Відкрити головне меню
Гностицизм
Simple crossed circle.svg

Перський гностицизм
Мандеї | Маніхейство

Курдський гностицизм
Язданізм:
Єзиди | Ахль-е Хакк | Алевіти

Сіро-єгипетські гностики
Сіфіани | Валентиніани | Василідіани

Відомі гностичні автори
Симон Волхв[en] | Менандр | Валентин | Маркіон | Керинт | Василід | Мані

Пізній гностицизм
Офіти | Каїніти | Карпократи | Борборіти

Середньовічний гностицизм
Павлікіани | Тондракійці | Альбігойці | Богоміли | Катари | Вальденси | Жидівствуючі

Гностичні писання
Бібліотека Наг-Хаммаді
Втрачені кодекси
Книги Єу
Кодекс Чакос

Полотно Педро Берругвета (ісп. Pedro Berruguete) «Диспут поміж Св. Домініком та альбігойцями». Книги обох груп були кинуті у вогонь, проте книги домініканців чудесним чином не згоріли.

Альбіго́йці (фр. Albigeois) — прихильники вчень катарів та вальденсів доби Середньовіччя (ХІІ-ХІІІ ст.) в Південній Франції, центром яких стало місто Альбі, звідки пішла і його назва.

Виступали проти догматів католицької церкви, церковного землеволодіння і десятини, закликали повернутися до християнства апостольських часів, самі вели просте, моральне і самотнє життя. Проголосивши католицьку церкву творінням диявола, вони накликали на себе переслідування з її боку.

Серед альбігойців було чимало світських феодалів, які хотіли заволодіти церковними землями та зберегти політичну незалежність півдня Франції (сепаратизм). Католицька церква вважала альбігойців за єретиків. Поширення альбігойства посилило тертя з католицизмом, що спричинило альбігойські війни (Франція).

Історична довідкаРедагувати

Термін з’явився вперше у «Хроніці» письменника та історика Ж. дю Брейля (12 ст.). За тих часів альбігойцями називали саме катарів Південної Франції, в Італії подібний рух мав назву Патарія.

Церковні закони, спрямовані проти альбігойців і прийняті ІІІ Латеранським собором (1179), ознаменували початок діяльності середньовічної інквізиції.

Відмовившись визнати владу папи, катари накликали на себе гнів католицької церкви. Вони вважали, що хрест є символом зла і людських мук, заперечували торгівлю святими мощами - в той час надзвичайно прибутковий джерело доходів католицької церкви. Святий престол не раз посилав у Лангедок посередників, таких як Бернар Клервоский, щоб підпорядкувати собі катарів, але так нічого і не домігся.

Папа Інокентій III закликав до хрестового походу проти катарів. Хрестовий похід, який отримав назву альбигойского (від назви нашого міста Аль-бі), тривав одинадцять років і остаточно завершився лише в 1255 році. Він відрізнявся надзвичайною жорстокістю та забрав тисячі людських життів, як катарів, так і звичайних християн. В цей час катари почали зміцнювати свої замки, такі як Монсегюр, розташований на півдні сучасної Франції, які зазвичай використовувалися як місця для колективних молитов. Під час хрестового походу Монсегюр перетворився останнім притулок катарів. В 1243 році почалася облога Монсегюра, однак складний гірський рельєф не сприяв успіхам хрестоносців. Остаточно катари здалися 2 березня 1244 року.

Це сталося після десяти місяців облоги. За цей час багато хто з повстанців взяли катарскую віру і приєдналися до захисників фортеці. Згідно з умовами капітуляції, катарам було дано 15 днів, щоб підготуватися до своєї долі. В ніч перед тим, як вони повинні були здатися, четверо катарів потай втекли з фортеці, забравши з собою катарські скарби. Досі достеменно не відомо, що це були за скарби, однак це питання не раз обговорювалося на сторінках численних книг. Висловлювалися припущення, що серед інших був і коштовностей легендарний Святий Грааль, казкова «говорящая голова» тамплієрів, найважливіші предмети катарського релігійного культу, писання або, як припускають автори «Відкриття тамплієрів» Лінн Пикнетт і Клайв Прінс, цим найважливішим скарбом могли бути ці самі чотири катару. В день здачі фортеці все 205 катарів, що перебували в стінах Монсепора, були виведені в гірську долину і спалені на вогнищах.

Після цього інквізиція зайнялася винищенням останніх вогнищ катарської єресі, розташованих у відрогах Піренеїв. Найбільш достовірне з збереглися до наших днів свідоцтв - історія невеликого селища Монтель, жителі якої були піддані допитам трибуналу інквізиції. У 1320 році більшість катарських ватажків були проголошені єретиками і спалені на багатті. Це поклало край існуванню катарської церкви.

У 14 столітті рух альбігойців було ліквідовано. Від них залишилися потужні середньовічні замки-фортеці, зведені на вершинах гір та скель, які контролювали торговельні шляхи та військові дороги.

Термін «альбігойці» історики втім широко використовували до 1960, після чого здебільшого вживають термін «катари».

ХарактеристикаРедагувати

Релігія альбігойців належить до дуалістичних релігійних течій, витоки якої у маніхействі. Альбігойці були переконані, що існують два начала: добре (Бог — творець духовного) і зле (диявол — творець матеріального). Світ, як і тіло людини, в якому міститься душа, матеріальні, отже, створені дияволом. Упродовж життя людина прагне очиститися, але одного життя на це не вистачить, тому альбігойці вірили в реінкарнацію.

Вони вважали Ісуса Христа лише одним із пророків і не поклонялися йому. Не сприймали хрест як святиню, оскільки він став засобом страти. Не визнавали дієвими сім таїнств католицької церкви, зокрема хрещення водою, замінивши його висвяченням. Стверджували, що молитися можна просто неба чи в будь-якому помешканні, тому храми не потрібні. Заперечували вчення про майбутнє на Страшному Суді, існування Пекла і Раю. Не визнавали церковної ієрархії, влади церкви й держави. У своїх твердженнях апелювали до Нового Завіту, оскільки Старий Завіт розцінювали як творіння диявола. Забороняли клятви, участь у війнах, смертну кару.

Серед альбігойців були «досконалі» та просто віряни. «Досконалі» проходили обряди духовного хрещення, яке наділяло правом проповідувати нову релігію, та публічного сповідання гріхів; дотримувалися обітниці цнотливості; були вегетаріанцями; не могли вбивати; мусили казати лише правду. Вірянам дозволялося одружуватися та мати власність. На чолі альбігойців стояли єпископи, яких обирали з-поміж «досконалих» і дияконів.

ЛітератураРедагувати

  1. La Chanson de la Croisade Albigeoise. Lettres Gothique. Paris : Lgf, 1997. 304 р.
  2. Мадоль Ж. Альбигойская драма и судьбы Франции. Санкт-Петербург : Евразия, 2000. 326 с.
  3. Осокин Н. А. История альбигойцев и их времени. Москва : АСТ, 2000. 896 с.
  4. Niel F. Albigois et cathares. Paris : PUF, 2010. 128 p.
  5. Buffetaut Y. Les cathares et la croisade contre les Albigeois. Louviers : Ysec Edition, 2015. 120 p.

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • О.І. Предко, д.ф.н., Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Альбігойці // Велика українська енциклопедія.
  • О. В. Гісем, О. О. Мартинюк. Наочний довідник. Всесвітня історія. 6-7 класи. — Київ — Харків. — «ВЕСТА», 2006.

ПосиланняРедагувати