Аверченко Аркадій Тимофійович

російський письменник-сатирик і гуморист

Аркадій Тимофійович Аверченко
рос. Аркадий Тимофеевич Аверченко
Arkady Averchenko 7.gif
фото 1919 року
Народився 15 (27) березня 1881[1][2]
Севастополь, Таврійська губернія, Російська імперія[1]
Помер 12 березня 1925(1925-03-12)[1][2] (43 роки)
Прага, Чехословаччина[3]
·серцево-судинні захворювання
Поховання Ольшанський цвинтар
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Діяльність письменник, сатирик, театральний критик, гуморист, драматург, редактор
Alma mater Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара
Мова творів російська[2]
Жанр гумор
Сайт: arkadiyaverchenko.ru

CMNS: Аверченко Аркадій Тимофійович у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Арка́дій Тимофíйович Аве́рченко (15 (27) березня 1881(18810327), Севастополь, Російська імперія — 12 березня 1925, Прага, Чехословаччина) — російськомовний письменник-сатирик і гуморист українського походження.

БіографіяРедагувати

Дореволюційна життя

Народився 15 (27) березня 1881(18810327) року в Севастополі в сім'ї небагатого купця Тимофія Петровича Аверченка і Сусанни Павлівни Софронової, дочки відставного солдата з Полтавщини.

А. Т. Аверченко закінчив лише два класи гімназії, оскільки, зважаючи на поганий зір і слабке здоров'я не міг довго займатися, і до того ж у дитинстві, внаслідок нещасного випадку, дуже пошкодив око. Але недостатня освіта, за свідченням письменника М. М. Брешко-Брешковського, із часом компенсувалася природним розумом.

Працювати Аверченко почав рано, ще в 15 років. З 1896 по 1897 рр. служив молодшим писарем в транспортній конторі Севастополя. Протримався він там недовго, трохи більше року, і згодом описав цей період свого життя в іронічній «Автобіографії», а також в оповіданні «Про пароплавні гудки»

У 1897 році Аверченко їде працювати конторником на Донбас, на Брянський рудник. Там він пропрацював чотири роки, згодом написавши кілька оповідань про життя на руднику ( «Увечері», «Блискавка» та ін.).

На початку 1900-х років він переїжджає разом з правлінням рудників в Харків, де 31 жовтня 1903 року в газеті «Южный край» з'являється його оповідання «Як мені довелося застрахувати життя» (пізніше виправлене і знову опубліковане під назвами «Лицар індустрії», «Пан Цацкін»). Сам же Аверченко вважав своїм літературним дебютом оповідання «Праведник» ( 1904 рік )

У 1906 - 1907 рр. він, абсолютно закинувши службу, редагує сатиричні журнали «Багнет» і «Меч», а в 1907 році ці видання стали першою постійною трибуною Аверченко, який вів майже всі розділи під численними псевдонімами. Але його звільняють з правління зі словами: «Ви хороша людина, але ні до біса НЕ придатні». Після цього, в січні 1908 року , А. Т. Аверченко їде в Санкт-Петербург. За власними словами, Аверченко їде в 1907 році з Харкова до Петербурга, не сплативши штрафу в 500 рублів за зміст 9-го номера журналу «Меч».

У столиці він стає співробітником другорядних видань, в тому числі журналу М. Г. Корнфельда «Стрекоза», який втрачає передплатників.

У 1908 році група молодих співробітників «Стрекозы» вирішує видавати новий журнал «Сатирикон», секретарем, а незабаром і редактором якого стає Аверченко.

Аверченко багато років з успіхом працює в колективі журналу з відомими людьми - Теффі, Сашком Чорним, Осипом Димовим, М. В. Ремізовим (Ре-ми) та ін. Саме там з'явилися його найблискучіші гумористичні оповідання. За час роботи Аверченка в «Сатириконі» цей журнал став надзвичайно популярним, за мотивами його оповідань ставилися п'єси в багатьох театрах країни («Ливарному театрі», «Кривому дзеркалі», « Кажані»). Для Аверченко робота в цьому виданні стала центральною віхою у творчій біографії. Тривають розпочаті в Харкові пошуки власних тем, стилю, жанру. За гостру політичну спрямованість деяких матеріалів Аверченко піддавався судовому переслідуванню, але популярність від цього не зменшилася. Окрім журналу було налагоджене видання Бібліотеки «Сатирикону»: за 1908—1913 роки вийшло друком близько ста назв книжок загальним накладом більше двох мільйонів екземплярів. Середних була перша збірка оповідань А. Аверченка, що від 1910 до 1917 року мала 24 видання.

У 1911 - 1912 рр. Аверченко двічі їздить у подорожі по Європі зі своїми друзями-сатириконцями (художниками А. А. Радаковим і Ремізовим). Ці подорожі послужили Аверченко багатим матеріалом для творчості: в 1912 році вийшла його популярна книга «Експедиція сатириконців в Західну Європу». Після розколу у редакції (1913), Аверченко до 1918 року редагує вже «Новий Сатирикон».

А. Т. Аверченко писав також численні театральні рецензії під псевдонімами Ave, Вовк, Фома Опискин, Медуза-Горгона, Фальстаф та ін.

Після Жовтневого перевороту все різко змінилося. У липні 1918 року більшовики закрили «Новий Сатирикон» разом з іншими опозиційними виданнями. Аверченко і весь колектив журналу зайняли негативну позицію до радянської влади. Щоб повернутися до себе в рідній Севастополь (в Крим , зайнятий білими), Аверченку довелося пройти через численні халепи, пробираючись через Росію і окуповану німцями територію України до Криму.

З липня 1919 року Аверченко працював в газеті «Юг» (згодом «Південь Росії»), агітуючи за допомогу Добровольчій армії.

У жовтні 1920 війська Врангеля потрапили у скрутне становище, а 15 листопада 1920 року Севастополь був узятий червоними. За кілька днів до цього Аверченко на одному з останніх пароплавів відплив у Константинополь.

В еміграціїРедагувати

У Константинополі Аверченко відчув себе більш-менш затишно, оскільки там на той час знаходилася величезна кількість біженців із Росії, таких же як і він.

13 квітня 1922 року Аверченко переїжджає до Софії, а потім до Белграда. У жодному з цих міст Аверченко надовго не залишався, і 17 червня 1922 року перебрався до Праги на постійне місце проживання.

1923 року виходить його перша збірка емігрантських розповідей «Записки Простодушного». Того ж року виходить друком книжка «Дванадцять портретів», де фігурують персонажі «Мадамъ Ленина», «Мадамъ Троцкая», «Феликсъ Дзержинскій», «Петерсъ», «Максимъ Горькій», «Θедор Шаляпинъ», «Мартовъ и Абрамовичъ», три портрети Керенського, «Балтійскій матрос», «Совѣтский учитель», «Артистка образца 1922 года», тобто висміяні усі «радянські авторитети». Більшовицьким лідером В. Ульяновим (Леніним) була помічена його збірка оповідань «13 ножей в спину революции» (Париж, 1921).

Життя далеко від Батьківщини, від рідної мови було дуже важким для Аверченка; цьому було присвячено багато його творів, зокрема, розповідь «Трагедія російського письменника».

У Чехії Аверченко відразу набув популярності; його творчі вечори користувалися надзвичайним успіхом, а багато розповідей було перекладено чеською.

Працюючи у відомій газеті «Prager Presse» (що виходила німецькою), Аркадій Тимофійович написав багато іскрометних і дотепних розповідей, в яких все ж таки відчувалася ностальгія і величезна туга за старою Росією, що навіки канула у минуле.

1925 року Аркадій Аверченко серйозно захворів. 28 січня його в майже несвідомому стані поклали до клініки при Празькій міській лікарні з діагнозом «ослаблення серцевого м'яза, розширення аорти і склероз нирок».

Врятувати його не змогли, і вранці 12 березня 1925 року він помер.

ПриміткиРедагувати

Джерела та літератураРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Віталій Абліцов «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — К.: КИТ, 2007. — 436 с.
  • Алексеев А. Д. А. Т. Аверченко: Автобиография. В кн.: Ежегодник рукописного отдела Пушкинского дома на 1973 год. — Л., 1976.
  • Спиридонова Л. А. Аверченко. В кн.: Русские писатели. Ч. 1. — М., 1990.
  • Сергеев О. Белые мысли Аркадия Аверченко. В кн.: Аверченко А. Записки Простодушного. — М., 1992.
  • Николаенко Н. В. Он покорял. В кн.: Крымский альбом. Феодосия. — М., 1997.
  • Левицкий Д. А. Жизнь и творческий путь Аркадия Аверченко. — М., 1999.

ПосиланняРедагувати