Анізакідоз

гельмінтоз з групи нематодозів

Анізакідо́з (англ. anisakiasis or anisakidosis; синоніми: herringworm disease, whaleworm disease, codworm disease, sealworm disease) — зоонозний гельмінтоз з групи нематодозів, що характеризується ураженням травної системи, спричинений паразитуванням личинкових стадій нематод родини Anisakidae в організмі людини.

Анізакідоз
Anisakis simplex
Anisakis simplex
Спеціальність інфектологіяd
Причини інфекція
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10 B81.0
DiseasesDB 32147
MeSH D017129

Джерелом зараження цими гельмінтами слугує риба (переважно морська), яка є носієм личинок третьої стадії анізакід. Зараження знайдено у 165 видів риб, включаючи акул. Перший випадок анізакідоза у людини був зафіксований у Нідерландах у 1955 році, зараження відбулося в результаті вживання в їжу слабосолоного оселедця. Інвазія може бути передана і через інші контаміновані морепродукти (кальмари, каракатиці тощо)[1]. Зареєстровано певну кількість спалахів по світу[2]. В Україні в 1990-ті роки були зафіксовані випадки та спалахи зараження від контамінованого атлантичного оселедця, спричинені личинковими стадіями декількох родів нематод, що входять до родини Anisakidae.

ЕтіологіяРедагувати

Anisakidae
Біологічна класифікація
Царство: Animalia
Тип: Nematoda
Клас: Secernentea
Підклас: Spiruria
Ряд: Ascaridida
Родина: Anisakidae
Skrjabin & Karokhin, 1945

Збудники входять до спільного з аскаридами та токсокарами ряду Ascaridida.

 
Анізакіди в кеті

Епідеміологічні особливостіРедагувати

Дорослі особини анізакід паразитують у кишечниках морських птахів, ссавців, а також риб.[3] Зовні за кольором і формою нагадують аскарид, але завдовжки вони значно менші — 4—6 см. Риби виступають паратенічними хазяями; згорнуті у спіраль личинки локалізуються у капсулах на мезентеріумі, можливо їх знаходження у порожнинах тіла риб, у м'язовій тканині. Заражати людину здатні лише представники родів, які заражають теплокровних тварин. Особливе медичне значення мають такі види, як Anisakis simplex і Pseudoterranova decipiens. Зараження часто відбувається там, де її їдять сирою («сашімі, суші або сунумоно», «севіче»), недостатньо солоною або маринованою (голландський або німецький «зелений оселедець») або недовареною (нова кухня). Потрапляючи до людського організму личинки не здатні розвинутись у дорослу стадію, їх розвиток можливий лише в кишечнику їхніх основних хазяїв.

ПатогенезРедагувати

При попаданні в шлунково-кишковий тракт личинки анізакід активно проникають головним кінцем у слизову оболонку і підслизовий шар по всій довжині від глотки до товстого кишечника. Найчастіше вони виявляються в стінках шлунка і проксимальних (верхніх) відділів тонкого кишечнику. На місці вкорінення личинок формується запалення, що перебігає з еозинофільною інфільтрацією, набряком, виразкуванням і утворенням геморагій. Складки шлунку роздуті, зернисті та почервонілі. Надалі можливе формування фібрінозного ексудату, еозинофільних гранульом, некрозу та перфорації кишкової стінки.

Клінічні ознакиРедагувати

Залежать від місця локалізації личинок. У багатьох пацієнтів з анізакідозом шлунка немає клінічних ознак. У інших прояви починаються впродовж 24 годин після вживання інфікованих морепродуктів і можуть бути схожими на пептичну виразку або новоутворення, зі скаргами на біль у верхній частині живота (епігастрії), нудоту, блювання, діарею нерідко з домішками крові, гарячку, частими алергічними реакціями. У деяких пацієнтів може розвинутися хронічний перебіг з поступовою втратою апетиту і ваги, а також рецидивуючим епігастральним болем, який може зберігатися впродовж багатьох років.

ДіагностикаРедагувати

У блювотних масах або фекаліях хворого можна виявити личинки анізакід за допомогою світлового мікроскопа. Під час проведення фіброгастродуоденоскопії (ФГДС) проводиться біопсія слизової оболонки, яку слід застосувати, якщо ендоскопія показала непевні результати, узяти матеріал для паразитологічних і морфогістологічних досліджень. Наразі створено методику дослідження за допомогою імуноферментного аналізу (ІФА) з виявленням специфічних антитіл класу IgM та IgG. Також існує виявлення генетичного матеріалу за допомогою полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР).

ЛікуванняРедагувати

Застосовують мебендазол або альбендазол по 0,2 г 2 рази на добу 3 дні. Через 3 тижні рекомендується провести повторний цикл лікування в тих же дозах. У країнах Європи і Північної Америки рекомендують ще застосовувати івермектін і тіабендазол, проте вони наразі не зареєстровані в Україні[4].

ПрофілактикаРедагувати

Інфекції можна уникнути, якщо сиру рибу або термічно обробити (температура вище 60 °C), або заморозити нижче -20 °C, або просолити. Так оселедець повинен бути заморожений одразу перед подальшою його переробкою.

ПриміткиРедагувати

  1. Serena Cavallero, Agnese Martini, Giuseppe Migliara, Corrado De Vito, Sergio Iavicoli, Stefano D'Amelio Anisakiasis in Italy: Analysis of hospital discharge records in the years 2005—2015 PLOS ONE. Published: December 11, 2018 [1] (англ.)
  2. R. Cabrera Epidemia de Anisakiasis por larvas de Anisakis simplex en España asociada a alimentos peruanos. Rev. esp. enferm. dig. vol.102 no.10 Madrid oct. 2010. [2]
  3. Anderson (2000) Nematode Parasites of Vertebrates: Their Development and Transmission, 2nd Edition. CABI, 650 pp.
  4. Державний реєстр лікарських засобів України

ДжерелаРедагувати

  • Інфекційні хвороби (підручник) (за ред. О. А. Голубовської). — Київ: ВСВ «Медицина» (2 видання, доповнене і перероблене). — 2018. — 688 С. + 12 с. кольор. вкл. (О. А. Голубовська, М. А. Андрейчин, А. В. Шкурба та ін.) ISBN 978-617-505-675-2 / С. 188—189
  • Інфекційні хвороби: енциклопедичний довідник / за ред. Крамарьова С. О., Голубовської О. А. — К.: ТОВ «Гармонія», 2018. — 592 с. ISBN 978-966-2165-52-4 (Крамарьов С. О., Голубовська О. А., Шкурба А. В. та ін.) С. 24—25
  • Philip E. S. Palmer, Maurice M. Reeder DVD version of the textbook «The Imaging of Tropical Diseases, with Epidemiological, Pathologic, and Clinical Correlation». Chapter 11. Anisakiasis [3] (англ.)
  • Ishikura H, Kikuchi K, Nagasawa K, Ooiwa T, Takamiya H, Sato N, Sugane K Anisakidae and anisakidosis Prog Clin Parasitol. 1993;3:43-102. (англ.)
  • Anisakiasis [4] (англ.)

ЛітератураРедагувати

  • Hajime Ishikura, Masayoshi Namiki Gastric Anisakiasis in Japan: Epidemiology, Diagnosis, Treatment Springer Science & Business Media, 1989. — 144 р. ISBN 0387700366 (англ.)
  • Anisakiasis: Global Status: 2019 edition GIDEON Informatics Inc, 2019 — 25 р. ISBN 978-14988-2358-6 (англ.)

ПосиланняРедагувати

  • CDC. Parasites — Anisakiasis.