Іриней Готра-Дорошенко
| Частина інформації в цій статті застаріла. (серпень 2020) |
о. Іриней Готра-Дорошенко ЧСВВ (у світі Іван, 31 серпня 1890, Руда, нині Рогатинський район — 24 грудня 1973, Ґлен-Ков, США) — чернець ЧСВВ, священник УГКЦ, педагог, бандурист, релігійний діяч. Особистий секретар митрополита Андрея Шептицького, ігумен Бучацького[1] та Підгорецького монастирів ЧСВВ. Довголітній префект (настоятель) Місійного інституту імені святого Йосафата.
| о. Іриней Готра-Дорошенко | |
|---|---|
 | |
| Народився | 31 серпня 1890 Руда, нині Рогатинський район |
| Помер | 24 грудня 1973 (83 роки) Ґлен-Ков, США |
| Поховання | Український католицький цвинтар Святого Духаd |
| Країна |  США |
| Національність | українець |
| Діяльність | монах ЧСВВ, священик УГКЦ, педагог, бандурист, релігійний діяч. |
| Відомий завдяки | особистий секретар митрополита Андрея Шептицького, |
| Знання мов | українська, польська і англійська |
| Конфесія | УГКЦ |
Життєпис
ред.Народився 31 серпня 1890 року в с. Руда (тоді, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина, нині Івано-Франківський район, Івано-Франківська область, Україна).
Навчався в Бережанській гімназії.[2]
Якийсь час був особистим секретарем митрополита Андрея Шептицького; разом із ним у 1914 році[2] під час Першої світової війни був вивезений московським окупантами, перебували в монастирській в'язниці.
Професор у Бучацькій гімназії часів ЗУНР з 16 березня 1919 року. Висвячений 18 квітня 1920 року.[3] Ігумен Бучацького монастиря ЧСВВ у 1920-х роках,[4] Довголітній префект Місійного інституту імені святого Йосафата, проводив, зокрема, виховні години. Єдиний з отців-викладачів мешкав у одному приміщенні з учнями.[5] Працював у секретаріаті ЧСВВ в 1932–36 роках.[3]
Ігумен Підгорецького монастиря у 1944 році.[3] Після повторної анексії Галичини більшовиками заарештований. Засуджений у 1945 році[2] та відправлений до Сибіру, де потрапив на каторжні роботи в шахтах, каменоломнях. У 1955 році звільнений, переїхав до Польщі у 1960 році, звідти — до США.[2]
Від 1962 року проживав у США, тут познайомився з бандуристом Василем Ємцем, в якого придбав інструмент, навчився грати і став добрим бандуристом. Учасник та член Почесної Президії З'їзду Бучачан в Українському Народному Домі м. Рочестера, (США, одним з організаторів був Роман Барановський) 30 травня — 1 червня 1969 р.[6]. 1 червня разом з о. Петром Мельничуком, о.-д-ром Мелетієм Соловієм провели вдячне Богослужіння у церкві святого Богоявлення.[7]
Помер 24 грудня 1973 року в м. Ґлен-Ков, Нью-Йорк, США. Похований на українському католицькому цвинтарі Святого Духа в Кампбелл-Голл (Гемптонбурґ, округ Оранж, штат Нью-Йорк).
Примітки
ред.- ↑ точні терміни невідомі, зокрема, у 1924 році
- ↑ а б в г Бережанська Земля… — С. 76.
- ↑ а б в Dmytro Blazejowskyj. Historical Šematism… — P. 523.
- ↑ д-р Михайло Гузар. Бучач в перших роках по світовій війні // Бучач і Бучаччина. — С. 200.
- ↑ о. Юліян Катрій ЧСВВ. Незабутній інститут оо. Василіян у Бучачі // Бучач і Бучаччина… — С. 152—153.
- ↑ Володимир Колцьо. З перших починів нашого комітету // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 890–900.
- ↑ Там само. — С. 900.
Джерела
ред.- Гімназія // Бережанська Земля: Історично-Мемуарний Збірник. — Ню Йорк — Лондон — Сидней — Торонто, 1970. — Т. 1. — С. 76.
- Жеплинський Б. Готра-Дорошенко Іван [Архівовано 17 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. — Т. 6 : Го — Гю. — С. 335. — ISBN 966-02-3966-1.
- Стоцький Я. Монастир Отців Василіян Чесного Хреста Господнього в Бучачі (1712—1996 рр.). — Львів : Місіонер, 1997. — 160 с., іл. — ISBN 966-7086-24-0.
- Dmytro Blazejowskyj. Historical Šematism of the Archeparchy of L'viv (1832—1944). — Kyiv : Publishing house «KM Akademia», 2004. — 570 p. — P. 523. — ISBN 966-518-225-0. (англ.)