 1998 — «Спроба покаяння» (рос. «Попытка покаяния»).
  • 1999 — «Неврівноважене століття. Вірші» (рос. «Неуравновешенный век. Стихи»).

Кіносценарії ред.

Режисерська діяльність ред.

Нагороди ред.

  • Орден Вітчизняної війни I ступеня (1943)
  • Медаль «За відвагу» (1943)
  • Орден «За заслуги перед Вітчизною» III ступеня (1999)
  • Лауреат Всесоюзного кінофестивалю в номінації «Премії серед дитячих фільмів» за 1978 рік
  • Лауреат Державної премії РРФСР імені братів Васильєвих (1981, за сценарій фільму «Осінній марафон»)
  • Царскосільська премія (1994)
  • Премія Північно-Західного філіалу РАО (1995)
  • «Золота маска» в номінації «Честь і гідність» (1997)
  • Премія ім. А.Синявського «За благородність і творчу поведінку в літературі» (1999)
  • Премія журналу «Огонёк» (укр. «Вогник») (1989)
  • Премія «Північна Пальміра» (1999)
  • Лауреат премії Президента Російської Федерації в галузі літератури та мистецтва за 1999 рік.
  • Лауреат премії «Тріумф» (1999)
  • Лауреат Міжнародної премії Станіславського (2001)

Вшанування пам'яті ред.

Щорічно в Санкт-Петербурзі проводиться фестиваль «П'ять вечорів», присвячений пам'яті драматурга О. М. Володіна. На будинку № 44 по вулиці Великій Пушкарській у Санкт-Петербурзі 10 лютого 2004 року відкрито меморіальну дошку.

Джерела ред.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Володін_Олександр_Мойсейович&oldid=41962393