Вікіпедія

Артур Еддінгтон

(Перенаправлено з Артур Стенлі Еддінгтон)

Сер Артур Стенлі Еддінгтон (англ. sir Arthur Stanley Eddington; 28 грудня 1882, Кендал, Вестморленд (нині Камбрія), Велика Британія — 22 листопада 1944, Кембридж, Велика Британія) — англійський астроном і фізик, член Лондонського королівського товариства (1914).

Артур Стенлі Еддінгтон
Arthur Stanley Eddington
Народився28 грудня 1882(1882-12-28)
Кендал, Вестморленд, Велика Британія
Помер22 листопада 1944(1944-11-22) (61 рік)
Кембридж, Велика Британія
ПохованняAscension Parish Burial Groundd[1]
Місце проживанняКембридж
КраїнаВелика Британія Велика Британія
Національністьанглієць
Діяльністьастроном, астрофізик, філософ, фізик, математик
Alma materКембриджський університет
Галузьастрофізика
ЗакладКембриджський університет
Посадапрофесор
Вчене званняпрофесор
Науковий керівникАльфред Норт Вайтгед[2], Едмунд Віттекер[2] і Ernest Barnesd[2]
Відомі учніРодерик Олівер Редмен
Аспіранти, докторантиСубрахманьян Чандрасекар[2]
Сесілія Пейн-Гапошкіна[2]
Герман Бонді[2]
Leslie Comried[2]
Max Krookd[2]
George Cunliffe McVittied[2]
Родерик Олівер Редмен[2]
Gerald Mertond[2]
G. L. Clarkd[2]
Stavros Plakidisd[3]
ЧленствоЛондонське королівське товариство
Академія наук СРСР
Шведська королівська академія наук
Угорська академія наук
Королівське товариство Единбурга
Американська академія мистецтв і наук
Російська академія наук
Прусська академія наук
Нідерландська королівська академія наук
МАС[4]
Баварська академія наук
Національна академія наук США
Туринська академія наук[5]
Відомий завдяки:внутрішня будова зір,
медаль Еддінгтона
БатькоArthur Henry Eddingtond[6]
МатиSarah Ann Shoutd[6]
Нагороди
CMNS: Артур Еддінгтон у Вікісховищі

Життєпис

ред.

Народився в Кендалі (Вестморленд). У 1898—1902 навчався в Овенс-коледжі, 1905 року закінчив Триніті-коледж Кембриджського університету. У 1906—1913 працював старшим асистентом Гринвіцької обсерваторії; з 1914 — директор обсерваторії Кембриджського університету. Професор астрономії (1913—1944).

Отримав ряд важливих результатів у таких галузях астрофізики, як внутрішня будова зір і будова їх атмосфер, пульсації зір, стан міжзоряної матерії, рух і розподіл зір у Галактиці. Зробив суттєвий внесок в інтерпретацію й розробку теорії відносності Ейнштейна, в космологію. Ранні роботи (1906—1914) присвячено проблемам зоряних рухів і розподілу зір. Виконав статистичний аналіз власних рухів зір, що підтвердив існування двох потоків зір, оцінив їх спрямування й чисельність. Вивчив просторовий розподіл зір різних спектральних класів, планетарних і газових туманностей, розсіяних скупчень. Ці роботи було підсумовано ним в опублікованій 1914 року книзі «Рухи зір і будова Всесвіту». У наступні роки виконав піонерські дослідження з теорії внутрішньої будови зірок. У них він ґрунтувався на уявленні, що перенесення енергії з внутрішніх областей зірки в зовнішні здійснюється здебільшого випромінюванням, а не конвекцією. Розробив модель зорі (стандартна модель Еддінгтона), механічна рівновага якої визначається балансом між силою тяжіння і газовим та променистим тиском. 1924 року на її основі дав теоретичну інтерпретацію співвідношення маса — світність. Розрахував верхню теоретичну межу маси зорі на основі розробленої ним теорії променистого тиску в надрах зір. Показав існування обумовленої тиском випромінювання в зовнішніх шарах зірки граничної світності у зір заданої маси. Вперше вказав на важливість того факту, що речовина в зорях майже повністю іонізована. З цього випливало, що її можна розглядати як ідеальний газ, до того ж не лише в гігантах, що мають низьку густину, а й у карликах. Розрахував діаметри деяких червоних гігантів, згодом підтверджені інтерферометричними вимірами Ф. Г. Піза і Дж. Андерсона. З подібних розрахунків для карликового супутника Сіріуса отримав оцінку його густини (50 000 г/см3). Виявлення такої високої густини в зорях послужило поштовхом для розвитку фізики надщільного газу. Виконав розрахунки центральної температури та густини інших типів зір. 1926 року було опубліковано одну з найважливіших праць Еддінгтона — «Внутрішня будова зір». У книзі узагальнено всі дослідження з цього питання та позначено шляхи подальшого розвитку теорії.

Протягом багатьох років кілька разів звертався до проблем фізики пульсуючих зір. У 1918—1919 опублікував дві роботи, присвячені проблемі пульсацій, які висунули пульсаційну гіпотезу в розряд найважливіших теорій зоряної змінності; таким чином було остаточно відкинуто гіпотезу подвійності, залученої для пояснення змінності цефеїд. Розглянув теорію адіабатичних пульсацій газової зірки, що має заданий розподіл густини, і розв'язав рівняння, які описують пульсації найбільшого періоду у разі стандартної моделі. 1941 року усунув одну з труднощів, що залишалися в теорії пульсацій, — довів, що розсіювання енергії в поверхневих шарах внаслідок теплопровідності, випромінювання і конвекції має викликати спостережуваний зсув фази між кривими блиску й променевих швидкостей.

Дослідив важливі питання фізики зоряних атмосфер. Розвинув теорію утворення ліній поглинання, продовживши роботи А.Шустера і К.Шварцшильда. Одночасно з Е. А. Мілном запропонував модель їхнього утворення, яка враховує той факт, що лінії й неперервний спектр формуються спільно, в одних і тих же шарах (модель Мілна — Еддінгтона). Теорія Еддінгтона дозволила пояснити багато особливостей спостережуваних інтенсивностей ліній. 1926 року вперше переконливо довів, що вузькі стаціонарні лінії іонізованого кальцію в спектрах деяких гарячих зір мають міжзоряну природу і виникають у газі, не пов'язаному із зорею, у міжзоряних хмарах. Досліджував склад і фізичні характеристики міжзоряної речовини, розрахував її температуру та густину. Вказав на можливість наближеної оцінки відстані до зір за інтенсивністю міжзоряних ліній поглинання в їх спектрі.

Еддінгтон одним з перших усвідомив значення й революційний характер теорії відносності. За словами А.Ейнштейна, Еддінгтон був найкращим інтерпретатором загальної теорії відносності. Він здійснив першу експериментальну перевірку одного з передбачень цієї теорії — під час повного затемнення Сонця 1919 року виявив відхилення променів світла зір у полі тяжіння Сонця.

В останні роки життя багато працював над створенням теорії, яка об'єднала б квантову фізику й теорію відносності. Нова теорія, названа ним фундаментальною, мала пояснити фізичну картину світу з єдиного погляду, і з неї, зокрема, мали бути отримані, як логічно неминучі, значення світових сталих. Труднощі у вирішенні такого завдання були величезні, багато явищ ядерної фізики в той час не були ще відомі і багато елементарних частинок не було відкрито. Ці роботи Еддінгтона залишилися незавершеними і були зібрані в опублікованій 1946 р. за редакцією Е. Т. Уїттекер книзі «Фундаментальна теорія».

Член багатьох академій наук і наукових товариств, іноземний член-кореспондент АН СРСР (1923), президент Лондонського королівського астрономічного товариства (1921—1923), Лондонського фізичного товариства (1930—1932), Міжнародного астрономічного союзу (1938—1944).

Лондонське королівське астрономічне товариство заснувало щорічну медаль Еддінгтона за праці в галузі астрофізики.

Відзнаки і вшанування

ред.
Громадські посади
Нагороди
Названо на його честь
У популярній культурі

Бібліографія

ред.
  • 1914. Stellar Movements and the Structure of the Universe. London: Macmillan.
  • 1918. Report on the relativity theory of gravitation. London, Fleetway press, Ltd.
  • 1920. Space, Time and Gravitation: An Outline of the General Relativity Theory. Cambridge University Press. ISBN 0-521-33709-7
  • 1923, 1952. The Mathematical Theory of Relativity. Cambridge University Press.
  • 1925. The Domain of Physical Science. 2005 reprint: ISBN 1-4253-5842-X
  • 1926. Stars and Atoms. Oxford: British Association.
  • 1926. The Internal Constitution of Stars. Cambridge University Press. ISBN 0-521-33708-9
  • 1928. The Nature of the Physical World. MacMillan. 1935 replica edition: ISBN 0-8414-3885-4, University of Michigan 1981 edition: ISBN 0-472-06015-5 (1926–27 Gifford lectures)
  • 1929. Science and the Unseen World. U.S. Macmillan, UK Allen & Unwin. 1980 Reprint Arden Library ISBN 0-8495-1426-6. 2004 U.S. reprint — Whitefish, Montana: Kessinger Publications: ISBN 1-4179-1728-8. 2007 UK reprint London, Allen & Unwin ISBN 978-0-901689-81-8 (Swarthmore Lecture), with a new foreword by George Ellis.
  • 19nn. The Expanding Universe: Astronomy's 'Great Debate', 1900—1931. Cambridge University Press. ISBN 0-521-34976-1
  • 1930. Why I Believe in God: Science and Religion, as a Scientist Sees It
  • 1935. New Pathways in Science. Cambridge University Press.
  • 1936. Relativity Theory of Protons and Electrons. Cambridge Univ. Press.
  • 1939. Philosophy of Physical Science. Cambridge University Press. ISBN 0-7581-2054-0 (1938 Tarner lectures at Cambridge))
  • 1948. Fundamental Theory. Cambridge University Press.

Примітки

ред.
  1. ↑ Find a Grave — 1996.
  2. ↑ а б в г д е ж и к л м н Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
  3. ↑ https://helas.gr/phdslist.php?page=4&ch=P
  4. ↑ NNDB — 2002.
  5. ↑ www.accademiadellescienze.it
  6. ↑ а б Pas L. v. Genealogics.org — 2003.
  7. ↑ Einstein and Eddington (TV Movie 2008) - IMDb (амер.), процитовано 23 березня 2023
  8. ↑ Popova, Maria (29 жовтня 2019). In Transit: Neil Gaiman Reads His Touching Tribute to the Lonely Genius Arthur Eddington, Who Confirmed Einstein’s Relativity. The Marginalian (амер.). Процитовано 23 березня 2023.

Джерела

ред.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Артур Еддінгтон
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Артур_Еддінгтон&oldid=40536409