Бенкс (півострів)
| Ця стаття в процесі редагування певний час. Будь ласка, не редагуйте її, бо Ваші зміни можуть бути втрачені. Якщо ця сторінка не редагувалася кілька днів, будь ласка, приберіть цей шаблон. Це повідомлення призначене для уникнення конфліктів редагування. Останнє редагування зробив користувач ValeriySh (внесок, журнали) о 14:22 UTC (1990 хвилин тому). |
Бенкс або Банкс (англ. Banks Peninsula) — півострів вулканічного походження в регіоні Кентербері на східному узбережжі Південного острова Нової Зеландії. Його площа становить приблизно 1150 км² і охоплює дві великі гавані та багато менших заток і бухт. Найбільше місто Південного острова, Крайстчерч, знаходиться безпосередньо на північ від півострова.
| Бенкс | |
 | |
| Названо на честь | Джозеф Бенкс |
|---|---|
| Країна |
 Нова Зеландія |
| Адміністративна одиниця | Крайстчерч Сітіd |
| Розташовується на водоймі | Тихий океан |
| У межах природно-географічного об'єкта | Південний острів |
| Висота над рівнем моря | 919 м і 352 м |
| З матеріалу | вулканічні гірські породи[d] |
 | |
 Бенкс у Вікісховищі | |
Координати: 43°45′00″ пд. ш. 172°49′58″ сх. д. / 43.750000000028° пд. ш. 172.83300000002776642° сх. д.
Геологія
ред.Півострів Бенкс утворює найвидатнішу вулканічну структуру Південного острова, подібну до — але більш ніж удвічі більшу за — старішого вулкана Данідін[en] (півострів Отаго та однойменна гавань) за 350 км на південний захід. Геологічно півострів складається з еродованих залишків двох великих композитних щитових вулканів (спочатку утворився Літтелтон, потім Акароа) і менша вулканічна група Герберта[1]. Вони утворилися внаслідок внутрішньоплитного вулканізму приблизно 11-8 мільйонів років тому (міоцен) на континентальній корі. Півострів утворився як прибережні вулканічні острови, а вулкани досягали висоти близько 1500 м над рівнем моря. Два головні кратери утворили гавані Літтелтон і Акароа.
Кентерберійські рівнини утворилися внаслідок ерозії Південних Альп (широкий і високий гірський хребет, утворився внаслідок зустрічного руху Індо-Австралійської та Тихоокеанської тектонічних плит) і алювіальних конусів, утворених великими плетеними річками. Ці рівнини досягають найбільшої ширини в місці, де вони зустрічаються з горбистим субрегіоном півострова Бенкс. Північний і західний фланги півострова покриває шар лесу, досить нестійкого дрібного мулу, який утворюється завдяки теплим вітрам фен, які проносяться над рівнинами. Частина краю кратера, що лежить між гаванню Літтелтон та містом Крайстчерч, утворює Порт-Гіллз[a].
Передісторія
ред.Згідно з традиційними переказами маорі, першими їхніми поселенцями на території, тепер відомими як півострів Бенкс, були племена Вайтага[en] на чолі зі своїм предком-засновником Ракайгауту. Півострів у маорі називається Te Pātaka o Rākaihautū (Склад Ракайгауту) на знак визнання його діянь і великої кількості mahinga kai (їжі лісів, моря, річок і неба)[b]. За ними послідували племена Каті Мамое[en], а потім Нгаї Таху[en] хапу Нгаї Тугайтара, які прибули у 1730-х роках[2].
Історія
ред.
Першими європейцями, що побачили півострів 17 лютого 1770 року, був капітан Джеймс Кук зі своїм екіпажем під час першої навколосвітньої подорожі Кука[en], коли вони пропливали навколо Нової Зеландії. Кук описав півострів як «круглу фігуру… з дуже розбитою нерівною поверхнею і [яка має] більше вигляд безплідної, ніж родючої землі»[3]. Введений в оману обрисами височини за півостровом, Кук помилково прийняв його за острів і назвав «острів Бенкс» на честь ботаніка свого судна «Індевор» Джозефа Бенкса[3]. Відволікшись примарним існуванням землі на південному сході, Кук наказав команді «Індевора» йти на південь, не досліджуючи півострів детальніше.
У 1809 році капітан Семюел Чейз на кораблі «Пегас» виправив карти Кука, визначивши, що «острів Бенкс» насправді був півостровом[4]. Його перший офіцер Вільям Стюарт наніс на карту цю ділянку узбережжя[5]. Затока Пегас[en], яка примикає до півострова з північної сторони, була названа на честь їхнього судна[6].
У 1830 році поселення маорі кайнга[c] Такапунеке було спустошено, а місцевий вождь племені Нгаї Таху Тама-і-гара-нуї захоплений вождем племені Нгатї Тоа Те Раупарагою за сприяння капітана британського брига «Елізабет» Джона Стюарта[7]. Частково внаслідок цієї різанини британська влада відправила Джеймса Басбі, як офіційного резидента Великої Британії, до Нової Зеландії в 1832 році[7].
Протягом 1830-х років на півострові Бенкс було засновано кілька європейських китобійних баз. У 1838 році капітан Жан Франсуа Ланглуа, французький китобій, вирішив, що поселення Акароа буде вигідним місцем для обслуговування китобійних суден, і попередньо купив землю на «великому півострові Бенкс» у 12 вождів Нгаї Таху[8]. Було сплачено товарний депозит вартістю 6 фунтів стерлінгів, а ще 234 фунти стерлінгів мали бути виплачені пізніше[9][8]. Він повернувшись до Франції, оголосив про пошук поселенців до Нової Зеландії та передав свою частку землі компанії «Nanto-Bordelaise», частковим власником якої він став. 9 березня 1840 року він відплив до Нової Зеландії з групою французьких і німецьких сімей на борту корабля «Конте де Парі» з наміром створити французьку колонію на французькому Південному острові Нової Зеландії. На той час, коли Ланглуа та його колоністи прибули на півострів Бенкс у серпні 1840 року, багато маорі вже підписали «Договір Вайтангі», а перший британський губернатор Нової Зеландії Вільям Гобсон[en] проголосив британський суверенітет над всією Нову Зеландію на підставі цього договору. Почувши про французький план колонізації, Гобсон швидко відправив бойовий корабель «HMS Britomart» із Бей-оф-Айлендс до Акароа з поліцейськими магістратами на борту[9]. У той час як Ланглуа та його колоністи ховалися від несприятливих вітрів у Голубиній затоці на іншому боці півострова, британці підняли свій прапор на Ґрінс-Пойнт між Акароа та Такапунеке, і суди зібралися для підтвердження британського суверенітету над Південним островом. Французькі колоністи прибули в гавань Акароа 18 серпня і заснували поселення на сучасному місці Акароа[10]. Враховуючи, що французькі колоністи вирушили до Нової Зеландії, припускаючи, що вони володіють землею, влада Нової Зеландії надала 30 000 акрів землі компанії «Nanto-Bordelaise», яка в свою чергу поступилася всіма правами на півострів за 4500 фунтів[9].
Протягом 1840-х років півострів і Кентерберійські рівнини за його межами розглядалися як землі можливі для колонізація, але до 1848 року головному геодезисту Кентерберійської асоціації капітану Джозефу Томасу знадобилося обстежити навколишні рівнини та підготуватися до прибуття перших колоністів (відомі як Кентерберійські паломники[en]) у грудні 1850 року.
З 1850-х років Літтелтон, а потім Крайстчерч переросли Акароа, який зараз є курортом для відпочинку та місцем для круїзних суден і зберіг багато французьких впливів, а також багато будівель дев'ятнадцятого століття.
Історичні оборонні споруди гавані, починаючи з 1874 року, збереглися на острові Ріпапа в гавані Літтелтон та на мисі Ґодлі-Гед / Авароа.
У 2011 році землетруси в Крайстчерчі в лютому та червні мали епіцентр у Порт-Гіллз, що значно вплинуло на життя місцевих громад.
Економіка
ред.Рибальство
ред.Кілька місць біля узбережжя півострова служать для марикультурного вирощування мідій.
Сільське господарство
ред.Фермерство було традиційною галуззю промисловості на півострові Бенк.
Туризм
ред.Після великих землетрусів 2010 і 2011 років, які вплинули на Крайстчерч і Літтелтон (гавань, що обслуговує Крайстчерч), круїзні лайнери були перенаправлені в гавань Акароа.
Гірська дорога
ред.Гірська дорога є примітною особливістю півострова. Дорога включала частини ранніх колій, які були побудовані для перегону худоби (наприклад, 24-кілометрову колію від Акароа до Голубиної затоки, збудовану в 1844 році). Більшу частину будівництва гірської дороги було завершено в 1880-х роках, а в 1930-х роках було виконано додаткові роботи[11]. Дорога складається з двох ділянок (з обох відкривається вид на місцевість, а також на парки, алеї та інші рекреаційні об'єкти):
- одна ділянка проходить вздовж гребня Порт-Гіллз, від мису Ґодлі-Гед / Авароа (43°35′15″ пд. ш. 172°48′18″ сх. д. / 43.58750° пд. ш. 172.80500° сх. д., північна частина гавані Літтелтон / Вакараупо) до перевалу Геббіс (43°41′26″ пд. ш. 172°38′19″ сх. д. / 43.6907194° пд. ш. 172.6388806° сх. д.) на початку гавані.
- інша ділянка проходить навколо краю кратера гавані Акароа, від Гілл-Топ (англ. Hill Top; укр. Вершини пагорба) — місця перетину з головним шосе Крайстчерч-Акароа (державне шосе SH 75 43°44′53″ пд. ш. 172°52′01″ сх. д. / 43.748167° пд. ш. 172.86694° сх. д.) — до пагорба над Акароа (43°48′07″ пд. ш. 173°01′19″ сх. д. / 43.802167° пд. ш. 173.02194° сх. д.).
Збереження
ред.За підрахунками, місцеві ліси колись покривали 98 % півострова. Однак маорі та європейські поселенці послідовно вирубували лісовий покрив, і сьогодні його залишилося менше 2 %, хоча деякі лісовідновлення почалися. Європейські поселенці посадили багато дерев, привезених з Європейського континенту, особливо волоський горіх (Juglans regia).
Заповідник Гіневай
ред.Заповідник Гіневай[en], приватний природний заповідник, був створений на півострові, щоб дозволити місцевому лісу відновлюватися на землях, які колись оброблялися. Він був заснований у 1987 році і зараз охоплює 12,5 км² (1250 га) природних чагарників[12], він має 40 км пішохідних доріжок через місцеві чагарники[13].
Інші охоронні території на півострові включають мальовничий заповідник Еллангован площею 3,14 км² (314 га), заснований у 1973 році, мальовничий заповідник Маунт-Герберт[en] площею 2,42 км² (242 га), заснований у 1980 році, територію що охороняється — Вайрєва площею 6,51 км² (651 га), засновану у 1987 році, та мальовничий заповідник Палм-Галлі 1,11 км² (111 га), заснований у 1989 році[14].
Морські заповідники
ред.Значну частину півострова оточує великий заповідник морських ссавців, який в основному обмежує риболовлю сітками. Основною метою цього заповідника є збереження дельфіна Гектора (Cephalorhynchus hectori), найменшого з усіх видів дельфінів. Екотуризм, заснований на грайливих дельфінах, тепер став важливою галуззю в Акароа.
Відносно невеликий морський заповідник Погату[en] зосереджений у затоці Погату/Флі на південно-східній стороні півострова (43°52′28″ пд. ш. 173°00′44″ сх. д. / 43.8745083° пд. ш. 173.0123528° сх. д.). Більший морський заповідник Акароа[en] розташований біля входу в гавань Акароа (43°52′56″ пд. ш. 172°57′54″ сх. д. / 43.8823667° пд. ш. 172.9651306° сх. д.).
Фонд півострова Бенкс Рода Дональда
ред.Фонд півострова Бенкс Рода Дональда має на меті покращити громадський доступ для пішоходів і велосипедистів та збільшити біорізноманіття на півострові Бенкс.
Вони (у 2020 році) збирають гроші для придбання 500 га землі, включаючи вершини гори Герберт/Те-Аху-Патікі (919 м, 43°41′24″ пд. ш. 172°44′25″ сх. д. / 43.6899533° пд. ш. 172.74015° сх. д.) та гори Бредлі (855 м, 43°41′43″ пд. ш. 172°42′36″ сх. д. / 43.69515° пд. ш. 172.71011° сх. д.), з наміром створити заповідник для захисту та відновлення місцевого біорізноманіття[12]. Наразі ця земля є сільськогосподарською, але з часом фонд має намір повернути її до природного стану території порослої місцевими чагарниками. У травні 2021 року були зібрані кошти на викуп землі[15]. Фонд з часом планує модернізувати огорожу та видалити звідси диких тварин, які тут випасаються[15].
Фонд півострова Бенкс Рода Дональда також бере участь у розвитку Те-Ара-Патака, також відомої як «Доріжка до вершини». Вони також брали участь у створенні загальнодоступних хатин для мандрівників («Хатина Рода Дональда» та «Хатина Отамахуа» на острові Отамахуа / Квіл)[16].
Охоронний фонд півострова Бенкс
ред.Охоронний фонд півострова Бенкс був створений у 2001 році. Він працює над збереженням і збільшенням біорізноманіття та заохоченням сталого управління земельними ресурсами[d] на півострові Бенкс. Робота, яка проводилась у 2020 році, включала роботу із захисту морепорка (Ninox novaeseelandiae) та пое (Prosthemadera novaeseelandiae). Фонд також співпрацює із землевласниками, щоб юридично захистити важливе біорізноманіття та ландшафтні цінності на безстроковій основі за допомогою угод[17].
Демографія
ред.| Зміни населення | ||
|---|---|---|
| Рік | Населення | Зміна |
| 2006 | 8166 | — |
| 2013 | 8235 | +0.8% |
| 2018 | 8850 | +7.5% |
| Джерело: [18] | ||
Район півострова Бенкс міської ради Крайстчерча, який охоплює територію на південь від Порт-Гіллз, охоплює 973,13 км²[19].
Згідно з переписом населення Нової Зеландії 2018 року населення району півострова Бенкс становило 8850 осіб, що на 615 осіб (7,5 %) більше порівняно з переписом 2013 року та на 684 особи (8,4 %) більше порівняно з переписом 2006 року. В районі налічувалося 3747 дворів. Було 4374 чоловіки та 4476 жінок, що дало співвідношення статей 0,98 чоловіків на 1 жінку. Середній вік становив 48,4 роки (порівняно з 37,4 роки в країні), причому 1410 осіб (15,9 %) були віком до 15 років, 999 (11,3 %) віком від 15 до 29 років, 4710 (53,2 %) віком від 30 до 64 років і 1728 (19,5 %) у віці 65 років і старше.
Етнічна приналежність населення складалася з 93,1 % європейців/пакеха, 8,3 % маорі, 1,3 % тихоокеанських народів, 3,1 % азіатів і 2,0 % інших етнічних приналежностей (загальна кількість становить понад 100 %, оскільки деякі особи могли ідентифікувати себе з різними етнічними приналежностями).
Частка людей, які народилися за кордоном, становила 26,8 % порівняно з 27,1 % по країні.
Хоча деякі особи заперечували проти вказання своєї релігії, 58,9 % вважали себе атеїстами, 29,0 % були християнами, 0,3 % були індуїстами, 0,5 % були мусульманами, 0,7 % вважали себе буддистами і 3,4 % мали інші релігії.
Серед населення віком 15 років і більше, 2400 (32,3 %) осіб мали ступінь бакалавра або вищу освіту, а 804 (10,8 %) особи не мали формальної кваліфікації. Середній дохід склав 36 000 доларів США в порівнянні з 31 800 доларами США по країні. Статус зайнятості серед тих, кому було не менше 15 років, був таким, що 3807 (51,2 %) осіб були зайняті повний робочий день, 1383 (18,6 %) були зайняті неповний робочий день, а 135 (1,8 %) були безробітними[18].
Міста
ред.Акароа
ред.Акароа (англ. Akaroa; 43°48′15″ пд. ш. 172°58′05″ сх. д. / 43.804142° пд. ш. 172.968189° сх. д.) — невелике містечко, з населенням в 770 осіб (2023), на східному узбережжі гавані Акароа.
Літл-Рівер
ред.Літл-Рівер[en] (англ. Little River; 43°46′16″ пд. ш. 172°47′24″ сх. д. / 43.771° пд. ш. 172.79° сх. д.) — невелике містечко, з населенням в 310 осіб (2023), яке розташоване за 1,5 км на північний схід від озера Вайрева на державному шосе SH 75, яке з'єднує Крайстчерч і Акароа. Тут є кілька художніх галерей, наметовий табір, клуб регбі і початкова школа. Місцевість названа племенем маорі як Вайрева (Wairewa).
Вайнуї
ред.Вайнуї (англ. Wainui; 43°48′58″ пд. ш. 172°54′11″ сх. д. / 43.81624° пд. ш. 172.90296° сх. д.) — це поселення, яке складається переважно з будинків для відпочинку, розташоване на західному узбережжі гавані Акароа (практично навпроти містечка Акароа).
Вайнуї може означати «велика вода», «велика річка» або «велика затока». Вайнуї колись був домом для великого поселення племені Нгаті Мамое[20]. У Вайнуї є важливі асоціації з племенем Нгаї Таху, оскільки тоді вождь Те Руахікікі заволодів бухтою для Нгаї Таху. Він заявив про свою вимогу, коли висадився на Вайнуї та викопав там коріння папороті. (Це був один із багатьох традиційних способів отримати землю). У легенді про Нгаї Таху — Тухіракі (гора Босу, 712 м; 43°50′58″ пд. ш. 172°53′13″ сх. д. / 43.84957° пд. ш. 172.886953° сх. д.), що лежить південніше Вайнуї, є місцем спочинку «ко» (палки для копання) вождя Ракайхауту. За легендою він використовував цю копальну палицю, щоб викопати багато озер Південного острова[b][21].
У 1856 році було створено заповідник Вайнуї Маорі, у якому було виділено 432 акра землі для Нгаї Тарева Хапу Нгаї Таху. За переписом 1857 року там проживало 40 осіб, але до 1861 року їхня кількість зменшилася до 20 осіб[20].
Пошта була заснована в 1874 році, телефонна станція в 1875 році, а школа в 1885 році та пресвітеріанська церква в 1911 році[20].
Дювошель
ред.Дювошель (англ. Duvauchelle; 43°44′59″ пд. ш. 172°55′55″ сх. д. / 43.7498000° пд. ш. 172.9321000° сх. д.) — невелике містечко, з населенням в 200 осіб (2023), яке розташоване на початку гавані Акароа.
Даймонд Гарбор
ред.Даймонд Гарбор (англ. Diamond Harbour; укр. Діамантова гавань; 43°37′43″ пд. ш. 172°43′53″ сх. д. / 43.628778° пд. ш. 172.731556° сх. д.) — невелике містечко, з населенням в 1650 осіб (2023), яке розташоване на південному узбережжі гавані Літтелтон, навпроти міста Літтелтон.
Затоки
ред.Внутрішні долини Порт-Гіллз, відомі як затоки Маккормакс і затоки Монкс[en], є затоками лиману Ейвон Гіткот[en], і не відносяться до прибережних заток півострова Бенкс. Обходячи узбережжя півострова з півночі на південь (за часовою стрілкою), можна зустріти:
Затока Самнер
ред.Затока Самнер (англ. Sumner Bay; 43°34′17″ пд. ш. 172°45′52″ сх. д. / 43.5714389° пд. ш. 172.7644694° сх. д.) — позначає прибережний перехід від довгого піщаного пляжу затоки Пегасус і низовини Кентерберійських рівнин до скелястих стрімчаків півострова Бенкс. У той час як Самнер політично і соціально вважається передмістям Крайстчерча, високі скелі Кліфтона[en] і стовп вулканічної породи на пляжі, відомий місцевим жителям як скелі Рапануї[en] або Шаг-Рок, позначають місце, де прибережні рівнини зустрічаються з півостровом.
_with_Rapanui_Rock_(right),_Christchurch,_New_Zealand.jpg)
Помилка Тейлора
ред.
Помилка Тейлора (англ. Taylors Mistake; маор. Te One-poto; 43°34′54″ пд. ш. 172°46′43″ сх. д. / 43.5818306° пд. ш. 172.7786306° сх. д.) — затока з пляжем для плавання в Крайстчерчі з низкою будинків для відпочинку вздовж узбережжя. Спочатку вона була відома як затока Вінсента через те, що капітан Джон Вінсент розбив тут свою шхуну. Згодом затока стала відома як «Помилка Тейлора» в 1853 році після чергової аварії корабля в затоці. Цього разу капітан Семюел Тейлор вночі розбив свій катер на ім'я «Гоук». Помилка Тейлора також відома на мові маорі, як Te One-poto[22].
Гавань Літтелтон / Вакараупо
ред.Гавань Літтелтон / Вакараупо (англ. Lyttelton Harbour; маор. Whakaraupō; вхід у гавань 43°35′47″ пд. ш. 172°49′00″ сх. д. / 43.596528° пд. ш. 172.816861° сх. д.) — одна з найбільших (наряду з Акароа) гаваней на півострові Бенкс. У межах гавані знаходяться острови: Ауа/Короля Біллі, Камаутауруа, Отамахуа/Квіл і Ріпапа.
Порт-Леві
ред.
Порт-Леві[en] (англ. Port Levy; маор. Koukourarata; вхід у затоку 43°36′14″ пд. ш. 172°50′29″ сх. д. / 43.603972° пд. ш. 172.841583° сх. д.) — одна з найбільших найпівнічніших заток на півострові Бенкс. Її відвідували європейці з 1820-х років і мовою маорі вона відомі як Koukourarata[23][24].
Нотатки
ред.- ↑ Порт-Гіллз — цілий ряд пагорбів у регіоні Кентербері, Нова Зеландія, названих так тому, що вони розташовані між містом Крайстчерч та його портом у місті Літтелтоні. Вони є ерозійним залишком вулкана Літтелтон, який тут вивергався мільйони років тому.
- ↑ а б Згідно з традиційними переказами маорі, після того, як вождь Ракайхауту висадився зі свого вака (каное) на Південному острова, він рушив на південь і викопав багато великих озер острова за допомогою магічного kō (копальної палиці), наповнюючи їх їжею для своїх численних нащадків.
- ↑ Кайнга (пд. маор. kaika або kaik) — традиційна форма сільських поселень доєвропейських маорі в Новій Зеландії. Вони були неукріпленими або лише злегка укріпленими, і з часом стали менш важливими для добре захищених маорійських па.
- ↑ Стале управління земельними ресурсами (англ. SLM[en]) відноситься до практик і технологій, спрямованих на інтеграцію управління землею, водою та іншими ресурсами навколишнього середовища для задоволення потреб людини, одночасно забезпечуючи довгострокову стійкість, екосистемні послуги, біорізноманіття та засоби до існування.
Примітки
ред.- ↑ Hampton, S.J.; J.W. Cole (March 2009). Lyttelton Volcano, Banks Peninsula, New Zealand: Primary volcanic landforms and eruptive centre identification. Geomorphology. 104 (3–4): 284—298. Bibcode:2009Geomo.104..284H. doi:10.1016/j.geomorph.2008.09.005.
- ↑ Tau, Te Maire (1 March 2017). Ngāi Tahu – The move south. Te Ara – the Encyclopedia of New Zealand. Процитовано 31 травня 2024.
- ↑ а б Біглегол, Д.К., ред. (1968). The Journals of Captain James Cook on His Voyages of Discovery, vol. I:The Voyage of the Endeavour 1768–1771. Cambridge University Press. с. 253—257. OCLC 223185477.
- ↑ Entwisle, Peter (2005). Taka: a vignette life of William Tucker 1784–1817. Port Daniel Press. с. 49. ISBN 0-473-10098-3. Процитовано 31 травня 2024.
- ↑ Marshall, Brian, ред. (2005). From Sextants to Satellites: A Cartographic Time Line for New Zealand (PDF). New Zealand Map Society Journal. The New Zealand Map Society (18): 9. ISSN 0113-2458. Процитовано 31 травня 2024.
William Stewart, on board the Pegasus, surveys ... and to affirm that Banks Peninsula is a peninsula and not an island as Cook had suggested.
- ↑ McNab, Robert (1909). CHAPTER XIII. — Stewart Island Exploited, 1809 and 1810. Murihiku: A History of the South Island of New Zealand and the Islands Adjacent and Lying to the South, from 1642 to 1835. Wellington: Whitcombe & Tombs Limited. с. 160. Процитовано 31 травня 2024.
- ↑ а б A frontier of chaos? Page 5 – Captain Stewart and the Elizabeth. New Zealand History. Процитовано 31 травня 2024.
- ↑ а б French colonists in Akaroa, South Island. New Zealand in History. Процитовано 31 травня 2024.
- ↑ а б в Andersen, Johannes C. The Mission of the Britomart at Akaroa, in August, 1840 (PDF). The New Zealand Institute. Процитовано 31 травня 2024.
- ↑ King, Michael (2003). The Penguin History of New Zealand. New Zealand: Penguin. с. 170—1.
- ↑ Ogilvie, Gordon (2017). Place Names of Banks Peninsula and the Port Hills. New Zealand: Canterbury University Press. с. 260—262. Архів оригіналу за 3 грудня 2023. Процитовано 31 травня 2024.
- ↑ а б Banks Peninsula to become home to new 500ha conservation park. Stuff (англ.). 29 жовтня 2020. Процитовано 31 травня 2024.
- ↑ The kaitiaki who's spent over 30 years reforesting a Banks Peninsula reserve. Stuff (англ.). 1 вересня 2019. Процитовано 31 травня 2024.
- ↑ UNEP-WCMC (2020). Protected Area Profile for New Zealand from the World Database of Protected Areas, October 2020. Available at: www.protectedplanet.net
- ↑ а б We bought a hill! Fundraising target smashed – but there is still time to help. Stuff (англ.). 26 травня 2021. Процитовано 31 травня 2024.
- ↑ Projects Landing Page «Rod Donald Trust» (амер.). Процитовано 31 травня 2024.
- ↑ Covenants. www.bpct.org.nz. Процитовано 31 травня 2024.
- ↑ а б Peninsula Ward Banks Peninsula Ward (06016). «Statistical area 1 dataset for 2018 Census». Процитовано 31 травня 2024.
- ↑ ArcGIS Web Application. statsnz.maps.arcgis.com. Процитовано 31 травня 2024.
- ↑ а б в Ogilvie, Gordon (2017). Place Names of Banks Peninsula and the Port Hills. New Zealand: Canterbury University Press. ISBN 978-1-927145-93-7. Процитовано 31 травня 2024.
- ↑ Wainui. my.christchurchcitylibraries.com (en-NZ) . Процитовано 31 травня 2024.
- ↑ Ogilvie, Gordon (2017). Place Names of Banks Peninsula and the Port Hills. New Zealand: Canterbury University Press. с. 277.
- ↑ 'Heaven' in Koukourārata. Te Rūnanga o Ngāi Tahu (en-NZ) . Процитовано 31 травня 2024.
- ↑ The Red Rocks Of Te Ngarara – Port Levy. Discover The Delights Of Peeling Back History (амер.). 27 February 2013. Процитовано 21 December 2020.
Література
ред.- Laing, Robert (1919). The Vegetation of Banks Peninsula, with a List of Species (Flowering-plants and Ferns). Transactions and Proceedings of the Royal Society of New Zealand. New Zealand Institute. 51.
- Вілсон, Г'ю Д. (2009). Natural History of Banks Peninsula. Christchurch, N.Z: Canterbury University Press. ISBN 978-1-877257-82-7.
- Ogilvie Gordon (2017). Place Names of Banks Peninsula and the Port Hills, Canterbury University Press.
Посилання
ред.- Banks Peninsula, Canterbury. Topomap.co.nz (англ.). Mapa: 1:50,000. Архів оригіналу за 31 травня 2024. Процитовано 31 травня 2024.
- Banks Peninsula District census results: 2001, 1996
- Map of Banks Peninsula ward, Christchurch