Асорін
| Асорін | |
|---|---|
| ісп. Azorín | |
 | |
| Псевдо | Azorín[1] і Cándido |
| Народився |
8 червня 1873 Моновер |
| Помер |
2 березня 1967 (93 роки) Мадрид |
| Громадянство |
 Іспанія |
| Діяльність |
есеїст письменник |
| Alma mater | Centre educatiu privat Escola Pia Sant Antonid[1] і Саламанкський університет |
| Знання мов | іспанська[1][2] |
| Членство | Королівська академія іспанської мови[3] |
| Напрямок | Покоління 98 року[1] |
| Жанр | есей, роман і драма |
| Посада | депутат іспанських кортесів часів Реставраціїd, депутат іспанських кортесів часів Реставраціїd, депутат іспанських кортесів часів Реставраціїd, депутат іспанських кортесів часів Реставраціїd і депутат іспанських кортесів часів Реставраціїd |
| У шлюбі з | Julia Guinda de Urzanquid[4] |
| Нагороди | |
| |
Хосе Аугусто Тринідад Мартінес Руїс — (ісп. José Augusto Trinidad Martínez Ruiz, відомий під псевдонімом Асорíн (ісп. Azorín; *8 червня 1873 , Моновер, Аліканте— †2 березня 1967, Мадрид) — іспанський письменник, есеїст, один з найбільш впливових літературних критиків свого часу. Представник покоління 98 року.
Біографія ред.
Народився в типовій буржуазній сім'ї, досить заможній, був найстаршим з дев'яти братів. Вісім років здобував освіту в навчальному закладі піаристів в Єклі. Цей етап життя відображено в перших двох романах письменника, в яких багато автобіографічного. З 1888 по 1896 вивчав право у Валенсії, де зацікавився краузизмом і анархізмом. Тут він почав робити свої перші кроки в журналістиці, друкувався під різними псевдонімами в різних газетах, серед яких була і «Ель Пуебло» — газета Вісенте Бласко Ібаньєса. Асорін майже завжди писав критичні відгуки на театральні постановки на гострі соціальні питання, вихваляв твори Анхеля Гімери, Гальдоса, Хоакіна Дісента. У молодості Асорін був затятим анархістом, і його статті, критичні відгуки завжди були просякнуті анархістськими ідеями. Перекладав на іспанську мову Моріса Метерлінка, а також відомого європейського анархіста князя Петра Олексійовича Кропоткіна. У 1895 р. опублікував дві книги — «Літературні анархісти» (ісп. Anarquistas literarias) і «Соціальні нотатки» (ісп. Notas sociales), в яких були представлені публіці принципи теорії анархії. Асорін навчався в Гранаді і Саламанці, 25 листопада 1896 приїхав в Мадрид для продовження навчання. У столиці він продовжує друкуватися в різних газетах, в деяких його вже не друкують: El País, El Progreso (газета Алехандро Лерроукса). До 1900 його жорсткий анархістський стиль пом'якшується, цей час позначений кількома есе: "Кастильська душа (1600-1800)", "Ідальго" та іншими. В 1904 виходить трилогія автобіграфічних романів: "Воля" (ісп. La voluntad), "Антоніо Асорін" (ісп. Antonio Azorín) і "Зізнання маленького філософа" (ісп. Las confesiones de un pequeño filósofo) - все під псевдонімом Асорін. З 1905 Асорін публікується в газеті "ABC", бере активну участь у політичному житті. Між 1907 і 1919 п'ять разів був депутатом, займався народною освітою. Асорін тоді був одним з провідних критиків і публіцистів Іспанії, рахунок його статей сягав сотні. У творчості Асорін звертається до Іспанії та її народу: "Села" (ісп. Los pueblos), "Дорога Дон Кіхота" (ісп. La ruta de Don Quijote) , "Іспанія: люди і пейзажі" (ісп. España: hombres y paisajes), "Кастилія" (ісп. Castilla). Від анархії Асорін з часом переходить до консервативних поглядів. Асорін невпинно їздив по Іспанії і читав лекції по Золотому століттю мистецтва Іспанії. У 1923 до влади прийшов Мігель Прімо де Рівера і встановив диктатуру, в країні була введена жорстка цензура. Публічна діяльність Асорін була зупинена, втім, як і багатьох інших діячів, хоч у чомусь незгодних з режимом Прімо де Рівери. У 1924 році Асоріна обрали членом Іспанської Королівської Академії. З початком Громадянської війни Асорін виїхав з Іспанії до Франції. Після закінчення війни Асорін зміг повернутися до Іспанії завдяки допомозі міністра закордонних справ Рамона Серрано Суньєра, йому в 1955 він присвятив один зі своїх творів. В останні роки життя Асорін захоплювався мистецтвом кіно.
Творчість ред.
Спадок Асоріна в літературі - це здебільшого есе та романи. Також він написав кілька п'єс для театру, втім вони не мали успіху. Літературна творчість Асоріна також має велику стилістичну цінність. Його манера письма характерна для імпресіонізму.
Екранізації ред.
1972 - «La guerrilla» (Партизан)
Посилання ред.
Литературная энциклопедия[недоступне посилання з лютого 2019]
- ↑ а б в г Roux P. d. Nouveau Dictionnaire des œuvres de tous les temps et tous les pays — 2 — Éditions Robert Laffont, 1994. — Vol. 1. — P. 195. — ISBN 978-2-221-06888-5
- ↑ CONOR.Sl
- ↑ Roux P. d. Nouveau Dictionnaire des œuvres de tous les temps et tous les pays — 2 — Éditions Robert Laffont, 1994. — Vol. HFUIHSVHSVUHSFUH. — P. 195. — ISBN 978-2-221-06888-5
- ↑ http://dbe.rah.es/biografias/7355/jose-martinez-ruiz