Конрад Аденауер

федеральний канцлер ФРГ
(Перенаправлено з Аденауер Конрад)

Ко́нрад Герман Йозеф Адена́уер (нім. Konrad Hermann Joseph Adenauer; 5 січня 1876, Кельн, Німецька імперія — 19 квітня 1967, Бад-Гоннеф) — німецький політик, співзасновник Християнсько-демократичного союзу. Перший канцлер Західної Німеччини (1949—1963). Відіграв значну роль у творенні ФРН як незалежної демократичної держави, пов'язаної із Заходом. Разом із президентом Франції де Голлем він працював над примиренням Франції та Німеччини й посиленням Західного блоку в Європі.

Конрад Аденауер
нім. Konrad Adenauer
Bundesarchiv B 145 Bild-F078072-0004, Konrad Adenauer.jpg
Прапор
1-й Федеральний канцлер ФРН
15 вересня 1949 — 16 жовтня 1963
Президент: Теодор Хойс
Гайнріх Любке
Попередник: посада заснована
Наступник: Людвіг Ергард
 
Партія: Партія Центру і Християнсько-демократичний союз
Освіта: Університет Фрайбурга, Мюнхенський університет Людвіга-Максиміліана і Боннський університет
Ім'я при народжені: нім. Konrad Hermann Joseph Adenauer
Народження: 5 січня 1876(1876-01-05)[1][2][…]
Кельн, Королівство Пруссія, Німецька імперія
Смерть: 19 квітня 1967(1967-04-19)[4][2][…] (91 рік)
Rhöndorfd, ФРН[1]
Похований: Waldfriedhofd[5][6]
Громадянство: Німеччина
Віросповідання: Римо-католицька церква
У шлюбі з: Emma Adenauerd і Auguste Adenauerd
Діти: Konrad August Emil Emanuel Adenauerd[7], Max Adenauerd[7], Maria Adenauerd[7], Ferdinand Adenauerd, Paul Adenauerd[7], Charlotte Adenauerd[7], Libet Werhahnd[7] і Georg Adenauerd[7]
Автограф: Konrad Adenauer signature transparent.png
Нагороди:
Knight Grand Cross in the Order of the Holy Sepulchre Grand Cross of the Order of the Condor of the Andes Великий Хрест ордена Почесного легіону Grand Cross of the Order of the Aztec Eagle лицар Великого Хреста ордена Святого Михайла і Святого Георгія Grand Cross special issue of the Order of Merit of the Federal Republic of Germany, special issue Кавалер Великого хреста ордена «За заслуги перед Італійською Республікою» Order of the Rising Sun with Paulownia Flowers, 1st class орден Вранішнього Сонця 1 класу Knight Grand Cross of the Order of the Falcon Grand Cross of the Military Order of Christ Order of José Matías Delgado Велика зірка почесного знаку «За заслуги перед Австрійською Республікою» Grand Cross of Honor for Services to the Republic of Austria Grand Cross of the Order of the Southern Cross орден Визволителя Сан-Мартіна Order of May Order of Merit Великий хрест ордена Громадянських заслуг Order of the Red Eagle 4th Class Grand Cross of the Order of George I Grand Cross of the Order of the Sun of Peru‎ Орден Леопольда I Grand Cross of the Military Order of the Tower and Sword Order of Valour лицар Великого хреста ордена Нідерландського лева Grand Cross of the National Order of the Lion Орден Білого слона орден Корони Таїланду Order of the Holy Trinity Великий хрест ордена Дубового вінця орден Золотої шпори Кавалер Великого хреста ордена Ізабелли Католички Grand Cross of the National Order of Honor and Merit Order of the Star of Africa

Міжнародна премія імені Карла Великого (27 травня 1957)

Баварський орден «За заслуги»

Orden wider den tierischen Ernstd (1959)

Почесний громадянин Берлінаd

Сілезький знакd

Historian Prize of the city of Muensterd (1988)

Honorary doctor of the Technical University of Berlind

Залізний хрест 2-го класу орден Сонця Order of Boyacá National Order of Merit Орден Корони National Order of Madagascar DOM Order of Merit of Duarte, Sanchez and Mella ribbon.svg NI Ribbon bar of the Grand Cross of the Order of Rubén Dario.png Суверенний військовий Орден Госпітальєрів Святого Івана Єрусалимського, лицарів Родосу і Мальти

honorary doctor of Waseda Universityd

honorary doctorate of the Weizmann Instituted

honorary doctor of Columbia Universityd

почесний доктор Гарвардського університетуd

почесний доктор Університету Фрайбургаd

honorary citizen of Bad Honnefd

doctor honoris causa of Keiō Universityd

honorary citizen of Cologned (1951)

почесний доктор Університету Оттавиd

honorary citizen of Bonnd

honorary doctor of the University of Marylandd

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Федеральний канцлер ФРН (1949—1963), міністр закордонних справ (1951—1955). Правління Аденауера склало цілу епоху повоєнного відновлення Західної Німеччини, створення ФРН, її вступу в Західноєвропейський союз і НАТО. У 1955 встановив дипломатичні відносини з СРСР.

ЖиттєписРедагувати

Молоді рокиРедагувати

Народився 5 січня 1876 в Кельні в родині секретаря міського суду. Він був третім сином у родині. Пізніше народилися ще дві сестри. Добропорядні батьки Конрада сповідали католицьку віру. Дітям передалася їхня набожність, віра та моральні цінності.

5 березня 1894 закінчив навчання в гімназії Святих апостолів у Кельні, потім навчався на юридичних факультетах університетів Фрайбурга, Мюнхена й Бонна (1894—1897). Після складання державних іспитів він працював у прокуратурі міста Кельна судовим асесором, а потім у конторі адвоката Каузена (1903—1905).

Мріяв стати нотаріусом, але вдалий шлюб змінив його плани. 20 січня 1904 одружився з Еммою Веєр, яка походила зі знатної кельнської родини. Шлюб був укладений більше за коханням, ніж за розрахунком. У чоловіка та дружини народилися два сини й дочка. Однак сімейне щастя тривало недовго — хвороба прикувала до ліжка дружину. Лікарі виявилися неспроможні. У 1916 році Емма вмерла. Їй було лише тридцять шість років.

Політична кар'єра Аденауера складалася вдало. У 1906 він став десятим помічником бургомістра Кельна і відав муніципальними податками та зборами. Потім його призначають першим помічником бургомістра (1910), бургомістром Кельна (1917). Кайзер Вільгельм II присвоїв йому звання обербургомістра. Муніципальні радники не помилилися у своєму виборі: Кельн перетворився у великий центр рейнської промисловості, що динамічно розвивалася. Але саме тоді Аденауер писав: «Я страшенно сумую за своєю Еммою, мені її бракує. У молоді роки я жагуче мріяв про велику кар'єру. Зараз я поважна людина, але, Боже, який я самотній…». Але самітність протривала недовго: Аденауер у 1919 одружився з дочкою знайомого лікаря, Августиною Цинссер, яка на 20 років була молодшою від нього. Народилися ще два сини та дві дочки. Вони росли й виховувалися разом з дітьми від першого шлюбу. Глава родини багато часу приділяв дітям. У родині панували взаємоповага та доброзичливість.

Перші роки перебування Аденауера на посаді кельнського бургомістра збіглися з поразкою Німеччини в Першій світовій війні та укладенням принизливого Версальського миру. Він не раз висловлював здивування: заради чого благополучна та розвинута Німеччина вплуталася в настільки масштабну та небезпечну сутичку. Аденауер працював по вісімнадцять годин на добу, організовував життя в нових умовах. Він мріяв перетворити Кельн у великий і красивий центр Рейнської області. І багато що йому вдалося.

Обербургомістр став відомою в країні фігурою. Його обрали президентом Державної ради — дорадчого органу з представників провінції в Берліні. У 1926 році Аденауеру запропонували посаду канцлера. Він відмовився, тому що не поділяв поглядів націонал-соціалізму. З приходом до влади Гітлера 13 листопада 1933 року Аденауер був зміщений з посади бургомістра Кельна. Побоюючись арешту, він переїжджав з міста в місто, поки нарешті не осів з родиною в Рендорфі — містечку, розташованому на березі Рейну, неподалік Кельна. Аденауер не приєднався до жодної антинацистської групи. Він відмовився брати участь у змові проти Гітлера, тому що не вірив в успіх.

У липні 1944, після невдалого замаху на Гітлера, Аденауера заарештували. Однак допит показав його непричетність до змови. 26 листопада 1944 його було звільнено. Перед самим кінцем війни його знову заарештували й вислали до концтабору неподалік Кельна. Старшому синові, що служив у Вермахті, вдалося домогтися звільнення батька.

Дійсна політична кар'єра Аденауера почалася після військової поразки Третього райху. У березні 1945 американський комендант Кельна запропонував Аденауеру виконувати обов'язки бургомістра. Він погодився.

Після Другої світової війниРедагувати

 
Вінстон Черчилль і Конрад Аденауер (1956)

У 1948 на окупованій американцями, британцями та французами території Німеччини були утворені 11 західнонімецьких земель. У Бонні почала роботу Парламентська рада, президентом якої обрали Аденауера, як голову й одного із засновників Християнсько-демократичного союзу (ХДС). Християнський світогляд, орієнтація на західні духовні цінності привертали увагу німців з різних соціальних шарів. Аденауер виступав за ринкову економіку. Ознайомившись з лекціями баварського професора-економіста Л. Ерхарда, він разом з представниками ХДС узяв на озброєння теорію соціального ринкового господарства.

Почалася холодна війна. Возз'єднання Німеччини відсувалося на невизначений час. Логіка політичного розвитку вела до формування західнонімецької держави. 23 травня 1949 прийнято Основний закон ФРН, а 15 вересня 1949 з перевагою в один голос федеральним канцлером був обраний 73-літній Конрад Аденауер.

У 1948 померла його дружина Августина. Він залишився в колі сімох дітей і численних онуків. У 1951—1955 одночасно займав і посаду міністра закордонних справ. Повернутися в міжнародне співтовариство було зовсім не просто — потрібно було перебороти відчуження країн, що постраждали від німецького фашизму. Це стало головною метою дипломатії першого канцлера ФРН. Країна поступово скидала окупаційні пута та здобувала незалежність.

2 травня 1951 ФРН стала засновницею Європейського об'єднання вугілля та сталі — прообразу Євросоюзу. Аденауер здійснив перші офіційні візити в Париж, Рим, Лондон, а через два роки — до Вашингтона.

10 вересня 1952 в Люксембурзі він підписав угоду про репараційні платежі, у якій передбачалася допомога молодій державі Ізраїль. Переборюючи опір політичних супротивників, 5 травня 1955 ФРН стала членом НАТО. У тому ж році, зі вступом у силу Паризьких угод, підписаних 23 жовтня 1954, для ФРН закінчився період окупації. Майбутнє Європи канцлер бачив у сполученні різних типів економік, у постійному обміні духовними і культурними цінностями.

Виступаючи в бундестазі й пояснюючи причину незгоди з пропозиціями СРСР про скорочення озброєнь і закликаючи відхилити пропозиції фракції СДПГ про відмову від провадження в життя передбачених паризькими угодами заходів для ремілітаризації Західної Німеччини, Аденауер говорив: «Я, канцлер ФРН, як і раніше, проти демілітаризації країни… Ми подбаємо про те, щоб ні соціал-демократи, ні комуністи ніколи більше не прийшли до влади». При цьому він заявляв, що уряд Бонна за будь-яких обставин виконуватимиме військові зобов'язання, що випливають з паризьких угод.

У вересні 1955 відвідав з офіційним візитом Москву. Усі правила протоколу: ритуал почесної варти, виконання гімну республіки, підйом у Кремлі державного прапора ФРН — були дотримані.

Після війни в Аденауера з'явилися думки про можливість мирної взаємодії західних країн і СРСР. Ілюзії швидко розсіялися: світ розколовся на два табори з різними світоглядами, етичними цінностями та політичними завданнями. Протистояння двох систем наростало. У його епіцентрі виявилася розколота Німеччина. Аденауер твердо вирішив, що нейтральна позиція німців у такій ситуації неможлива: Німеччина буде із Заходом. У єдності з Заходом канцлер бачив і передумови вирішення питання про возз'єднання країни. Він виступав проти будь-якого компромісу з комуністичною ідеологією й планово-розподільчою системою господарювання. Об'єднану Німеччину бачив тільки в союзі з західним світом і відкидав усі плани її нейтралізації. Визнаючи роль Радянського Союзу у світі, його вплив на вирішення німецького питання, Аденауер пішов на встановлення дипломатичних, а потім і торговельно-економічних відносин з СРСР. На переговорах у Москві він шанобливо ставився до радянських керівників, не дозволяючи при цьому виходити за рамки рівноправності.

 
Альтанка у маєтку Конрада Аденауера в селі Рендорф

Переговори з Микитою Хрущовим пройшли успішно. Останні 10 тисяч німецьких військовополонених і 30 тисяч інтернованих повернулися на батьківщину. Між СРСР і ФРН були встановлені дипломатичні відносини. Авторитет Аденауера постійно ріс. ХДС/ХСС чотири рази підряд вигравали парламентські вибори. Керівники західних країн сприймали Аденауера як рівноправного та шановного партнера. Особливо тісні відносини склалися в Аденауера із Шарлем де Голлем. Вінцем дипломатичної кар'єри Аденауера стало 22 січня 1963, коли канцлер ФРН і президент Франції обійнялися на Єлисейських полях. Столітню міжнаціональну ворожнечу була переборено. Аденауер і де Голль підписали угоду про дружбу. «Не забувайте, — вимовив тоді Аденауер, — що я — єдиний німецький канцлер, який перед усе ставить єдність Європи, а вже потім своєї власної держави. Я готовий пожертвувати німецьким возз'єднанням, якщо ми створимо і увійдемо в сильний західний табір. У взаєморозумінні між Німеччиною та Францією знаходиться європейське майбутнє». У 1961 році Аденауер говорив: «Наша мета, щоб у майбутньому Європа стала єдиним домом для всіх європейців, щоб вона стала житлом волі».

Єдиною великою невдачею Аденауера була неможливість перешкодити зведенню Берлінської стіни, що роз'єднала німецьку державу.

15 жовтня 1963 пішов у відставку з посади федерального канцлера. Він керував країною 14 років. 15 жовтня 1963 виступив з останньою промовою як федеральний канцлер. Наступні чотири роки життя він провів у колі родини в Рендорфі, хоча й протягом трьох років продовжував очолювати ХДС.

Аденауер і нацистиРедагувати

Офіційно нацисти, викриті у злочинах, до державної діяльності не допускалися. Однак ті з них, за якими злочину не значилися, залучалися на державну службу. Аденауера справедливо звинувачували в тому, що нацисти входили до його уряду; найодіознішими з них були статс-секретар канцелярії Ганс Глобке (не член НСДАП, але в 1936 р. коментатор расових законів (Нюрнберзькі закони), що позбавляли євреїв громадянства та інших прав) та міністр у справах біженців, переселенців та постраждалих від війни Теодор Оберлендер, політичний керівник батальйону українських націоналістів «Нахтігаль». Незабаром після дозволу відкрити в ФРН МЗС у 1951 році, виявилося, що 2/3 його співробітників  — колишні нацисти. На реакцію соціал-демократів з цього приводу Аденауер відповів, що пора припинити «винюхування нацистів», після чого в травні того ж року був прийнятий закон, який відновлює майнові права членів НСДАП, включаючи пенсію. Роботодавці за цим законом були зобов'язані витрачати 20 % від їхніх коштів для працевлаштування нацистів[8].

Завершення політичної кар'єриРедагувати

Аденауер писав мемуари та доглядав за садом — він відомий не тільки як політик, але й як автор низки агрономічних нововведень. Він відрізнявся помірністю в усьому, прихильністю до родини й суворим самоконтролем. Щодня з 9 години ранку та до вечора працював у своєму кабінеті в палаці Шаумбург. Під час передвиборних кампаній він їздив країною, і люди охоче слухали його. Цей політик умів маневрувати, іноді хитрити, наполягати і переконувати, вислуховувати інших, а прийнявши рішення, жорстко вимагати його виконання, і в той же час не давати приводу для звинувачень у диктаторстві, порушенні конституції та демократичних норм.

19 квітня 1967 помер у віці 91 року. Перед смертю він встиг відвідати своїх давніх друзів-політиків у Парижі, Римі, Лондоні й Тель-Авіві. Він говорив: «Для мене найважливіше за все проста людина. Якщо мене розуміють, то моя ціль досягнута. Смерті не боюся, от тільки цікаво, що буде з Німеччиною і Європою, коли мене не стане». На церемонію поховання в Бонн прибули президент США Джонсон, генерал Шарль де Голль, прем'єр-міністр Великої Британії Вільсон, глави всіх західних європейських і більшості азіатських, африканських і латиноамериканських країн.

Уміле використання складної зовнішньополітичної кон'юнктури висунуло Аденауера в число видатних діячів сучасності. Вінстон Черчилль твердив, що Аденауер — найрозумніший німецький державний діяч з часів Бісмарка.

ЗображенняРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Українська радянська енциклопедія
  • Постаті ХХ століття / Підлуцький Олекса. — К.: Дух і літера, 2007. — 268 с. — ISBN 966-7888-91-6[9]
  • Історія Німеччини: пер. з нім. / Г. Шульце; пер. О. Насик. — К. : Наука, 2010. — 274 с. : фото, іл., табл. — ISBN 978-966-96972-6-4[10]
  • Історія Німеччини у світлинах: пер. з нім. / Ф. А. Брокгауз; пер. І. Андрущенко, Л. Сандига, О. Кислюк. — К. : Юніверс, 2010. — 566, 2 с. — (Історична думка). — ISBN 978-966-8118-75-3
  • Історія Німеччини з давніх часів до 1945 роу: навчальний посібник / С. Й. Бобилєва ; Міністерство освіти і науки України, Дніпропетровський національний університет. — Дніпропетровськ: РВВ ДНУ, 2003. — 526 с.

[11]

ПриміткиРедагувати

  1. а б Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #11850066X // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. а б Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. а б Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
  4. Аденауэр Конрад // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  5. LeMO Biografie Konrad Adenauer
  6. http://knerger.de/html/adenauerpolitiker.html
  7. а б в г д е ж https://www.konrad-adenauer.de/biographie/lebenslauf/tabellarischer-lebenslauf
  8. Микола Платошкін. Спекотне літо 1953 року в Німеччині, ОЛМА-ПРЕС Освіта, 2004, с. 88-90, ISBN 5-94849-577-9
  9. https://books.google.com.ua/books?id=oihKidIoH6cC&pg=PA2&lpg=PA2&dq=постаті+хх+століття&source=bl&ots=M-UenFSxXM&sig=xsUcVTOhYeWCGG-RltwLtQjPrZc&hl=uk&sa=X&ved=0ahUKEwjGxduh2ebPAhUBGZoKHSEvBHoQ6AEINzAH#v=onepage&q=постаті%20хх%20століття&f=false
  10. https://books.google.com.ua/books?id=qr9uqkGr2nYC&pg=PA162&dq=аденауер&hl=uk&sa=X&ved=0ahUKEwia5fCm1-bPAhWiQJoKHSyYCHoQ6AEIJTAD#v=onepage&q=аденауер&f=false
  11. http://chtyvo.org.ua/authors/Bobylieva_Svitlana/Istoriia_Nimechchyny_z_davnikh_chasiv_do_1945_roku/

ЛітератураРедагувати

  • А. Кудряченко, І. Богданович . Аденауер // Політична енциклопедія / редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови). — К. : Парламентське видавництво, 2011. — С. 14. — ISBN 978-966-611-818-2.
  • Кривонос Р. А. Аденауер // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
  • Кривонос Р. А. К. Аденауер // Європейський Союз: економіка, політика, право: енциклопедичний словник / редкол.: В. В. Копійка (голова), О. І. Шнирков (заст. голови), В. І. Муравйов та ін. — К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2011. — С. 12.

ПосиланняРедагувати