Афанасій (Пузина)

Єпископ Афанасій (світське ім'я князь Олександр Юрійович Пузина; † 25 грудня 1650) — український церковний діяч, спершу унійний, потім православний єпископ Луцький і Острозький (1632—1647). Представник роду Пузин гербу Огінець.

ЖиттєписРедагувати

Батько — князь Юрій, ревний визнавець православ'я.

Замолоду мав воювати у повітових корогвах Волинського воєводства проти татар. У 1613 році посідав уряд поборці Волинського воєводства, за вироком Радомського трибуналу був зобов'язаний доплатити недостачу.

Адам Кисіль, королівський придворний, на початках свої служби отримав від короля завдання: згідно з королівським дипломом, відібрати у Луцького єпископа Єроніма (Почаповського) Жидичинську архімандрію з монастирем, маєтностями Тернками і Теремним, церквою Богородиці на передмісті Луцька та передати єпископу Атанасію (Пузині).[1]

15 березня 1633 року король Владислав IV Ваза передав йому Жидичинську архімандрію, а 18 березня підтвердив його обрання на єпископську кафедру (луцьким і острозьким православним єпископом) на прохання послів від Волинського воєводства на вальний сейм з метою припинення релігійних міжусобиць[2].

1640 року заплатив о. Самуїлу Кульчицькому 400 злотих за куплену «реальність» при вулиці Луцькій в Бродах, яку продав Олександру Мозеллі[3].

Разом з митрополитом Петром Могилою протестував на сеймі Речі Посполитої проти утисків православних (1638 рік). 21 серпня 1641 року протестував проти «наїзду» на православну церкву в Сокалі з боку унійного владики Методія Терлецького. 26 лютого 1646 року був викликаний до суду за позовом греко-католиків Сокаля через відібрання у них А. Пузиною церкви та побиття одновірців.

12 жовтня 1647 року подав у відставку.

Під час його управління Луцько-Володимирською єпархією багато православних шляхтичів заснували нові монастирі, школи і друкарні.

За деякими відомостями, підтримав весною 1648 року повстання гетьмана Богдана Хмельницького.

Автор опису єпархіального собору в Луцьку (у «Дидаскалії» Сильвестра Косова, 1638); противник унійних прямувань у 1630-х pp.

Наступник — Йосиф Чаплич-Шпановський.[4]

Сім'яРедагувати

Дружина — Кристина Радзимінська, нащадків не мали. У 1618 році разом з дружиною мав «справу» з Юрієм і Теодорою Хреницькими.

ПриміткиРедагувати

  1. Новицький І. Адам Кисіль, воєвода київський // В. Щербак (упорядник, автор передмови). Коли земля стогнала. — К. : Наукова думка, 1995. — С. 327—328. — ISBN 5-319-01072-9. (рос.);
  2. Я. Р. Дашкевич , Л. А. Проценко , 3. С. Хомутецька (1971). Каталог колекції документів Київської археографічної комісії 1369-1899 (укр). Київ: Наукова думка. с. с.45. 
  3. Созанський І. Церкви, шпиталї, школи, місцеве духовенство // «З минувшини міста Бродів». — Львів, 1911. — С. 16
  4. Chodyński K. Czaplic Szpanowski Józef, h. Kierdeja (†1655) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków, 1938. — T. IV/2, zeszyt 17. — S. 171. (пол.)

ЛітератураРедагувати