Відкрити головне меню

ОписРедагувати

Встановивши військово-поліцейський режим у державі, султан знову втягував імперію в деспотію і гальмував її розвиток[1]. Він ігнорував гостру необхідність реформ. Прихильники конституційного руху та іншого роду опозиціонери були змушені залишити країну. Відзначався крайній занепад виробництва, нераціональна розтрата державних коштів. З огляду на оголошення Османською імперією банкрутства в 1879, європейські держави-кредитори заснували відомство Оттоманського боргу — над країною встановлювався іноземний фінансовий контроль.

Особлива увага приділялася поточним настроям у суспільстві. За часів зулюма була сформована широка мережа внутрішнього шпигунства. З'явилася безпрецедентна за своїм розмахом машина державної пропаганди, чиє завдання зводилася до звеличування режиму та розпалювання нетерпимості за релігійною ознакою всередині суспільства імперії в рамках нової державної ідеології — панісламізму. Проголошуючи себе лідером мусульман світу, спираючись на мусульманську більшість в самій Туреччині, Абдул-Гамід II намагався придушити представників інших конфесій.

Султан, ймовірно, був зацікавлений виключно в підтримці сформованої ситуації. Протягом більш ніж 30 років держава перебувала в стані повної стагнації; її розвитку всіляко перешкоджали в переважній більшості аспектів її існування.

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Васильев Л. Ближний и Средний Восток/Османская империя и республиканская Турция // История Востока.
  • Алимов А. A. 1905 год и революция на Востоке./Революция 1908 г. в Турции // Пробуждение Азии. — 1935.
  • Миллер А. Ф. Пятидесятилетие младотурецкой революции. — Москва, 1958.
  • Kuran A. В. Inkilâp tarihimiz ve Ittihad ve Terakki. — Istanbul, 1948.
  • Hecquard Ch. L'Empire ottoman. La Turquie sous Abdul-Hamid II. — 1901.
  • Ramsaur E. E. The young Turks. Prelude to the revolution of 1908. — 1957.