Відкрити головне меню
Індевор
HMS Endeavour
HMS Endeavour off the coast of New Holland, by Samuel Atkins c.1794.jpg
«Індевор» біля берегів Нової Голландії. Худ. Самуел Аткінс, 1794
Служба
Тип/клас Барк
Належність Red flag with Union Jack covering the upper left quadrant Королівський ВМФ Великої Британії
Корабельня Томас Фішберн, Вітбі
Спущено на воду червень 1764 року
Введено в експлуатацію 28 травня 1768
Перейменований «Граф Пембрук» (1764)
«Індевор» (1768)
«Лорд Сендвіч» (1775)
Виведений зі складу флоту вересень 1774
Загибель Ньюпорт, затока Наррагансетт, 1778 рік
Ідентифікація
Параметри
Тоннаж 368 тонн
Довжина 32 м
Ширина 8,92 м
Технічні дані
Швидкість 7-8 вузлів (13-15 км/год)
Екіпаж 94 особи, у тому числі
71 особа команди
12 морських піхотинців
11 цивільних осіб
Озброєння
Артилерія 10 чотирифунтових гармат,
12 вертлюжних гармат

«Його Величності барк Інде́вор» (англ. HMS Endeavour, буквально — «Наснажене Прагнення») — науково-дослідне судно Британського королівського флоту, яким командував лейтенант Джеймс Кук, здійснюючи свою першу екпедицію до Австралії і Нової Зеландії у 1769—1771 роках.

БудуванняРедагувати

Знаменитий корабель був збудований як вуглевіз і був спущений на воду в червні 1764 року у вугільновантажному та китобійному порту Вітбі в Північному Йоркширі (цей тип суден був відомий під місцевою назвою «вітбівський кет») під ім'ям «Граф Пембрук» (Earl of Pembroke)[1]. Він мав пряме вітрильне оснащення, міцну конструкцію з широким пласким носом і квадратною кормою, довгий коробоподібний корпус з глибоким трюмом[2].

Пласкодонна конструкція робила його добре пристосованим для мілководдя, уможливлювала підходити впритул до піщаних пляжів для навантаження/розвантаження, а також для ремонту корпусу поза сухим доком. Корпус, палуби, футокси були зроблені з традиційного білого дуба, кіль і ахтерштевень — з в'яза, щогли — з сосни та ялини. Кресленики також показують подвійний кільсон (деталь для захисту кіля)[3].

Існують певні сумніви щодо висоти щогол, оскільки збережені кресленики описують тільки корпус судна і нічого не кажуть про оснащення[4]. Грот-щогла і фок-щогла, вважається, були стандартної висоти[5]: 39 і 34 метри відповідно, у той час як примітка до кресленика говорить, що висота бізань-щогли була 15,4 м (16 ярдів 29 дюймів). Якщо все правильно, задня щогла була дивно вкороченою у порівнянні зі стандартом на цілих 2,7 м[6][7]. Проте, сучасні дослідження припускають, що наявна помилка і слід читати не «16 ярдів 29 дюймів», а «19 ярдів 29 дюймів» (тобто 18 м) — висота, яка цілком узгоджується з висотою інших щогол і зі стандартами того часу[8]. Сучасна реконструкція має бізань-щоглу у 15,4 м заввишки, ґрунтуючись на моделі Національного Морського Музею у Гринвічі.

Придбання Королівським флотомРедагувати

У лютому 1768 року Королівське Товариство звернулося з проханням до короля Георга ІІІ фінансувати наукову експедицію до Тихого океану — для дослідження і спостерігання проходження Венери перед сонячним диском[9]. Король дав згоду й Адміралтейство ухвалило поєднати наукове плавання з секретним завданням шукати у південному Тихому океані ознаки наявності гаданої «Terra Australis Incognita» («Невідомої Південної Землі»)[10].

Первісно Королівське Товариство запропонувало доручити командування експедицією шотландському географові Александру Далрімплу. Проте, його умовою участі в експедиції було отримання чину капітана Королівського Флоту. Перший Лорд Адміралтейства (морський міністр) Едвард Гок відповів відмовою, навіть сказавши, що він радше відсіче собі праву руку, ніж віддасть командування військовим кораблем тому, хто не має морської підготовки[11]. Відмовляючи Далрімплу, Гок пам'ятав випадок непокорства командиру на борту шлюпа «Парамур» (Paramour) 1698 року, коли офіцери відмовилися виконувати накази цивільної особи — командувача корабля доктора Едмунда Гелі[11]. Вихід був знайдений коли Адміралтейство запропонувало кандидатуру Джеймса Кука — морського офіцера, обізнаного у математиці і картографії[12]. Влаштувавши обидві сторони, Кук був підвищений у чині до лейтенанта й оголошений командувачем експедиції[13].

27 травня 1768 року Кук взяв командування «Графом Пембруком», оціненим у березні того ж року у 2 307 фунтів 5 шилінгів 6 пенсів, але купованим насамкінець за 2 804 фунти 10 шилінгів 11 пенсів і призначеним для вищезгаданої експедиції[14]. Корабель був приведений до корабельні Дептфорд на Темзі, де його піддали докорінній перебудові. Вона обійшлася в суму 2 294 фунти — порівняну з ціною самого корабля[15]. Корпус був покритий листами і зачеканений для захисту від корабельних червів, встановлена третя палуба для влаштування кают, крюйт-камери і комор[16]. Нові каюти забезпечували площу у 2 м на особу і призначалися для Кука і представників Товариства: натураліста Джозефа Бенкса, його помічників Деніела Соландера і Германа Шперінга, астронома Чарлза Гріна, художників Сідні Паркінсона і Александра Бучана[17]. Каюти оточували кают-компанію[18]. Велика Каюта на кормі призначалася для робочого кабінета Кука і Королівського Товариства. У кормовій частині нижчої палуби, виходячи на помічницьку кают-компанію, розташовувалися каюти помічників капітана Захарії Гікса і Джона Гора, корабельного лікаря Вілльяма Монкгауза, каноніра Стівена Форвуда, штурмана Роберта Моліне і секретаря капітана Річарда Ортона[19][20]. Прилегла відкрита палуба забезпечувала площу для розміщення матросів і додаткову площу для зберігання запасів[18].

Корабель мав три шлюпки: баркас (наново відремонтований), пінасу і ял. Окрім них, на кораблі малися два приватні ялики: один належав боцманові Джону Гетрі, другий натуралісту Джозефові Бенксу. Корабель також спорядили набором довгих (8,5 м) весел для пересування у разі штилю або втрати щогол. Оновлене судно було прийняте у Королівський Флот під новою назвою: «Його Величності барк Індевор» (щоб відрізняти його від 4-гарматного тендера, який також носив ім'я «Індевор»)[1].

21 липня 1768 року «Індевор» вирушає до Гелліонз Річ («Галеонова Плеса») — взяти на борт озброєння для захисту від вороже настроєних тихоокеанських аборигенів. Барк отримав десять чотирифунтових гармат: шість встановили на верхній палубі, чотири запасних помістили у трюмі. Окрім того, дванадцять менших вертлюжних гармат були встановлені увдовж квартердека, бортів і на носі. 30 липня «Індевор» відпливає у Плімут запастися провізією і забрати 85 осіб екіпажу, у тому числі 12 морських піхотинців. Кук також розпорядився взяти на борт дванадцять тонн чавуну як баласт.

Наукова експедиціяРедагувати

«Індевор» вийшов з Плімута у серпні 1768 року, обігнув мис Горн і досяг Таїті якраз вчасно, щоб спостерігати проходження Венери перед Сонячним диском. Потім він вирушив у плавбу на південь, у невідані простори океана, які навіть не були ще нанесені на мапи. Роблячи зупинки на островах Гуагіне, Бора-Бора, Раїатеа, Кук оголошував їх британськими володіннями. У вересні 1769 року «Індевор» кинув якір у Новій Зеландії, ставши на островах першим європейським судном за 127 років після «Гемскерка» Абеля Тасмана.

Подальша службаРедагувати

Після повернення з навколосвітньої подорожі Кук пожинав лаври свого успіху, у той час як його корабель був зовсім забутий. Протягом тижня по його поверненні до Англії, «Індевор» був направлений у корабельню Вулвіч для переоснащення на транспортне судно. Як транспорт він здійснив два рейси до Фолклендських островів: у першому доставив провізію, у другому — відвіз додому британський гарнізон. Був списаний з військового флоту у вересні 1774 року, у березні наступного проданий суднопромисловику Дж. Медеру за 645 фунтів[1][21]. Після чого він здійснює комерційний рейс до Архангельська[22]. Медер перейменовує дедалі старіший корабель на «Лорд Сендвіч» (Lord Sandwich) — на честь першого лорда Адміралтейства Джона Монтегю, графа Сендвіча[23].

Наприкінці 1775 року Адміралтейство просить судновласника надати судно для перекидання військ у Північну Америку для придушення повстання колоністів. Медер пропонує повернути «Лорд Сендвіч» (колишній «Індевор») на військову службу, але його стан такий жахливий, що він визнається неморехідним у грудні 1775. Після значного ремонту його нарешті приймають у флот як транспортне судно (під назвою «Лорд Сендвіч 2», оскільки корабель з такою назвою вже був у Королівському флоті)[24] і в лютому 1776 року він доставляє контингент гессенських найманців до Нью-Йорка і Род-Айленда[25][26][27][28].

Після виконання цього завдання, «Лорд Сендвіч» відпливає до Ньюпорта у Род-Айленді, де він залишається на якорі і час від часу використовується як блокшив (в'язниця на плаву) під британським прапором[23][27].

Місце останнього притулкуРедагувати

«Лорд Сендвіч» (колишній «Індевор») знайшов свій кінець у серпні 1778 року, коли британське поселення у затоці Наррагансетт опинилося під загрозою захоплення французькими солдатами, які підтримували американських повстанців. Командувач британськими силами капітан Джон Брісбен розпорядився загородити вхід у затоку, затопивши зайві судна. 3-6 серпня кораблі Королівського Флоту і приватні судна, включаючи «Лорд Сендвіч», були затоплені у різних місцях затоки[29][30].

Пошук останківРедагувати

Сучасна копіяРедагувати

У січні 1998 року, для відзначення двохсотліття першого європейського поселення в Австралії, у Фрімантлі (Західна Австралія) почалися роботи з реконструкції знаменитого корабля Кука.

Пам'ятьРедагувати

  • «Індевор» зображений на реверсі новозеландської 50-центової монети.
  • Американський космічний човник «Індевор», збудований у 1989 році, був названий на честь корабля Джеймса Кука

ПриміткиРедагувати

  1. а б в A.H. McLintock, ed. (1966). «Ships, Famous». An Encyclopedia of New Zealand. Ministry for Culture and Heritage/Te Manatū Taonga, Government of New Zealand. Retrieved 5 May 2009.
  2. Hosty and Hundley 2003, p. 41
  3. Hosty and Hundley 2003, pp. 33–41
  4. National Maritime Museum Greenwich Endeavour 1771 draught ZAZ6595
  5. The Seamans Vade-Mecum and defensive war by sea, William Mountaine 1761
  6. Sutherland, Rushton, Cooper 1711
  7. Davis and Edson 1985
  8. Marquardt 1995, pp. 19–20.
  9. Rigby and van der Merwe 2002, p. 24
  10. Secret Instructions to Lieutenant Cook 30 July 1768 (UK). National Library of Australia. 2005. Архів оригіналу за 21 липень 2008. Процитовано 26 August 2008. 
  11. а б A General History and Collection of Voyages and Travels, Vol. 12 у проєкті «Гутенберг» , editor Robert Kerr's introduction footnote 3
  12. McDermott, Peter Joseph (6 November 1878). Pacific Exploration. The Brisbane Courier (Brisbane Newspaper Company Ltd). с. 5. Процитовано 27 August 2008. [недоступне посилання з лютий 2019]
  13. Rigby and van der Merwe 2002, p. 30
  14. Knight, C. (1933). H.M. Bark Endeavour. Mariner's Mirror (United Kingdom: Nautical Research Guild) 19 (3): 292–302. doi:10.1080/00253359.1933.10655709. 
  15. Endeavour Was Well Fitted For Voyage of Discovery.. Townsville Daily Bulletin (Queensland: National Library of Australia). 14 July 1945. с. 4. Процитовано 4 September 2012. 
  16. Hosty and Hundley 2003, p. 61
  17. Marquardt 1995, p. 18
  18. а б HMB Endeavour replica – specifications. Australian National Maritime Museum. Архів оригіналу за 20 July 2008. Процитовано 16 October 2008. 
  19. The replica HM Bark Endeavour: History of Bark Endeavour and Captain Cook. H M Bark Endeavour. 2008. Архів оригіналу за 13 травень 2008. Процитовано 17 September 2008. 
  20. James Cook's HMB Endeavour (PDF). Australian Maritime Museum. Архів оригіналу за 30 жовтень 2008. Процитовано 16 October 2008. 
  21. Allan, John (2002). The Fate of Cook's Ships: Cook's Ships – A Summary Update. Cook's Log (United Kingdom: Captain Cook Society) 25 (3): 1929. Процитовано 16 September 2008. 
  22. The Fate of Cook's Ships: What Do We Know About The Endeavour? – Part 2. Cook's Log (United Kingdom: Captain Cook Society) 20 (2): 1377. 1997. Процитовано 16 September 2008. 
  23. а б Abbass, D. K. Rhode Island in the Revolution: Big Happenings in the Smallest Colony. 2007. Part IV, p. 406.
  24. TNA ADM 106/3402 5 Feb 1776. Cited in Baines.
  25. TNA ADM 1/487. Cited in Baines.
  26. Pfister and Seume, Albert and Johann. The Voyage of the First Hessian Army from Portsmouth to New York 1776. Project Gutenberg. 
  27. а б Search for the HMB Endeavour. Rhode Island Marine Archaeology Project. 2008. Архів оригіналу за 18 вересень 2008. Процитовано 28 August 2008. 
  28. Preliminary Report on the Australian National Maritime Museum's participation in the Rhode Island Marine Archaeology Project's search for HMB Endeavour. Australian National Maritime Museum. June 2003. с. 16–17. Архів оригіналу за 6 липень 2009. Процитовано 6 November 2008. 
  29. Hosty and Hundley 2003, pp. 16–17
  30. TNA ADM 68/204 1778.

ПосиланняРедагувати