Відкрити головне меню
Катари вбивають Петра Веронського.
Вигнання катарів з Каркассонна.

Ката́ри (від грец. καθαροί, katharoi, «чисті, пуритани»[1], див. також альбігойці) — послідовники гностичного релігійного руху в середньовічній Західній Європі ХІ–XIV століття[2]. Вважали себе послідовниками Христа, організовувалися у спільноти або комуни. Були представлені у великих містах на півдні Франції (Лангедок, що на той час належав до Графства Тулузи), півночі Іспанії (Арагон) та Італії, деяких землях Німеччини. Ворогували із Католицькою церквою, починаючи із заперечення її вчення, і вели з нею запеклу боротьбу. Вчили про дуалізм світу[1]: протистояння двох творців — доброго Бога (Бога Нового Заповіту) і злого диявола (Бога Старого Заповіту); вважали невидимий (духовно-душевний) світ породженням добра, видимий (тілесний) — породженням зла; відповідно заперечували людську тілесну природу Христа, його таїнства (причастя, шлюб); вірили у переселення душ, забороняли їсти м'ясо тощо. Період розквіту руху припадає на ХІІ-XIII століття. Католицька сторона вважала катарів небезпечною єрессю, проводила місійну й військову діяльність проти них. Одним зі знарядь католиків у боротьбі з катарами стала інквізиція. Релігійний рух катарів занепав у 1-й половині XIV ст.

Зміст

НазваРедагувати

Більшість сучасних істориків вважає, що термін «катари» не є самоназвою. У текстах катарів для самоідентифікації кліру у цьому русі широко використовувалися терміни «християни» або ж «Добрі Християни», а вірні називали їх «Добрими Людьми» (Bons Hommes) або ж Друзями Божими.[3],[4].

Термін «катари» часто вживався у документах інквізиції, а звідти перейшов до перших історичних досліджень, присвячених «альбігойській єресі». Незважаючи на те, що слово «катари», по суті справи, було зневажливим прізвиськом, воно надовго закріпилося як основна назва, поряд з термином «альбігойці». Окрім цих двох слів, щодо катарів у різних місцевостях вживалися ще назви «маніхеї», «орігеністи», «фіфли», «публікани», «ткачі», «болгари» (фр. bougres), «патарени».

ВченняРедагувати

Гностицизм
 

Перський гностицизм
Мандеї | Маніхейство

Курдський гностицизм
Язданізм:
Єзиди | Ахль-е Хакк | Алевіти

Сіро-єгипетські гностики
Сіфіани | Валентиніани | Василідіани

Відомі гностичні автори
Симон Волхв[en] | Менандр | Валентин | Маркіон | Керинт | Василід | Мані

Пізній гностицизм
Офіти | Каїніти | Карпократи | Борборіти

Середньовічний гностицизм
Павлікіани | Тондракійці | Альбігойці | Богоміли | Катари | Вальденси | Жидівствуючі

Гностичні писання
Бібліотека Наг-Хаммаді
Втрачені кодекси
Книги Єу
Кодекс Чакос

Катарське вчення походило від гностиків античності, маніхеїв та павликіан. Катари вважали себе християнами, а своїми засновниками — самого Ісуса Христа та Марію Магдалину[5]. Вони абсолютизували Новий Заповіт і заперечували авторитет Старого Заповіту, відкидаючи частину його книг. Катари вчили про дуалізм світу, протистояння двох творців — доброго Бога (Бога Нового Заповіту) і злого диявола (Бога Старого Заповіту). Вони вірили, що невидимий (духовний і душевний) світ — творіння доброго Бога, а видимий (тілесний) світ — творіння злого. Відповідно катари заперечували Божествену природу Ісуса Христа, вважаючи його лише пророком, еманацією Бога на землі, а не Боголюдиною. Святу Діву Марію та Івана Богослова вони проголошували духовними істотами, ангелами. Катари заперечували свободу волі людини, первородний гріх, необхідність таїнств (причастя, шлюбу), храмів та ікон тощо; засуджували споживання м'ясної їжі, смертну кару та війни; вони вірили у переселення душ, боротьбу добра зі злом, яка завершиться кінцем світу. Катари мали власне богослужіння (consolamentum), намагаючись наслідувати збори ранніх християн на основі описів Нового Заповіту; мали спільні вегетаріанські трапези.

Хрестові походиРедагувати

 
Битва при Муре

Внаслідок централізації влади у Римо-католицькій Церкві та жорсткої позиції її вищого кліру щодо інакомислення ухвалили ряд антиєретичних заходів юридичного характеру. Кульмінацією цих заходів стало санкціонування Папою Інокентієм III першого хрестового походу до християнських земель (12091229) — так званого хрестового походу проти альбігойців, у якому в основному брали участь північнофранцузькі барони. Наслідком цієї війни стала анексія Францією одного з найприхильніших до катаризму регіонів Європи — Лангедоку. Створена у 12291233 роках спеціально для боротьби з катарами, папська інквізиція, за підтримки короля Франції у Лангедоку та партії гвельфів в Італії організувала систематичні репресії, що завершилися повним знищенням руху.

Найзначнішими віхами в історії придушення катаризму, що викликають інтерес істориків, є опір укріпленого поселення Монсегюр, захопленого французами 1244 року та «реконкіста братів Отьє» 13001310 років. Останнього відомого катарського проповідника, пов'язаного з братами Отьє, Гійома Белібаста, спалили живцем між вереснем 1321 року та листопадом 1322-го.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Weber, Nicholas. Cathari // The Catholic Encyclopedia. Vol. 3. New York: Robert Appleton Company, 1908.
  2. http://www.universalis.fr/encyclopedie/cathares/
  3. J. Duvernoy, La religion des cathares, Toulouse, 1989
  4. Anne Brenon et Jean-Philippe de Tonnac, «Cathares, la contre-enquête», Albin Michel, 2011.
  5. Єлена Волкова прочитала лекцію про символічність образу Марії Магдалини, як контрастного архетипу жінки | Лекторій СУА з жіночих студій (uk). Процитовано 2019-04-29. 

ДжерелаРедагувати

  • Осокин Н. История альбигойцев и их времени. Казань, 1869 −1872.
  • Brenon Anne, Le Vrai visage du catharisme, Loubatieres, 2004.
  • Jean Duvernoy, La religion des cathares, Toulouse, 1989.
  • Michel Roquebert. L'epopee cathare, 4 tomes, Toulouse, Privat, 1971—1989, 2 tomes, Paris, Perrin, 1998, reed. en 2 vol., Paris/Toulouse, Perrin/Privat, 2001 reed.
  • Jimenez Sanchez P. Les catharismes: modèles dissidents du christianisme médiéval (XIIe-XIIIe siècles). Rennes: PUR, 2008

ПосиланняРедагувати

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Катари