Абдул-Гамід II (18421918) — 34-ий султан Османської імперії (18761909), запровадив першу Конституцію та парламентаризм. Останній самодержавний глава Османської імперії, яка в його правління піддавалася фрагментації.

Абдул-Гамід II
осман. عبد الحميد ثانی
Ahamid.jpg
Coat of arms of the Ottoman Empire (1882–1922).svg
 
Народження: 21 вересня 1842(1842-09-21)[1][2][…]
Стамбул, Османська імперія[4]
Смерть: 10 лютого 1918(1918-02-10)[5][1][…] (75 років)
Стамбул, Османська імперія[4]
Поховання: Мавзолей Махмуда II
Країна: Османська імперія
Релігія: іслам і Sufid
Рід: Османи
Батько: Абдул-Меджид I
Мати: Тірімюйган Султан
Шлюб: Mediha Nazikeda Kadınd, Nurefsun Kadınd, Bedrifelek Kadınd, Bidar Kadın, Azize Dilpesend Kadınd, Mezidemestan Kadınd, Emsalinur Kadınd, Мюшфіка Кадин-ефенді, Sazkar Hanımd, Peyveste Hanımd, Fatma Pesend Hanımd, Behice Hanımd і Саліха Наджіє Ханим-ефенді
Діти: Ulviye Sultand, Şehzade Mehmed Selimd, Зекіє-Султан, Найме-Султан, Naile Sultand, Şehzade Mehmed Burhaneddind, Şadiye Sultand, Айше Османоглу, Refia Sultand, Şehzade Abdürrahim Hayrid, Şehzade Mehmed Abidd[7], Hatice Sultand, Шехзаде Мехмед Абдулкадир і Mehmed Burhameddin, Prince of Turkeyd
Автограф: Tughra of Abdülhamid II.svg
Нагороди:
Grand Commander of the Royal House Order of Hohenzollern Орден Золотого руна кавалер Великого хреста ордена Святого Олафа орден Серафимів Grand Cross of the Order of the Tower and Sword орден Чорного орла Вищий орден Святого Благовіщення

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

БіографіяРедагувати

Отримав блискучу освіту, багато мандрував по Європі, зокрема з батьком і рідним братом.

У грудні 1876 року під впливом так званих «Нових Османів» і пов'язаного з ними Мідхат-паші запровадив конституцію, але незабаром фактично скасував її, встановивши режим, відомий як «зулюм» (насильство, сваволя). В 1909 його усунули від влади молодотурки.

Султан не був відкритий до реформ, проте був обдарованим політиком, що умів зіштовхувати іноземні країни між собою Однією з ідей Абдул-Гаміда була ідея панісламізму, яка мала об'єднати ісламські країни. Проте із спалахом першої світової війни та розвитком націоналізму - панісламізму не розвинулася.[8]

Зовнішня політика Абдул-Гаміда ІІ відображала прогресуючу економічну та військово-політичну слабкість Османської імперії, яка призвела до встановлення міжнародного фінансового контролю над імперією (Муххаремський декрет) та її остаточного перетворення на напівколонію. За Абдул-Гаміда ІІ зріс вплив Німеччини, яка в 1903 році отримала в нього концесію на будівництво Багдадської залізниці.

Під час молодотурецької революції 1908 року Абдул-Гамід ІІ був вимушений відновити конституцію 1876 року. 27 квітня 1909 року молодотурки позбавили його трону за участь в організації контрреволюційного заколоту.

Іноземні оцінкиРедагувати

Особливу ненависть султан викликав у Франції та вірменської громади. Саме це середовище добивалося аби султан асоціювався лише з деспотизмом і переслідування національних громад (вірмен та ін.). Французька та московська дипломатія поширювала чутки, що Абдул-Гамід ІІ був обмеженою та боягузливою людиною, а, мовляв, як дипломата і політика його вирізняла хитрість, підступність і певна спритність.

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати