Анастасія Ярополківна

Анастасі́я Яропо́лківна (1074 — 3 січня 1158[3]) — донька волинського князя Ярополка Ізяславича й Кунігунди фон Орламюнде, дружина мінського князя Гліба Всеславича.

Анастасія Ярополківна
Death of Anastasia,wife of Gleb Vseslavich of Minsk; Kunigunde of Meissen, mother of Anastasia.jpg
Біографічні дані
Народження 1074
Смерть 3 січня 1158[1]
Київ, Київська Русь
Поховання Києво-Печерська лавра
У шлюбі з Гліб Всеславич[1]
Діти Всеволод Глібовичd, Ростислав Глібович, Володар Глібович і Всеволод Глібовичd[2]
Батько Ярополк Ізяславович[1][2]
Мати Кунігунда фон Орламюнде[2]
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

БіографіяРедагувати

В літописах Анастасія згадується лишень раз — з приводу своєї смерті. Ця звістка становить інтерес передусім у контексті історії православної церкви. Під 1158 р. літописець зазначив, що «місяця січня в третій день, а в годину другу ночі» на 84 літі життя померла Ярополківна, вдова князя Гліба, якого пережила на 40 років, й була похована 4-го числа в Успенському соборі Києво-Печерської лаври з чоловіком у гробі біля раки Феодосія Печерського. У зв'язку з цим автор Київського літопису вказує, що ще за живоття Гліба подружжя офірувало 600 гривень срібла і 50 гривень золота, а по княжій смерті жінка дала 100 гривень срібла і 50 гривень золота, а також заповіла все майно, зокрема 5 сіл з челяддю, «навіть до повоя», вищевказаному монастирю. За це сподобилась літописного епітета «блаженної»[4].

Шлюб і дітиРедагувати

Докладно невідомо, коли Анастасія Ярополківна й Гліб Всеславич уклали шлюб, однак дату можна вирахувати. Так, після вбивства Ярополка в 1086 р. Кунігунда перебралась в Німеччину, забравши з собою молодшу доньку, де та вийшла заміж[3]. Анастасія зосталась на батьківщині. Вона, либонь, уже знаходилась під опікою чоловіка або принаймні була посватаною. В ту добу заміж виходили з 12 літ, що робить 1086 рік найранішою можливою датою одруження[5][6], тобто ще на батьковім віку, хоча цілком імовірно, що молодята побралися на початку 1090-их, але не пізніше квітня 1093[7].

За шлюбом, певно, крилося прагнення полоцького князя Всеслава заручитись підтримкою представників сім'ї київського князя Ізяслава Ярославича в боротьбі проти Всеволода Ярославича[7]. Принагідно зауважити, що це перший в Київській Русі матримоніальний союз всередині Рюриковичів: Гліб та Анастасія, як праправнуки Володимира Святославовича по чоловічій лінії, доводились родичами у восьмому коліні; шлюби ж між свояками до сьомого коліна церковні норми забороняли, тому дружинами руських князів зазвичай ставали іноземки[8].

Сини:

  • Ростислав (пом. бл. 1165), князь мінський 1146—1151, 1159—1165(?), князь полоцький 1151—1159;
  • Володар (пом. після 1167), князь городецький 1146—1167(?), князь мінський 1151—1159, 1165(?) — 1167, князь полоцький 1167;
  • Всеволод (пом. 1159/1162), князь ізяславський 1151—1159, князь стрижевський 1159 — до 1162;
  • Ізяслав (пом. 1134).

Російський історик Олександр Назаренко висловив непевність щодо того, чи був Ростислав сином Гліба від Анастасії, припустивши, що той міг народитися у невідомому першому шлюбі[6]. Причиною для сумнівів послугувало те, що в такому випадку Ростислав одружився з троюрідною сестрою — випадок, заборонений релігійними канонами, але котрий траплявся. Разом з тим, походження дружини Ростислава достеменно не встановлене, тому Анастасія Ярополківна цілком могла бути матір'ю Ростислава[9].

Пам'ятьРедагувати

 
Епітафія з «Тератургіми»[10]:
  Це гріб, що із простої лічби випадає
Шануй його, хай гостя взаємно навчає,
Князь київський Гліб в ньому поклав свої кості,
Із жінкою — по світа оцього марноті.
У головах поклались із русів святого,
Не подивуй, зумисне лягли біля нього,
Святого Теодося у світі любили,
Лягли з ним у помір, щоб потім з ним жили.
На добре вийшло; більше живі полюбляють
Святих Господніх, більше й собі вони мають.
 

В Києво-Печерській лаврі ще довго жила пам'ять про Гліба й Анастасію. Соборний чернець печерського монастиря Атанасій Кальнофойський у праці «Тератургіма», написаній 1638 року, наводить присвячену їм епітафію з віршованою присвятою. Основною цнотою, гідною вшанування, автор називає благочестя й набожність небіжчиків, а ореол святого Феодосія не протиставляється його відсутності у звичайних смертних, але огортає пару своєю благодаттю[11].

Скидається на те, що автор Синопсиса Київського зумів розшукати ім'я княжни, адже в раніших джерелах, зокрема епітафії, воно не згадується.

ПриміткиРедагувати

  1. а б в Данилевич В. Е. Очерк истории Полоцкой земли до конца XIV столетияКиев: 1896. — С. 76. — 260 с.
  2. а б в Pas L. v. Genealogics.org — 2003. — ed. size: 683713
  3. а б Назаренко А.В. Древняя Русь на международных путях: Междисциплинарные очерки культурных, торговых, политических связей IX-XII вв. — Москва : Языки русской культуры, 2001. — С. 526-527. — ISBN 5-7859-0085-8.
  4. Літопис Руський. Роки 1152—1158 / пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; відп. ред. О. В. Мишанич. — Київ, 1989. Архівовано з джерела 27 листопада 2011
  5. Древняя Русь в свете зарубежных источников. — Т. IV. — С. 231-232.
  6. а б Назаренко А.В. Древняя Русь и славяне. — Москва, 2009. — С. 153-154. — ISBN 978-5-91244-009-0.
  7. а б Кузьмин А. В. Глеб Всеславич // Православная Энциклопедия. — 2011. — Т. 11. — С. 568-569.
  8. Литвина А.Ф., Успенский Ф.Б. К уточнению семантики древнерусского «свататися» / «сватитися» и «сват(ь)ство» // Die Welt der Slaven. Internationale Halbjahresschrift für Slavistik. — 2013. — Вип. LVIII. — С. 308. Архівовано з джерела 8 серпня 2021. Процитовано 8 серпня 2021.
  9. Литвина А.Ф., Успенский Ф.Б. Внутридинастические браки между троюродными братьями и сестрами в домонгольской Руси // Древняя Русь. Вопросы медиевистики. — 2012. — № 3(49). — С. 66.
  10. Київський Атеней. Мистецький Київ ХVІІ — ХVІІІ століть / вступ. ст., упоряд. текстів В. Шевчука ; упоряд. іл., Ю. Іванченка. — Київ : Родовід, 2015. — С. 160-161.
  11. Betko, Irena (2004). "Nagrobki Fundatorom Laury" з книги Афанасія Кальнафойского ТЕРАТОУРГНМА LVBO CVDA (Київ 1638) як пам'ятка української релігійно-філософської поезії доби барокко. Acta Polono-Ruthenica 9: 35–36.