Відкрити головне меню

Володимир Баляс
BalasPortret.jpg
Народився 29 серпня 1906(1906-08-29)
Рогатин, Україна
Помер 19 квітня 1980(1980-04-19) (73 роки)
Сан-Дієго, США
Національність українець
Діяльність живописець, графік, ілюстратор, скульптор
Відомий завдяки український художник
У шлюбі з Стефанія Баляс

Володи́мир Олексі́йович Ба́ляс (*29 серпня 1906, Рогатин Україна — †19 квітня 1980, Сан-Дієго США) — український художник, графік, ілюстратор, скульптор.

Зміст

РодинаРедагувати

Володимир Баляс народився у кравецькій сім'ї Олексія Баляса та Анастасії Круглої, в якій зростало четверо дітей: Антін, Володимир, Стефанія і Михайлина.

НавчанняРедагувати

Володимир навчався спочатку в «Рідній школі», згодом — у Рогатинській гімназії: у молодших класах останньої виявив непересічний талант до мистецтв. Його перший учитель малярства був митець-рогатинець, пейзажист та ілюстратор Юліан Панькевич.

Закінчивши гімназію В. Баляс вступив на загальний відділ (факультет) Львівської політехніки, де викладалися архітектура, малярство і графіка. Через три роки, в 1932, польське міністерство освіти ліквідувало цей відділ — і В. Баляс вступив до Варшавської академії мистецтв, у котрій студіював малярство у професора М. Котарбінського, ужиткову та артистичну графіку в професора Е. Бартломейчика. Не маючи матеріальної підтримки, В. Баляс заробляв на життя, виконуючи графічні замовлення та беручи участь в рекламних конкурсах: графічні роботи обмежувалися ілюстраціями обкладинок, екслібрисами і промисловими рекламними малюнками.

Творчий шляхРедагувати

У 1936 році виїхав на мистецьку екскурсію до Болгарії і повернувся з низкою цікавих рисунків, на її основі яких виконав цикл високомистецьких дереворитів. Свої твори виставляв у Болгарії, Фінляндії та вперше у Львові в експозиції «Митці — митрополитові Андреєві». Його вважали незрівнянним майстром плакату: лаконічними композиційними засобами, чітким рисунком, шляхетним колоритом В. Баляс досягав неординарних ефектів, як у роботах «Баль в Академії Мистецтв», «Запорожець за Дунаєм», «Весна».

Закінчивши у 1938 році Варшавську академію мистецтв, переїжджає до Львова і відновлює контакти зі старими друзями з «Політехніки», знаходить нових друзів по фаху та поринає у мистецьке життя міста. У сфері графічного мистецтва працювали тоді такі митці Львова, як Святослав Гординський, Едвард Козак, Мирон Левицький і Роман Чорній.

Твори В.Баляса відразу помітили: його графічні роботи з'являються на виставках, їх друкують галицькі часописи, про них все частіше говорять у мистецьких колах. Саме в цей період художник отримав першу нагороду міста Любліна за плакат на туристичну тематику, а також нагороду за плакат з нагоди 70-річчя «Просвіти». Згадуючи цей період, український графік Мирон Левицький писав: «У Львові в ці передвоєнні дні українська графіка стояла вже на високому рівні завдяки трьом графікам з центральних українських земель: Павлові Ковжуну, Робертові Лісовському та Миколі Бутовичу. Поява Баляса викликала велике захоплення і зразу він знайшовся в авангарді графічного мистецтва... Баляс виявився блискучим майстром».

В. Баляс виготовив чимало екслібрисів, картину «Панорамний вид Львова». Відомий є і портрет Василя Стефаника його пензля. Брав участь у мистецьких виставках у Львові, Варшаві, Софії, Києві, Римі та інших містах.

Коли у роки війни відновило свою діяльність «Українське видавництво», його директор у Львові Михайло Матчак разом з іншими талановитими художниками-графіками залучав і В.Баляса до оформлення шкільних підручників, дитячих видань, журналів. Володимир Баляс видав «Буквар», оформив книжечку для дітей Романа Завадовича «Льодова царівна», обкладинки для збірок поезій Богдана Нижанківського «Терпке вино» (1942) й Івана Коваліва «Прелюдії» (1943).

Творчу діяльність В. Баляс поєднував з педагогічною. З 1939 по 1944 роки викладав у Мистецько-промисловому інституті у Львові разом з колегами по мистецькому фаху: М. Бутовичем, М. Левицьким, Е. Козаком, В. Кричевським, Р. Сельським.

ЕміграціяРедагувати

Наприкінці другої світової війни В. Баляс змушений покинути Україну і виїхав до Німеччини, де певний період перебував у таборі біженців в Ганновері. Тут і продовжив творчу діяльність: разом з Іваном Кубарським організував і провадив мистецьку студію. Виставляв свої картини в Українській Спілці Образотворчих Митців із осередком у Мюнхені.

Канадський етапРедагувати

 
Інтер'єр Українського Православного Катедрального собору св. Володимира в Торонто

У 1947 році Володимир Баляс переїхав до Канади. У Торонто у 1952–53 роках він спільно з Михайлом Дмитренком та Іваном Кубарським виконав іконостас, запроектований архітектором Юрієм Кодаком, сином українського письменника Степана Васильченка, — та розпис українського православного катедрального собору св. Володимира. Храм, збудований і розписаний у стилі козацького бароко, типового інтер’єрам церков в Україні, став одним із найкращих зразків українського церковного мистецтва в Канаді.

Проживаючи в Канаді (в Торонто, Вінніпегу), Володимир Баляс оволодів технікою мозаїки і створив низку високомистецьких мозаїк: «Козак Мамай», «Св. княгиня Ольга», «Св. князь Володимир», «Ватаг гуляє». Одна з робіт митця того часу — «Дівчина зі збанком» — виконана у бронзі.

Виняткове місце митець зайняв у станковій та артистичній графіці. Його твори вражають своїм композиційним вмінням, притаманними графічним підходом та інтерпретацією, використанням несподіваних ефектів світлотіні й технікою виконання.

Володимир Баляс — винахідник своєрідного декоративного засобу: паперової скульптури. «Весна», «Балерина», цикл гербів та комерційних і сценічних оформлень — усі рідкісні та єдині зразки паперової скульптури, що характеризують В. Баляса як митця виняткової культури. Він створив низку скульптур з цементу й паперової маси. Техніка скляних мозаїк — і це винахід В. Баляса, який міг би мати велике застосування для монументальних композицій на стінах великих будівель. Та, на жаль, художник не зміг практично застосувати його.

Американський етапРедагувати

Останні роки життя художник прожив у США, працював над оформленням українських книжок. Тут він створив також цілий ряд ліноритів високого рівня: «Самітня неділя», «Відпочинок», «Сироти», «Дорога», «Фінал» та інші. В. Баляс є автором кількох скульптур, виконаних з металу, технікою спаювання («Ікар», «Жінка», «Атилля»). Засоби масової інформації часто повідомляли про виставки художніх робіт В. Баляса в Нью-Йорку, Лос-Анджелесі,Торонто, Монреалі, Сан-Дієго та інших містах Америки, Канади, Мексики, Бразилії, Європи. Творчістю українського художника пишалися і мешканці каліфорнійського міста Сан-Дієго, де він проживав.

Помер Володимир Баляс у Сан-Дієго 19 квітня 1980 року.

Творча спадщинаРедагувати

Володимир Баляс залишив велику творчу спадщину — понад 400 шедеврів українського й світового образотворчого мистецтва. Мистецтвознавці відзначали, що окремі його твори мали сильне модерністичне спрямування і були близькі до кубістичного експресіонізму. Він завжди пам'ятав, звідки він родом, і впродовж усього життя плекав надію повернутися на рідну землю. Та не судилося.

Натомість значна частина творчоспадщини художника В. Баляса й архів повернулися на Батьківщину завдяки його дружині Стефанії та художникові Тарасові Козбуру з Лос-Анжелеса. Одна з найбільших його колекцій в Україні знаходиться в Рогатині — родинному місті Баляса, у гімназії ім. Володимира Великого. У збірці нараховується майже 50 робіт митця (переважно ліногравюри). Частина матеріалів надійшла до Києво-Могилянської академії, частина — до Національного музею у Львові.

«Баляс як видатний графік, незрівнянний декоратор йде своїм мистецьким шляхом і посідає поважне місце в історії українського мистецтва», — писав про митця Павло Ковжун.

У роки більшовицького тоталітаризму на ньому лежало тавро «буржуазного націоналіста», через що прізвище художника не згадувалося у жодних мистецьких та мистецтвознавчих виданнях. Його робіт також не було в музеях України[1].

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати