Василід

діяч раннього гностицизму, наставник з Александрії

Василід (заст. Базилід; грец. Βασιλείδης; лат. Basilides) — діяч раннього гностицизму, наставник з Александрії Єгипетської, який навчав у 117—138 роках н. е. Його навчав Менандр Антіохійський або якийсь Главкіад, нібито учень апостола Петра. За деякими даними, крім Александрії, Василід проповідував у персів.

Василід
Основні відомості
Народження 2 століття[1][2]
Александрія, Єгипет, Римська імперія
Смерть: 2 століття[1][2]
Праці й досягнення
Рід діяльності: богослов, педагог

Від творів Василида, як і багатьох інших гностиків, збереглися лише цитати в працях його опонентів, переважно апологетів християнства. Вважається, що він був автором власного Євангелія та «Екзегетики» — великого коментаря до нього із 24 книг.

Учні Василіда заснували особливу школу гностицизму в Єгипті, що існувала ще в IV столітті, про що свідчить Єпіфаній Кіпрський. Одним із послідовників Василіда був його син Ісидор.

ВченняРедагувати

Гностицизм
 

Перський гностицизм
Мандеї | Маніхейство

Курдський гностицизм
Язданізм:
Єзиди | Ахль-е Хакк | Алевіти

Сіро-єгипетські гностики
Сіфіани | Валентиніани | Василідіани

Відомі гностичні автори
Симон Волхв[en] | Менандр | Валентин | Маркіон | Керинт | Василід | Мані

Пізній гностицизм
Офіти | Каїніти | Карпократи | Борборіти

Середньовічний гностицизм
Павлікіани | Тондракійці | Альбігойці | Богоміли | Катари | Вальденси | Жидівствуючі

Гностичні писання
Бібліотека Наг-Хаммаді
Втрачені кодекси
Книги Єу
Кодекс Чакос

Реконструкцію його вчення ускладнює суперечливість джерел; однак Іреней Ліонський наводить слова Василіда, який стверджує, що вищий, ненароджений Бог-Отець породив серію божественних сутностей, еманацій, у спадному порядку величі — Розум (Нус; власне Христа, що зійшов на людину Ісуса в момент хрещення), Логос, Думку, Софію, Силу та 365 ангелів, що створили матеріальний світ. Іполит Римський, судячи з усього, викладає пізнішу редакцію вчення Василіда, і подає складніше й оригінальніше вчення, в якому відсутнє уявлення про еманацію, а в основі всього сущого проголошується Ніщо, Несуще (не-сущий Бог), що містить у собі «панспермію» — усі форми буття, — і породжує єдиносущне собі тричастинне синівство і ряд архонтів. Оскільки обрані вже спасенні, немає потреби йти на конфронтацію з язичниками та на мучеництво.

Василід навіть стверджував, що Ісус не страждав і не був розіп'ятим, але обдурив юдеїв, дозволивши, щоб за нього прийняли Симона Киринейського, розп'ятого в його образі, тоді як сам посміювався з катів. Арчибальд Робертсон[ru] бачив у цьому «пораду обраним рятувати свою шкуру і залишити дурнів напризволяще», що свідчила про аморалізацію багатих александрійських християн за правління освіченого Адріана[3]. Згідно з Іринеєм, послідовники Василіда займалися магією і вели розбещене життя. Климент Александрійський, втім, каже, що це послідовники зіпсували вчення самого фундатора школи.

У текстах символістівРедагувати

  • К. Г. Юнг 1916 року здійснив літературну містифікацію, видавши власні «Проповіді мертвим» як твір Василіда.
  • Василід — герой вірша Михайла Кузміна, який захоплювався гностицизмом, «Базилід».
  • Х. Л. Борхес у своєму короткому есе «Виправдання лже-Василіда» філософськи осмислює вирішення гностиками споконвічної проблеми співіснування Добра та Зла, додаючи до основного гностичного міфу маловідомі деталі.

ПриміткиРедагувати

  1. а б VIAF (Virtual International Authority File)[Dublin, Ohio]: OCLC, 2003.
  2. а б Trove — 2009.
  3. Робертсон А. Происхождение христианства. — М.: Издательство иностранной литературы, 1959. — С. 248—249.

ЛітератураРедагувати

  • Бергман Т. Т. Влияние иудейского мистицизма на концепцию школы Василида // Философские дескрипты. Барнаул. 2008. Вып. 7. С. 21-29.
  • Ириней Лионский. Против ересей. Кн.1., Гл. 24.
  • Сидоров А. И. Гностицизм и философия (учение Василида по Ипполиту) // Ежегодник «Религии мира. История и современность». — М., 1982.
  • Arendzen J.[en] «Basilides.» // The Catholic Encyclopedia. Vol. 2. New York: Robert Appleton Company, 1907.
  • Pearson, Birger A. (2008). «Basilides the Gnostic». In Marjanen, Antti; Luomanen, Petri. A Companion to Second-Century Christian «Heretics». Leiden: Brill. ISBN 978-90-04-17038-4.