Артюшенко Юрій Митрофанович

Ю́рій Митрофа́нович Артюше́нко (15 квітня 1899, с. Котельва, нині райцентр Полтавської області — 15 лютого 1990, Чикаго, США) — український військовий і громадсько-політичний діяч, журналіст; член Ради Українського військового клубу ім. гетьмана Павла Полуботка (1917), хорунжий 2-го Запорозького полку 1-ї Запорозької дивізії і полку Чорних запорожців, заступник голови УНО, редактор «Українського вісника» (19371940).

Юрій Артюшенко
 Сотник
Юрій Митрофанович Артюшенко
Загальна інформація
Народження 15 квітня 1899(1899-04-15)
с. Котельва, нині Полтавська область
Смерть 15 лютого 1990(1990-02-15) (90 років)
Чикаго, штат Іллінойс,
США США
Військова служба
Приналежність  УНР
Війни / битви Перша світова війна
Українсько-радянська війна
Нагороди та відзнаки
Хрест Симона Петлюри
Хрест Симона Петлюри
«Воєнний хрест» (УНР)
«Воєнний хрест» (УНР)

Біографія ред.

 
Провідні члени Легії Українських Націоналістів. Сидять зліва направо: Микола Сціборський, Микола Тобілевич, Теофіл Пасічник-Тарнавський, Леонід Костарів, Максим Загривний. Стоять зліва направо: Юрій Руденко, Юрій Артюшенко, Дмитро Пасічник, Роман Минів, Дмитро Демчук, Олександр Чехівський, Костянтин Дударів, Ярослав Герасимович

Народився 15 квітня 1899 року в Котельві (тоді Харківської губернії, нині смт, райцентр, Полтавська область, Україна). В метричній книзі Троїцького храму слободи Котельва Охтирськогоповіту Харківської губернії записано: "1899… № 15 … апрель… 4 рожден ... 5 крещен… сын Георгій... Слободы Котельвы крестиянинь Митрофань Михаиловь Артюшенко и законная его жена Пелагія Феодорова, оба православны"[1].

Служив у РІА, зокрема в 4-му полку резерву, який до 1917-го року дислокувався в Житомирі.

Як член Ради Українського військового клубу ім. гетьмана Павла Полуботка Юрій Артюшенко організував у Житомирі 1-шу українську сотню. В 1918–1919-му роках воював у Запорізькій дивізії. Після арешту полковника Петра Болбочана на знак протесту покинув регулярне військо і пішов у повстанці.

1925 року разом з Миколою Сціборським та іншими однодумцями засновнував у Подєбрадах Легію українських націоналістів. Коли виникло питання про організаційне вітання, саме Юрій Артюшенко запропонував використати вітання чорношличників: «Слава Україні!» — «Козакам слава!». Пропозицію товариство прийняло, але з уточненням — відповідати треба було: «Героям слава!»

Випускник Української господарської академії в Подєбрадах. Член ОУН. 1934 року на вимогу польської влади уряд ЧСР відмовив йому у праві проживання. Жив у Німеччині, Румунії, Болгарії, Туреччині, Греції, Італії, знову в Німеччині, де зрештою 1937 року легалізувався. Від 1950 р. — у США. Співпрацював із різними українськими виданнями («Самостійна Україна», «Українське слово», «Новий шлях», «Свобода» та «Наш клич»). 1966 року в Чикаго вийшли його спогади «Події і Люди на моєму шляху боротьби за Державу. 1917—1966».

Військове звання — сотник Армії УНР1 червня 1921; підвищений 1961), майор.

Вшанування пам'яті ред.

Праці ред.

Примітки ред.

  1. Державний архів Полтавської області. – Фонд 1011. – Опис 14. – Справа. – 24. – Арк. 183. 
  2. З ініціятиви «Свободи» Котелевська райрада заснувала національно-патріотичну премію ім. Юрія Артюшенка. http://poltava.svoboda.org.ua. «Свобода» (Полтава). Архів оригіналу за 20 червня 2018. Процитовано 20 червня 2018. 

Література ред.

Посилання ред.